Завантажити

Другого дня вранці батько зайшов у клуню, збудив Зінька й Романа і звелів обом іти на тік молотити. Зінько зараз устав і пішов, а Роман довго ще огинався. Йому зовсім не хотілося молотити, трохи навіть сором було до чорної роботи братися. Що це батько собі дума? Що він буде йому в гною риться, волам хвости крутити? Не піти оце, та й годі!
Одначе цього разу ще не зважився сперечатися з батьком і пішов на тік. Сонце ледве починало визирати з-за обрію, було росяно й холодно і Роман аж тремтів. На току вже були батько й брати.
— А що, брате, холодно? — озвався Денис. — У вас там по городах тепер іще сплять. Та дарма! Як ціпком попоммохаєш, то так угрієшся, що й потом тебе вмиє.
Роман нiчого не вiдказав, узяв цiп i став ближче до Зiнька. Ударило чотири цiпи: три смiло й важко, один яоксь не до ладу. Роман зосiм одвик од цiєї роботи. Вiн не потрапляв у лад, замiсто щоб уцiлити бичем, бив у снiп кiнцем цiплина, а бич завертався вгору i заскакував назад. Він розсердився й гупнув з усiєї сили. Бич одірвався, відскочдв і вдарив Романа по руці дуже боляче. Роман кинув ціпилно й лайнувся.
— Еге, синку, — озвався батько, — та я бачу, що тобі треба довго привчатися, щоб iзнову добрим молотником стати.
— На чорта я буду привчаться? — визвiрився сердитий Роман. — Разлі ви думаєте, що я буду гупать тут iз вами по остюках цепом?
— А хіба ж ти думаєш, що хліб сам буде робитися, сам і в рот кластиметься?
— I без етого дурацкого дєла сит буду!
— Ану як?
— Разлі я сібє служби не знайду? Вот пойду в iкономію і прикажчиком поступлю.
— А що ж, добра штука, — відказав спокійно батько. — Аби прийняли.
— Iщо би! Їм образованих людей нужно.
— Та... казала й Ганна, що вона рада за пана, дак пан, клятий, не бере! — засміявся Денис.
— Ет, ви з вашими мужицькими вигадкдми! — роз-сердився Роман, кинув ціп і пiшов з току.
Батько з синами ззирнулися, але нiхто нiчого не сказав, i цiпи знову загупали по повноколосих сопах, далеко озиваючись у свiжому живощому повiтрi веселого, сонцем осяяного ранку.
Сердитий Роман, не заходячи в хату, подався просто на село й опинився у врядника. Там вiн подтрапив на чай, напився його добре, потiм ще посидiли та побалакали. Романовi хотiлося, щоб його заставлено й обiдати, дак господарi або не догадались, або не схотiли того. Довелося йти обiдати до дому. Прийшов, як уже всi пообiдали, i обiдав сам. Мати, щоб йому догодити, зарiзала й зварила курку. Виголодавшись, Роман не зоставив з не ї нiчого. Поп ївши, зараз подавсь iзнову з дому.
Почув, що сьогоднi тiлькi прийшов до Гриценкiв їх солдат, дак i повiявся туди. Вiн з ним не в одному полку був, та те дарма: солдат, то вже одинаково, що й товариш.
Гриценки були вбогі люди і не закликали бесіди так, як Сиваші, але і в їх були гості: двоє-троє родичів. Білявий поганенький солдатик сидів за столом радий такий, що аж сяє, і розпитував про хазяйство, про родичів, про товаришів, бажаючи знати все, що сталося на селі, відколи його не було дома. Романа посадили за стіл, шанували...
Вернувся Роман додому аж увечері і ліг зараз спати. Другого дня пішов зранку, поблукав по гаях до обід і прийшов додому так, щоб ізнов обідати самому. Вже кінчав обідати, — ввійшов батько з току:
— А де, Романе, був? Чи не в їкономії?
— Де був, там був! Поспіємо ще з їкономією... Современно все зробиться. — Та й вийшов з хати.
— А що, стара, робитимемо з синком-солдатиком? — запитався Пилип у жінки, як Роман вийшов.
— А що ж там робити? — відказала Параска питанням, мов не розуміючи, бо це справа її мазунчика була.
— Де та як будемо добувати, щоб йому на панування настачити?
— Оце ще що вигадай! Дитина тільки приїхала, натомилася, — і відпочити не дасть. Оклигає, то й до роботи візьметься.
— Ні, каже, що не хоче братися, а буде в їкономію прикажчиком поступати.
— А може ж, і поступить! Він же в нас образований.
— Треба там таких!
— Ти вже нападешся! Перечави, то й побачиш, що все добре буде. А то ти як почнеш гримати, то тільки сварка зчиниться.
— Добре, я перечасую, помовчу трохи, — побачимо, які з його люди будуть.
І батько справді замовк і не казав Романові нічого.
III
Три дні минуло тихо; на четвертий Роман попрохав у батька карбованця.
— Нащо? — спитав батько.
— А што ж я без копейки жить буду? Покуда дайшов — витратился. І папирос нє за што купить!
— Ге, хлопче! Як ми будемо на панські цигарки гроші переводити, то скоро в нас і хазяйства не стане, — відказав батько. — Нема в мене грошей.
Роман грюкнув дверима та й подався на село. Він гнівався на батька й на братів страшенно, лаяв їх мужвою нетямущою, що не розуміють, як повинні поводиться з образованим чоловіком. Але він те знав добре, що як батько затнеться, то вже з ним нічого не зробиш. Грошей він не дасть.
Треба справді піти в їкономію: а може, пощастить. їкономія була

читати