
Електронна бібліотека/Проза
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
через годину”. Змовчав, сперечатися з Катаржі не час, та й приводу серйозного не було. Звичайно, вони спробують знайти спільну мову з Селім-беєм, для цього вони й приїхали в ці дикі місця; між ними, офіцерами російської армії, повинні бути повна одностайність і вміння триматися за всяких, нехай і небезпечних, обставин. Про це він якраз і хотів сказати бригадирові. Не слід так стискати руки на поводку, ні до чого це, розслабся, посміхнися, ніби й справді ми їдемо в гості до дуже приємних людей, майже друзів. Ну, постарайся! Спробуй! Нахилившись, ніби для того, щоб поправити вуздечку, штабс-капітан сказав:
— Не хмурся! Не думай, що село мертве. Із-за кожного рогу, навіть із-за стін, дивляться, стежать за кожним нашим кроком.
Котляревський говорив тихо, спокійно усміхаючись, розглядаючи вузенькі вулички, брудні подвір'я, збоку подивитись — штабс-капітан веде з другом просту, невимушену розмову про якісь дрібниці, що не мають ніякого, врешті, значення. І Катаржі потроху заспокоївся, рука на поводку ослабла.
“Дивний чоловік цей офіцер-піїта, — думав бригадир. — Як хороше, що командуючий послав саме його. По суті, вони в полоні, а йому хоч би що. Це, мабуть, найкраща міра поведінки в їхньому становищі”. Досі Катаржі знав штабс-капітана як дуже делікатну, в міру наполегливу, але все-таки м'яку людину, і гадки не мав, що він має стільки волі, принадної витримки.
Бригадир проймався все більшою повагою до свого колеги і — самому здавалось цікавим — став вірити, що все закінчиться вдало.
Проїхавши в кінець вулички, Селім-бей неголосно покликав когось, і тої ж миті з двору навпроти вибігло двоє молодих ординців. Один схопив коня за вуздечку, другий підставив плечі, і Селім, ставши на них, зійшов на землю, хоч міг би, звичайно, скочити і сам. Потім ці двоє відвели коня під шопу і там заходилися протирати спітнілі його боки пучками сіна.
Селім виявився низькорослим, але ширококостим, з довгими руками. Він підійшов до офіцерів, змахнув нагаєм і сказав, загадково усміхаючись:
— Мій дім — ваш дім. Прошу! — і вказав на двері в мазанці навпроти.
Офіцери, кивнувши на знак вдячності, скочили з коней і, віддавши повіддя ординарцям, попрямували до мазанки услід за Селімом. Спинившись перед дверима, Селім відхилив їх і, усміхаючись тією ж загадковою усмішкою, кивнув: мовляв, заходьте, ступив крок ліворуч, даючи дорогу, як годиться, першим гостям.
Якесь незрозуміле передчуття біди огорнуло, стисло серце. Була мить, коли Котляревський готовий був повернути, не йти до мазанки, а тут, серед двору, почати розмову з Селім-беєм, хай би з ними поруч були і вірні ординарці, й товмач. Але то була одна мить, штабс-капітан зразу ж подумав, що пізно відмовлятись, та, врешті, якщо Селім захоче вчинити якесь зло, то що його спинить і в дворі? Досить йому моргнути бровою — і на приїжджих звідусіль кинуться слуги, нукери, все село. Ні, треба йти, вороття немає, і штабс-капітан, а за ним і бригадир ступили до напівтемної мазанки.
Не встигли отямитись, як, переступивши поріг, тієї ж миті були оточені озброєними ординцями.
Мовчки, незважаючи на протести, вони скрутили офіцерам руки, зв'язали й кинули в куток. Це буджаки зробили хутко й спритно, ніби все життя тільки цим і займались. Офіцери спробували чинити опір, кликали Селім-бея, але ординці, немов німі й глухі, робили своє діло, і коли Катаржі, напружившись, ударив одного із нападників чоботом у живіт, той злісно засопів:
— Лежи, урус! — і замахнувся ятаганом, однак, лише погрозив, уклав його в піхви і, наказавши щось трьом товаришам своїм, вибіг із мазанки.
Офіцери мовчки спостерігали за своєю вартою. Ті стояли на самому вході в мазанку з оголеними ятаганами, недоступні, скам'янілі. Поговори з такими, спробуй — вони, мабуть, і слова по-російському не розуміють.
У житті всього траплялось, було й важко, здавалось інколи, що не переживе біди, яка звалювалась зненацька, але ж чогось подібного у штабс-капітана ніколи ще не було. Стефан попереджував, казав, що Селім розбійник, здатний на все, а вони повірили цьому розбійникові на слово. Насамперед винен він сам, штабс-капітан. Можливо, слід було, як ото бригадир, схопитись за мушкета? Але ж до чого б це призвело? Ні, ні, тоді краще було б не їхати зовсім. Правильно вчинив, спинивши Катаржі, не дав пролитися крові. Але що ж буде зараз? Що все оце означає? Невже Селім-бей посміє не вислухати їх, наважиться на підлий вчинок до офіцерів російської армії, що їхали з мирною місією?
Незабаром до мазанки втягли й Стефана. Двоє кремезних нукерів, які тягли його, важко дихали, а Стефан, з усієї сили пручаючись, лаявся на всіх мовах, які знав, намагався зірвати з себе мотузи, та тільки міцніше зашморгував їх. Опинившись у кутку поруч з Катаржі, Стефан стих. Котляревський зустрівся з ним поглядом:
— Що з Пантюхою і Денисом?
— У повітці... Зв'язані.
— Мовчи, урус! — замахнувся на Котляревського вартовий. Виявляється,
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025