Електронна бібліотека/Проза

Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Завантажити

Наприкінці довго ще говорили знов таки ж про тую горілку і таки врадили, щоб ніхто з товариства не пив її і в себе в хаті не мав.
Порозходилися товариші вже пізно ввечері. Позад усіх лагодилися йти Васюта з Карпом.
— Ходім уже, Карпе, додому абощо,— казав Васюта,— бо ти, мабуть, дуже спати хочеш: увесь вечір мовчки сидів, надувшися як сич.
Карпо справді весь час був дуже похмурий та мовчазний.
— Я не спати хочу,— відказав,— а невесело мені, що так воно робиться...
— От такої! — погукнув Васюта.— Тут треба радіти, а він сумує. І Зінько прийшов, і товариства нашого побільшало.
— Це-то добре, та от лихо: мала в нас сила дуже, нічого не вдіємо проти їх.
— А я думаю так,— од казав Зінько,— що як переважимо їх за пересельську землю, то до нас тоді багато пристане.
— Поки сонце зійде, роса очі виїсть,— так саме похмуро не згоджувався Карпо.
— Ну, а що ж по-твоєму треба робити? — питав Васюта.
— Силу їх занапастити. У багатстві великому сила їх велика; розвіяти їх багатство за вітром — не стане в їх сили, тоді й нас нівечити не будуть.
— От такої! Як же ти його розвієш? — спитав Васюта.
Карпо помовчав трохи. Вони були тільки втрьох, бо вже й дід Дорош пішов спати.
— Глядіть же, братчики: що я казатиму зараз, дак щоб воно не йшло далі вух ваших,— промовив згодом.
— Да що це ти, Карпе, мудруєш сьогодні? — засміявся Зінько.— Ми ж уже на те всі пристали, що що в нас говориться, того ніхто щоб не знав.
— До того кажу це, що тільки двом вам звіряюся, а більше й з товариства щоб не довідався ніхто.
— Ну, гаразд, гаразд,— кажи вже!
— Думав я, братчики, довго думами великими та й надумав: нема нам способу іншого, тільки цей один: попідпалювати всіх, то з димом розвіється і багатство їх.
— Карпе, що це ти? Схаменись! — скрикнув Зінько.
Карпо, не відповідаючи, сів біля столу і зіпер голову на велику свою кощаву руку. Втупивши очі в діл, сидів мовчки, дві зморшки глибокі виразно лягли впоперек нахиленого лоба. Врешті загомонів якимсь гострим неприхильним голосом, ще більше протягаючи слова, ніж звичайно:
— Чого б я мав схаменутися? По правді кажу вам:
не мені схаменутися, а вам треба,— прийшов уже той час... І не занедбайте його, бо, коли занедбаєте,— горе всім буде!.. Нема іншого способу на тих людей... Треба їх судити божим судом, бо суди людськії на свою руч вони повертають. Хіба не бачать цього очі ваші? Грицько з їми по правді чинив — вони вбили його; Зінько за правду став — вони в неволю його завдали.
— Завдали, та не вдержали: і вийшов же! — відказав Зінько.
— Хвали бога, що Иван признався, а затявся б він — може б, і на Сибір ти помандрував у неволю довічну. Немає в їх змилування. Нехай же їх божий суд, огонь судить, бо таких не гріх зігнати й зо світу цього.
— Ото! — скрикнув Васюта.— Глянь, як наш побожний Карпо розгнівався! Це, мабуть, такого з божественних книг начитав.
Карпо підвів голову, глянув на Васюту, і справді гнівний огонь блиснув в його очах.
— А ти, Васюто, коли не знаєш, то не смійся. Ти божественних книг не тямиш, а я тобі скажу, що як би прочитав тобі з їх дещо,— сам єси побачив би, що моя правда, що по-божому кажу я.
— Хіба ж палити, чи вбивати — то по-божому? — спитав Зінько.
— Ні, нехай він скаже, по яких це божественних книгах написано, щоб таке робити? — допитувався Васюта.
— Скажу! — відповів Карпо, знову спускаючи очі додолу.— Написано: рече господь Саваоф до Саула: нині одомщу народові Амаликові за все, що сотворив він Ізраїлеві. І звелів бог іти й поразити Амалика і не пощадити його, повбивати всіх — і чоловіків, і жінок, і молодіж — аж до младенців малих; і знищити все добро їх: і воли їх, і вівці, і верблюди, і осли, і виногради... Все! І не послухався цар Саул: усіх побив, а царя амалицького помилував і не знищив добро найкраще... Тоді прийшов Самуїл і розсік мечем сам царя того, а бог одвернув за цей гріх од царя Саула лице своє... Ото ж бачите, що вбивати бог велить нечестивих і добро їх ізнищувати!
— А хіба й тобі, Карпе,— хитренько спитав Васюта,— бог сказав, щоб ти їх попідпалював або повбивав?
Зінько всміхнувся, але Карпо сидів похмурий.
— Ні,— загомонів Зінько,— так не виходить. Христос уже після історії з Амаликом звелів нам любитися, а не вбивати чи підпалювати. Добра злом не зробиш. Та й що з того було б? Адже їх багатство не в самій хаті: є в їх-земля, є гроші в позиках та в банках,— згорить хата, то вони нову побудують та й знов почнуть хазяйнувати; а коли не вони, дак їх діти; не їх діти, дак інші... А ти свою душу занапастиш, ще й на Сибір підеш,— яке ж то добро?
— Ну, а що ж його чинити? — питався Карпо.
— Оте, що робимо. Свого права домагатися.
— Добре! Хай поки буде й так. Побачимо, що з цього буде.
Устав, попрощався й пішов, за ним Васюта.
Зінько бачив, що Карпо своїх думок не покинув, тільки змовк, бо товариші не пристають на те. Боявся трохи Зінько тих думок, і не до вподоби вони йому були. Спершу дивувався, як то така

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери