Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

саджайте сина. Він — єдиний спадкоємний муж набутків вітця мого, йому й бути князем на Дулібах”.
“І що ж старійшини? — допитувалися мужі з інших земель. — Пішли чи не пішли на поступку княгині?”
“Ба ні, не поступилися своїм. “Збагни, — сказали, — не сього, то наступного літа збереться всетроянське віче, обиратиме чільного князя землі. Син твій, яко малоліток, не може бути обраний. Невже з-за твоєї примхи дуліби мають перестати бути чільним племенем на Антах?”
“Он воно що! — замислювались мужі. — Он який се князь і що ховається за личиною такого князя! Ну ні, ми — не Даная. На прю станемо, коли так. Ано, самі станемо і інших покличемо”.
Бесіди пожвавлювалися, а пожвавлюючись, розпалюючи жагу бажань чи небажань людських. Коли ж прибули тиверці та ствердили те, що було досі пересудом: князь Волот таки не удостоїв сородичів своєю присутністю на вічі, сина прислав замість себе, непевність і зовсім взяла гору над певністю й заполонила всіх.
— Хто ж правитиме вічем?
— Рада старійшин, хто ж іще.
— В тотій раді мав би бути хтось один, котрий правив би і радою, і вічем.
Вишукувались і певніші себе та своїх повинностей.
— Чим сушите голову, — казали. — Кого оберуть із радних, той і правитиме. Гляди, які стали, без привідці кроку не можуть ступити.
Гомоніли, коли тирлувалися по околіях, не вмовкли й тоді, як зійшлися на соборне намістя в городі Волині. Бо хоч на віче й кликано тільки мужів та старійшин найповажніших родів, іншого люду теж було та й було. Цікавих у землях слов'янських ніколи не бракувало, а до таких, як ся, подій і поготів. Було їх, некликаних, і з Волина та околій, було і з дальніх від Волина весьок та земель. Хто прибув з старійшиною, що мав похилий вік і потребував опіки, а при потребі й захисту, хто яко отрок при ратному мужу чи челядник при мужу думаючому. Було б бажання, привід завжди знайдеться, тим паче, що й мужі та старійшиїш не перечать, аби на вічі були молодші. Надійніше почувають себе, коли кожен має свій захист. А покон всякому дозволяє прийти на віче й бути присутнім підтримати тих, на чиєму боці правда, а то й піднести голос супроти неправедних. Тож і гомонять між собою та ждуть коли вже зійдуть на вежицю радні від племен і скажуть: “Увага і послух!”
А вони зволікали чомусь. Тим користувалися гуслярі й заробляли на прожиток грою та співом або зважали на нудьгу людську й баяли нудьгуючий люд байками в супроводі тих же гуслів. Світозарко мав і свої за плечима, одначе не виймав їх із міха — чи гоже йому, малолітку, змагатися з сивими, а то й білими, як лунь, старцями, обізнаними з усім, що знає люд і що є мудрістю люду? Стояв коло одного і мовчазно слухав, стояв коло другого — і теж слухав. Та потішався, слухаючи, та мотав те, що виспівували чи баяли, на вус.
Там над Бугом, над рікою
Туман слався під горою,
Гей, гей,
Поміж долею людською.
Слався з ночі, слався рано
Та й назвав долю туманом,
Гей, гей,
Не сестрою — лиш обманом.
Щастям-звабою йде долом,
Коли ніч бере всіх змором,
Гей, гей,
Коли ніч бере всіх змором.
Колисав тоді волю
Та щасливу людську долю,
Гей, гей,
Та щасливу людську долю.
А як днина лиш засяв,
Туман-доля десь зникав,
Гей, гей,
Коли гра, її немав.
Там впаде дивом-росою,
Там спливе жалем-сльозою, Гей, гей,
Не солодкою — гіркою.
 
Княжич Світозарко був, мабуть, аж надто уважний до співу старого, а може, й примітне натхненний тим, що чув із його уст, — гусляр накинув на нього оком раз, накинув вдруге та й поклав правицю на струни.
. — Звідки будеш, молодче? — запитав прихильно.
— З Тивері, достойний. З города Черна, що на Тивері,
— Ов! Так здалеку прибув. Сам чи з вітцем?
— 3 братом.
— Граєш? — кивнув на міх за плечима.
— Вчусь лишень.
— І хто ж твій навчитель?
— Світ, що довкруж. Та птахи піднебесні. Старий застиг подивовано.
— Ну, то заграй нам щось, иай послухаємо.
— Йой, що ви, — зніяковів отрок. — У мене так не вийде, як у вас. Лише в сором ужену себе своєю грою.
— Грай як вийде. Не на перегонах-бо є. Та й младомлад іще, ніхто тебе не осудить.
— Я досі на сопелі грав собі, — виправдувався, а тим часом знімав міха з плечей, добував гуслі. — На гуслях мало доводилось, так, як ви, не втну.
Не лише гусляр, усі, що були довкруж, не зловтішалися, сиділи чи стояли зосереджено-цікаві і ждали.
Те підбадьорило отрока.
“Що ж їм заспівати? — мислив, а тим часом перебирав струии. — Хіба ту, що не давала спати, доки не вилилася мелосом і не стала піснею? Лячно чомусь, одначе ліпшої у мене, далебі, й немає”.
Пограв спершу, удостовірюючись, як сприйме довкружвий люд його пісню на мелос, а вже потім подав і голос:
Земле, наша земле,
Буйним цвітом вбрана.
Чом ти для нас, земле,
Мов сердечна рана?
Кличем кревних кличеш,
Як безліття гряне,
Сонцем в небі сяєш,
Як на добро стане.
Як на добро стане,
Воздаєш медами,
Земле, наша земле,
Благодаті мамо!
Ти

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери