Завантажити

життя тільки тим і займався, що підраховував, скільки, до прикладу, треба борошна на галушки, якщо готувати на всіх братчиків-пансіонерів, і що краще на сніданок після гречаної каші з салом — чай чи збитень, і радив, навіть наполягав: поки холодно та дощить, збитень корисніше, як-не-як в ньому — і мед, і молоко, і зілля різне, що, як звісно, здоров'ю не завадить, особливо дитячому, від всякої нежиті оборонить.
Небагато знадобилося доглядачеві часу, щоб перевірити, в якому стані прибуткова і видаткова частини, звірити їх, чи збігається кредит з доходом, з тими грошовими дотаціями, на які й жив до цього дня пансіон: частину цих грошей вносив Приказ громадського догляду, а ще частину одержували від деяких батьків.
До перевірки залучив і своїх помічників — унтера Капітонича, прозваного у пансіоні Копитом, та Діонісія Кащука, в минулому семінариста, якого в просторіччі прозивали Денисом Капшуком, хай і вони знають, що до чого. Семінарист при підрахунках по домовій книзі виявив неждано-негадано неабиякі кмітливість та вправність, вміння робити підрахунки швидко, точно, без олівця, в голові. Котляревський помітив це і, похваливши помічника, сказав, що віднині всі розрахунки по дому доведеться вести йому, Діонісію, як відмінному математику. Звичайно, і він, доглядач, не залишиться осторонь, допомагатиме, часом продивлятиметься ті книги, а точніше — кожну п'ятницю і вівторок. Діонісій не дуже зрадів пропозиції, але з болем у серці погодився: що поробиш — довіру доглядача треба виправдовувати, тому намагався зобразити на довгому кощавому обличчі деяку подобу згоди, хоч повністю притаїти доволі кислий вираз йому не вдалося.
Побував доглядач також і в льосі, зазирнув у комору. Виявилось, що його попередник не переобтяжував себе турботами і, мабуть, не сподівався, що й пансіону доведеться зимувати: удвох льохах знайшлося не більше як три міри картоплі, десяток качанів капусти й стільки ж буряків, і жодної діжки квашенини — ні огірків, ні помідорів, навіть цибулі і тієї одна-єдина жалюгідна в'язка, а пшона та гречки не більше, як на п'ять-шість днів. Ось так, пане доглядач, ламайте голову, як бути. Якщо не вдатись до екстраординарних дій негайно, поки не задощило і не розвезло вкрай дороги, дуже просто залишитися на бобах, і ніхто тобі не допоможе, до Огнєва можна не ходити, він зайнятий своїми власними “найважливішими справами”, в гімназії з'являється раз на тиждень, та й то у випадках надзвичайних.
Людина діла, Іван Петрович у першу ж неділю зібрав усі гроші, які знайшлися в касі пансіону, доклав своїх стільки ж, та й вирядив на ярмарок, що збирався на Сампссніївській площі, служника і куховарку. Крім всілякого дріб'язку, як часник, редька, кріп, цибуля, сушені гриби, наказав в першу чергу купити картоплі.
— Хоча б возів п'ять поки що. Та капусти качанів сотні з півтори, лантух пшона, стільки ж гречки, олії конопляної сулію, борошна лантухів хоча б два... Гроші візьми ти, Гаврило.
Служник гроші взяв, але йти не квапився, розгублено перезирнувся з куховаркою. Іван Петрович запитав, що трапилось, може, грошей малувате, так вигріб з каси усе геть до останнього мідяка.
Дядько Гаврило почухав потилицю і пояснив: “Воно-то так, пане Іван, та якщо подивитися, то як тут бути, і не скажу”.
— На що дивитись?
Служник — у домотканій чорній свитці, в чоботях з короткими халявами, від яких йшов задушливий запах дьогтю, в доволі витертій смушковій шапці — ще досить міцний, як на свої шістдесят років, і куховарка Настя — середніх літ молодиця, з руками, більшими, ніж у доброго молотника, — готові .були виконати наказ доглядача, та щось їх стримувало.
— Може, ви зайняті чимось іншим Служник кахикнув, ступив уперед, але його випередила більш моторна куховарка.
— Нічим таким, ваша милість, ми не зайняті. Однак, ні дядько Гаврило, ні я не вміємо відрізнити п'ятак од гроша, то ж пробачте, бога ради, але, чого доброго, ще й проторгуємось. На тому ярмарку підбори на ходу відривають, не зогледиш, як босий зостанешся.
— Он воно що.
— Еге ж...
Такого чути не доводилось, але ж робити нема чого, треба відряджати ще когось.
— Гаразд, піде і Діонісій з вами.
— Оце дякуємо, — вклонилася Настя, а за нею і служник. — Того не обдуриш — письменний.
— Еге, ще й сам відірве що-небудь, — бовкнув Гаврило. Викликаному для цього випадку Діонісію Іван Петрович вручив усі гроші і розповів, Що потрібно купити, та наказав: нехай гав не ловить, дарма грошима не кидає, а більш торгується, тому що гроші це останні, і хтозна, коли надійдуть чергові внески. По цю пору — хоча з першого серпня, тобто з початку занять, вже три місяці минуло. — ще нічого не надходило, навіть від дійсного таємного радника пана Трощинського, що утримував на свій кошт гімназистів Василя Шліхтіна та Михайла Коновницина, не поступало, та і Приказ громадського догляду тягне з внесками на утримання синів вдови пані Корнетської та двох синів недавно померлого

читати