Завантажити

одного. Попоною огорнув сидіння і, всівшись на козли, під'їхав до ґанку. Невже Маша кудись їде? От було б добре, він би зустрів її на дорозі. Але замість Маші вийшов сам Семен Гервасійович. У зимовій бекеші, у високій шапці, ніби надворі мороз, з допомогою челядника всівся в бричку, їде! Один? Щасливої вам дороги, люб'язний Семене Гервасійовичу! Приємного вам гостювання! Іван вийшов із ліска, ризикуючи бути поміченим, нетерпляче в думках підганяючи машталіра: швидше, швидше, голубе, підбери віжки і забирайся з двору! Чого ж тягнеш? Який ти, братику, вайло! Я б тебе жодного дня не тримав у машталірах...
Проте Голубович, видно, передумав їхати, підвівся, став вилазити з брички. От тобі й маєш! Іван хотів закричати:
“Куди ж ви, чорти б вас забрали? Ще чого! їдьте, якщо надумали”. Голубович підніс руку до очей, подивився на сонце, повернувся і кинув погляд на лісок, ніби відчув крик душі людини, яка там стояла, і, щось сказавши машталірові, зійшов на ґанок. Машталір зліз з козел і, не поспішаючи, став розпрягати.
Зневірившись, що він кого-небудь діждеться, Іван вибрав під кущем місце, зібрав оберемок сухої трави і присів відпочити. Що ж робити? Може, повернутися? Чи відважитись і зайти в дім? Придумати що-небудь ради такого випадку. Ну, наприклад: “Чи не потрібен вам учитель? Я чув, ви шукаєте для синів учителя”. — “А чого ви йдете від пана Томари?” — “Є причини, ласкавий Семене Гервасійовичу. Я розповім вам колись”. — “Добре, залишайтесь, тільки платити я буду менше”, — “Я згоден. Мені у вас подобається”.
Усе це Іван повторював кілька разів, не ризикуючи, однак, рушити з місця. Та коли врешті наважився піти на хутір, почулася музика. Мелодійні звуки скрипки, густіші — басолі і веселий перестук бубна. Звичайно ж, там, де музика, там мають бути парубки, дівчата, а потім підуть танці, співи, ігрища. Та що йому до чужих розваг! Нехай танцюють на здоров'я. А все ж визирнув із схованки, роздивився всю галявину, вона була як на долоні. І задивився.
Кроків за сто від узлісся невеликою строкатою зграйкою стояли дівчата у святковому вбранні, з стрічками в косах. На другому кінці галявини розмовляли, зрідка по-товариському поштовхуючи один одного, парубки, у святковій одежі — білих свитках наопашки, шапках, чумарках. Троїста музика розмістилася збоку, щоб не заважати танцюристам.
Перший почав скрипаль — середнього віку селянин з чорними вислими вусами на худому обличчі. Чарівна мелодія на мотив народних пісень відгукнулася в кожному серці, в її тиху широку течію раптом увірвався густіший, але м'якший звук басолі, якою добре володів трохи молодший селянин, рябуватий, у довгому, нижче колін, жупані. Звук басолі ніби розплився в скрипковій темі і тут же чітко виділився у самостійний мотив, хоч він ніскільки не заважав скрипці, а доповнював, підкреслюючи її силу й звучання. І зразу ж у такт басолі заговорив бубон. Молодий хлопець у збитій набакир високій смушевій шапці пустотливо підморгував якійсь дівчині й не забував про бубна. У його руках він був як живий, перевертався туди й сюди, дзвенів, брязкотів усіма срібними листочками, вправленими в спеціальні щілини по краях; веселий безтурботний стук його переходив то у дріб, то в суцільний дзвін. Але бубон ніскільки не заглушав ні скрипки, ні басолі, а був з ними у повній згоді, і тому здавалося, що троїста музика злилася в один організм, могутній, однозвучний, в якому немає нічого зайвого.
Мелодія владно, нестримно покликала до танцю; дівчата й хлопці з обох сторін галявини вийшли на середину і, взявшись за руки, повели коло — одне за одним, тихо, плавно, поволі прискорюючи темп. Непомітно змінюється тонке плетиво танцю, і з'являються дивної краси півкола й кола. Пари танцюють легко, невимушене. Дівчата в'яжуть парубкам на руки вишиті хустки, і ті гордо походжають по колу, вихваляючись подарунками. Але тут виявляється, що в дівчат точнісінько такі ж хусточки, кожна з них припасла і собі, й хлопцеві.
Темп музики наростає, і це підбадьорює, підганяє танцюристів, вони танцюють у захваті, утворюючи поперемінне то велике коло, то витягуючись у струмочок. При кожному русі в дівчат пошелескують білі лляні сорочки з широкими рукавами, які зібрані трохи нижче ліктя. Виділяються кольори вишивки на рукавах, подолах, комірцях. Поверх сорочки в кожної танцюристки плахта, в однієї — синя, в інших — темно-вишневі, з-під плахти видніється поділ білої сорочки; фартушки кольору керсеток; дівчата пов'язані вузькими рушниками, кінці яких спускаються трохи нижче талії. У кожної на шиї — намисто. Тільки у першої, яка веде все коло, і намиста більше, і одяг трохк різниться.
Та Іван уже дивиться на хлопців. У них широкі темно-зелені й сині шаровари, ніби вихор, кружеляють вони перед очима. Чоботи дружно трамбують точок.
Але ось скрипаль подає знак — і коло спинилось, останню ноту проспівала скрипка, замовк і бубон.
Іван тільки тепер звернув увагу, що на галявині, крім молоді, зібрались люди і старшого віку.

читати