Електронна бібліотека/Проза

Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Завантажити

справу? А товариство його дяк не покинуло! Себе жалчіше йому зробилося, а не правди. А забув праведних людей,— вони ж і муки терпіли, їх несвітським катуванням мордовано, на вогню палено... Його тільки побито, а вини вмирала, а своєю правдою не поступалися. Знали, що хоч самі помруть, так їх смерть інших до правди прихилить і таки направить людей куди треба... Де ж вона, та й правда, візьметься, коли кожен зрікатиметься за неї обставати? І як це він чудно думав жити, нікого не займаючи, щоб і його не займано! Хіба ж кривда чіпляється через те, що її займають? Вона сама хоче заняти чоловіка, під себе його підгорнути, забрати собі його силу. Хоч як ховайся, як обминай її,— вона сама тебе знайде! Ні, не можна так прожити. Треба з нею змагатися, а там... а там — що бог дасть!..
VI
ЛІКИ
Зінько наче й одужував, але вельми помалу. Кашляв і казав, що болять груди. Чапав іноді по хаті, більше то за стіни, то за комин держачися; вибирався на призьбу, сідав на сонечку... посидівши трохи, казав, що йому вже важко, і вертався на ліжко. Тяжко, помалу верталося здоров'я. Васюта їздив раз у Чорновус, привіз ще ліків, та вони щось мало пособляли. Сам лікар більше не заїздив.
Дідові Дорошеві лікар дуже не вподобався. І не через те, що був непривітний,— от, як на дідову думку, то всі пани такі, що ніколи по-людському, тихенько-лагідненько слова не скажуть, а все з криком та з гуком,— то це не дивина була, що й лікар такий. А оце дідові не вподобалося, що скільки він уже лічить Зінька, а полегкості ніякої нема. Де ж таки! Це так як одужувати, дак без ліків швидше остербаєш. Та як на дідову думку, то всі лікарі такі — ніякого з їх добра нема, хоч би їх і зовсім не було. Нічого вони не тямлять, тільки людей псують. Дід пам'ятав, як його одного разу, ще замолоду, побито... Дак тоді гоїв його Гарасим Савчук — ото був превеликий знахар! Зараз до ран ранника поприкладав, а пити дав такого зілля... ну, й за тиждень він здоровий був,— от що! А то гоїть, гоїть от уже третій тиждень, а нічого помочі нема. Це так Зінько й до осені не вичуняє.
Ге! Якби Гарасим Савчук живий був! Дід Дорош зараз пішов би до його, попрохав би того зілля, дав би Зінькові, дак уже давно б чоловік ходив та робив. Дак же вмер Гарасим — от лихо! А тепер таких знахарів і не чути щось. Хто ж би тепер? Панасенко? Куди!.. Баба Мокрина? Де там їй!.. Далеко куцому до зайця! Та й Радько... Ні, нема такого!.
Хіба... От хіба глушківський Семенюк? Кажуть, добре знається на зіллях... Та таки дід і сам був одного разу в його,— пособилося... Може, в його й те зілля є, .що від побитого? Хіба піти до його та попитатися? Догнав — не догнав, а побігти можна.
І все думав дід про глушківського Семенюка. Слухав, як Зінько кахикає, дивився, як він дибає по хаті, і бачив, що неминуче коли не до Семенюка, то ще до якого, знаючішого, знахаря вдаритися.
Прийшла неділя. Дід сказав, що піде до родича, а сам махнув у Глушківку і вернувся геть пізно ввечері. Другого дня викликав Гаїнку з Зінькової хати в противну і показав їй пляшку:
— Бачиш, унучко, це?
— А що ж то?
— Здоровля твоєму Зінькові.
— Як то?
— Дякуй дідові! Бито колись і мене замолоду, да я не кволився стільки, як Зінько. Бо мене лічив не лікар нетямущий, а на всю округу знахар, Гарасим Савчук.
І дід оповів Гаїнці широко про Гарасима Савчука.
— Як дав мені зілля, як випив я раз, та двічі, та тричі,— стрепенувся та й пішов.
— Дак, може ж, вас не дуже побито було, дідусю?
— Знаєш ти,— не дуже!.. Може, ще й гірше, ніж Зінька!.. А якби мене такий паршивий лікар лічив, як його, то й мені б те було. Дак я оце дививсь-дививсь на його та тоді собі й думаю: добуду я й йому такого зілля. Та й добув!
— Де ж ви його добули?
— Де добув, то добув. У Семенюка. Не такий знаючий, як Гарасим, а таки тямущий чоловік. Тільки сказав йому, чого мені треба,—так зараз: «Знаю—каже,— знаю! Цим я багато пособляю людям». Я йому тоді про Гарасима: «Якби,— кажу,— такого зілля, як у Гарасима!» —«Дак оце ж воно й є! — каже.— Я,— каже — від Гарасима цього й навчився». Дак оце й налив пляшечку.
— Зінько не буде цього пити, дідусю.
— Хіба я твого Зінька не знаю; такий мудрий, що й знахарям не вірить, знаю, що не питиме, а ми зробимо, що таки вип'є.
341

— Як же ви зробите?
— А так: ото Васюта як нові ліки від лікаря принесе, дак ти йому їх не давай, а цих чарочку всип та й скажи, що це від лікаря, то він і вип'є.
— Ой, боюсь, дідусю!.. Якби шкоди не було!
— Яка там шкода буде? Ніякогісінької! Казав Семенюк: зразу одужувати почне. От сама побачиш! Як видужає Зінько та розкажемо йому, то ще й дякуватиме нам.
І дід усе впевняв Гаїнку, а вона все не згоджувалася. Якби це вона хвора була, то зараз би хильнула,та й край,— і не думала б! А Зінько... Він же їй завсігди казав, що знахарські ліки дурниця; як же їх йому давати?
Але тоді й інші думки поняли їй голову. Добре ж, як воно й без того пособиться, а як же ні? Лікареві ліки не дуже пособляють... не

Останні події

22.01.2025|11:18
Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
22.01.2025|11:16
«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
22.01.2025|09:24
«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
20.01.2025|10:41
Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
17.01.2025|11:04
Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
15.01.2025|10:48
FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
12.01.2025|20:21
Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
12.01.2025|08:23
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
11.01.2025|21:35
«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
11.01.2025|09:00
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»


Партнери