Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

зіллям... Діти ж. Доповідали вам про це панове скаржники?
Огнєв кілька хвилин мовчки роздивлявся папери, що лежали на столі. Доглядача він ніби й не бачив, уникав погляду.
— Але ж скаржаться, — процідив Огнєв, — а це означає, що можуть і до його сіятельства дійти.
— О, це було б чудово! Нехай! Може, тоді нам його сіятельство допоможе, якщо ми самі не можемо відремонтувати дітям взуття та одяг. — Доглядач помовчав. — Між іншим, панове вчителі можуть і до будинку прийти, ми в спальнях займатися будемо, залу столову обладнаємо. Важко? А що робити? І ще. Як все ж таки бути з навчальними посібниками? Панове викладачі не квапляться писати таблиці. А ми ж, здається, домовлялись. Чи в округ писати?
— Таблиці будуть. Але ж не одразу, потерпіть.
— Скільки терпіти? Час іде.
— А що накажете робити?
— Вимагати од панів вчителів виконувати свої обов'язки.
— Це вірно, але... поміркуємо.
— Пробачте, але, мабуть, пора і робити щось, а не тільки... міркувати та думати. І ще. Чи відомо вам, милостивий пане, що деякі вихованці збираються залишити гімназію? Ось, наприклад, Мокрицький.
— Ну що ж, тримати не будемо.
— У нього гарні здібності. Міг піти й далі.
— Вам, мосьпане, відомо, що він не відвідував латині?
— Відомо, Іване Дмитровичу. Хоча, правду кажучи, був би я на його місці, теж не став би відвідувати. Чому? А ви посидьте на уроці — і вам усе відкриється. Діти не розуміють тексту, вчать наосліп. Зацікавленості до предмета ніякої. А без зацікавленості — як примусити дитину полюбити предмет?
Огнєв несподівано для себе здивовано хмикнув і зніяковів: що ж це він? Виявляється, цей відставний капітан, який, казали, до того ж автор художніх творів, зовсім не такий простий, тлумачить педагогіку та методику, як людина, обізнана зі справою, має свої погляди, і вельми раціональні.
Але Огнєв не міг змиритися з тим, щоб доглядач, який би він не був, втручався у справи чисто навчальні. І по паузі відповів, щоправда, не образливо, скоріше з докором:
— Милостивий пане, у вас, як я здогадуюсь, є чим займатися, то ж не обтяжуйте себе турботами, які не у ваших прерогативах.
Котляревський охоче кивнув, сховав аркуш до кишені:
— Щоб виховувати, треба, мабуть, думати не лише про шлунок, інакше мені нічого робите... Але зрозумійте мене правильно. У справи панів вчителів я не вторгаюсь, вони не в моїх прерогативах, це так.—Сказав і посміхнувся: хочеш — вір, хочеш — ні.— Та коли бачиш, як діти мучаться, хіба ж пройду мимо? Ні, не можу.
Може статися, думав Огнєв, що ось така людина, якщо відвідуватиме уроки, не втримається і втрутиться — і тоді скандал неминучий. Але що можна змінити? Він, Огнєв, сам ще тоді, на малій раді, дозволив доглядачеві відвідувати уроки.
— Іване Дмитровичу, боюсь, як би за Мокрицьким ще хто-небудь не подав прохання про вихід з гімназії. Маю честь!..
Котляревський хутко вийшов в кабінету.
Раптом розпогодилось. Хмари павутинням розповзлися за монастирським лісом. Небо освітилось, стало вищим, просторішим; хати, освіжені, повеселішали, ніби граючи у схованки, визирали то з одного, то з іншого вишняка повмиваними віконцями. Свіжий вітер пробіг вулицями, злегка підсушив вибоїни на шляху, випив калюжі.
Повеселіло й на серці. Не біда, що грошей приказні крючки не дали. і завтра день буде, куди вони дінуться, тут вже милий колезький регістратор — не завада, на крайній випадок — до управителя краю шлях відомий.
У дверях губернського правління майже лоб у лоб зіткнувся з Михайлом Амбросимовим та Федором Міклашевським, удвох вони займали майже увесь вузький, немов щілина, напівтемний коридор. Губернський зодчий обняв одною рукою, ткнувся неголеною щокою в плече, потягнув до себе за руку. Міклашевський кивнув стримано, уткнув кудись у стелю невиразний погляд.
— Іване, серце моє, глянь-но на оцей предмет,— відразу схвильовано, немов тільки що сперечався, та не довів до кінця суперечку, промовив Амбросимов, тикаючи паперовим згортком ледве не в обличчя своєму супутнику. — Гроші потрібні, щоб розрахуватися з копіювальниками проекту, а він не дає. Тягну до губернатора, нехай накаже — раз і назавжди. Немає сил... Кину! Ій-бо, поїду! Мене давно у Воронеж кличуть, — кип'ятився Амбросимов.
Міклашевський позіхнув, невиразно зронив:
— Поїдете — інші знайдуться. Егеж.
— Який! — В циганкуватих очах зодчого блиснув недобрий вогонь. — А ось, шиш вам, мосьпане! Я з Полтави — нікуди. Тут і помру.
— Не хвилюйся, Михаиле Васильовичу, бережи себе. — Котляревський поклав руку на плече зодчому. — Краще скажи, що будувати збираємось?
Амбросимов віддихався, витер хустиною шию і посміхнувся, по-дитячому ясна усмішка освітила втомлене обличчя.
— А ось! — Підняв над головою тугий згорток. — Палац прекрасної Мельпомени. Перший театр у Полтаві! На Україні — перший! Не казав хіба?
— Як же, пам'ятаю. І що ж —

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери