Електронна бібліотека/Проза

Особняк на Зеленій, 77 (новела)Віктор Палинський
Зустрічі та прощання (новела)Віктор Палинський
Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »


Частина першa

ЧУЖЕНИЦЯ
 
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кум Терешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою Стручихою, дядько — старий Корній Грабенко та своя сім'я. Не того Пилип бесіду завів до себе, що сьогодні неділя, а того, що вернувся додому з солдата середульший син його Роман. Дочок у Сивашів не було, але троє синів, як соколів: найстарший. Денце, уже давно жонатий, добрий хазяїн, — удався в батька; середульший — отож Роман; а найменший — Зінько. Роман знав, що йому йти в солдати, і не схотів женитися, щоб жінки самої дома не кидати, сказав, що як вернеться, тоді; Зінькові ж давно треба було одружитися, бо і в солдати йому не припадало йти, та й жеребок він уже брав, дак що ж, коли не хоче? Нема, — каже, — йому пари. Батько сердився: десь у своїх книжках начитав, мабуть, такого. Мати хоч і гнівалась, що нема їй помочі, та не дуже, бо працьовита й тиха Денисова Домаха — он та білява молодиця, що тепер порається біля печі, — годила свекрусі. А так докорити Зінькові нічим не можна було: і тихий, і працьовитий парубок, і непитущий... не такий запальний хазяїн, як Денис, але ж таки хазяйновитий. Та найдужче мати любила оцього Романа: таке воно змалечку було моторне та цікаве і з себе гарне, — то вже було мазунчиком у матері. А далi на службу пішов, на чужині поневірявся, — хiба ж i не жалко? І стара Параска, забуваючи, що їй треба взяти з припічка та й поставити на стіл миску з варениками, спинялася біля печi, дивилась закоханими материними очима на сина i думала: «Боже, яке ж гарне! Брови як на шнурочку, вус чорненький, ще й угору трохи закручений. Панич, та й годi!»
І батьки радів, що син вернувся. Сам він прожив уже півсотні й шість літ, але сивина ледве починала проблискувати в нього у темному волосі, а оці три сини — такі косарі, що й трава перед ними горить. Хазяйство в нього добре було, а тепер ще покращає. За такими синами й забагатіти можна. Пилип уже трохи випив і тепер, частуючи гостей, радісний та добрий, розказував:
— Випийте, люде добрі, за здоровля моїх синів!.. Вони в мене — як золото!.. Хоч старших бог забрав, дак же сими щедро наділив, спасибі їм!..
— Що правда, то правда, сусіде, — дай, боже, щоб усе було гоже! — твої сини такі, що в кожного батька серце росло б, на їх дивлячись, — так проказував довгий і сухий Струк, беручи в Пилипа чарку.
Інші гості, потакуючи, кивали головами, а сини сиділи горді тією хвалою. Старший — уже поважний, з бородою, здоровий, як робочий віл; менший — ще молодий парубок з невеличкими чорними вусами й задуманими ясними очима; ті очі дуже нагадували батькові, тільки що в батька вони вже пригасли за довгі літа клопоту й праці, а в сина сяли цілим сяєвом молодого вогню. Але найбільше дивилися люди на Романа. Він сидів на покуті пишний, у піджаку, обстрижений і розчесаний набік по-городянському; повне обличчя було біле, а гарний вус аж блищав на ньому. Тепер цей чепурний вид почервонів, бо парубок випив не одну чарку горілки; та він міг пити побагато і ще не був п'яний, а так — тільки починав хміль голову розбирати, і Роман дедалі ставав усе веселіший та хвалькіший на язик.
— Чого ж це ти, небоже, — питав його дядько Охрім, — не зараз додому вернувся, як службу відбув? Адже замалим не год іще прогаявсь.
— Такоє дєло случилось, — одказував Роман. — Как вишол я з служби, зараз должность мине предложили, очинь даже хорошую: триста рублєй жалування.
— О, це добра служба, — триста рублів! — озвався свят Манойло. — А яка ж то служба?'
— А така — швейцаром при палаті. Ну, я там почал служить, а потом затосковался по свому роду. Нивжлі — думаю — яв свойой родинє не могу приличной для себе должности получить? Бросив усьо і прийшов.
— I добре зробив, синку, — сказала мати, — бо й нас ізвеселив.
— Тепер тільки одружиш, свате, дітей та й забувай горе! — сказав до Пилипа Манойло.
— Та я з дорогою душею, — всміхнувся Пилип, — аби сини!
— Пождіть, батюшка, будемо й жениться; вот толь-ки должность получим, — одказав Роман.
— -Образований чоловік може завсегда собі должность получить, — озвався Денисів кум Терешко. Він колись, ще за панського права, був біля панів у дворі, то іноді й сам любив закидати «по-образованому». Йому дуже подобалось, як говорить Роман, і самому хотілося докинути слівце, щоб знати було, що й він не абихто. Батько й інші гості думали: «Ач, як набрався Роман, науки! Так і ріже по-панському!» Їм здавалося, що Роман дуже добре потрапляє на панську мову. Тільки сивому мовчазному Корнієві Грабенкові та Зі-нькові не подобалось, що солдат ламає язика.
А Пилип із Пилипихою все припрохували та частували. Обличчя в гостей почервоніли й спітніли, язики починали чіплятися за зуби, хоч голоси дедалі ставали все гучніші та гучніші. Тільки Зінько був зовсім тверезий, бо він не вживав горілки; та Роман бадьорився. Але й йому вже так ударило в голову, що аж млосно стало, і він пішов з

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »


Партнери