Завантажити

Українські вечорниці

Сиділи в недобитій кав`ярні
Джезус, Пол і я
Опівночі напередодні різдва Тар`ї
І пили за те, що усі
На референдумі плоті проголосують
За незалежність екзистенції
У Джезуса під пахвою
Гризлися учорашні воші
Пол був місцевим снобом
У смердючих шкарпетках
А я був просто дейбілом
Бо не випив сьогодні вранці кави
І був безтямно закоханий
У сифілітичку Хіврю
До нас підсів якийсь
Апокаліптичний хач
Обізвав Джезуса йогом
Пола апокрифічним графоманом
А мені дав лункого репана
Так що всі зареготалися
І забризкали слиною барокамеру кайфу
Джезус сказав: набридло бути жінкою
Пол кинув хачу в пику
Свою ліво-радикальну шкарпетку
А я ліг на стіл і забився
В корчах епілепсії
Я ж бо дейбіл
Тимчасом скрипаль грав
Шосту симфонію Шостаковича
За сусіднім столиком Макіавеллі
Конфуцій і Атілла їли калейдоскоп
Ейкуменічного вінегрету
І сперечалися за місце бармена
В кафе “Атлантида”
Джезус забашляв на морозиво
Булочки за 3 копійки і газовану воду
Пол смоктав молоко
З оголеного вим`я корови
А я відривався смакуючи кавун з батоном
І дивлячись по відику балет
“Робесп`єр у Жовтні”
Навпроти сиділи повії на довгій лаві
Павутиння совісті кутало
Їхні фригідні стегна
Вони здуру колупали припічок
І белькотіли щось
Про синєє небо і жовте колосся
На ранок у недобитій кав`ярні
Знайшли три трупи
Джезус Пол і я вчаділи
Від поту брудної пані
З приємним ім`ям “Історія”
Опівночі напередодні різдва Тар`ї

***
П`ятивірш

1. Я знаю
що розгадка
є в яйці
але коли я
розбиваю його
я нічого не бачу
крім білої і жовтої
тягучої рідини

2. Я знаю
що всі ми здалеку
й здавна
та де той
ієрогліф
який би
оповів
нам про те

3. Що удар рукою
був громом
ріді ріді дана
мантрою
поцілунок
насолодою Лади
у якої вчився
Ватсьяяна

4. А завтра
помер дід сідобородий
що звався Віфлеємським Богом
він жив по сей бік добра
а в Оріяні дерево священне
плід народило
різдво Бога Вишні славімо
вістку його що капище Дажбо
рідне пагоді Будди

5. А поки най Мара
забирає мене
однині вода
позбавлена сонця

***
Приснилося якось
що мій друг
розповів мені
всесвітню історію
упившися
він спав на чуприні дерева
і не впав тільки тому
що у попередньому житті
він був хрущем
я подумав тоді
ти волхв
бо лише в п`яних мареннях
волхвів
дерева втримують хрущів
у їхньому коханні

***

Колись і навіки

Розкуте проміння голубить моє обличчя
Блідий вогонь позбавлює надії
Відкрити очі, щоб сягнути мрії.
Мої напівзакриті вії
Сягають у глибінь середньовіччя.

Розкуті промені розплавлюють каміння.
Колись каміння скелею здіймалось.
У височінь, у сфери недосяжні
Велично та красиво підіймалось.
Щоб розкололись на уламки скелі,
Щоб промені мене ласкали ніжно,
Щоб я злітав розкуто й падав грішно
У сутінки сліпі і надто ранні.

Красива пісня сутністю вбиває.
Я – скеля, що розпалась на уламки.
Моє каміння зразу не зникає.
Потрібен час, він надто вічний зранку.

Розкуте проміння голубить моє обличчя.
Я знаю все і гидко не знаю нічого.
Куди веде зварйована стежка? До Бога?
І мовлять сльозами дощу схоронені очі німого:
Ти житимеш вічно, мов промені середньовіччя.

***

Атлантида

Я хочу втонуть в наркотичному чаді
У світлі світил розпластатися млосно
І плавитись кволо в літеплім свічаді
І радо сміятись в дитинстві простім

Із палеоліту із Лади лабетів
Я з ліри зірвався й у лагіднім плині
Чомусь залетів у жахне сьогодення
Де вежа до неба звелася на кпині

Де сонце смажить в пилюці рибу
Де дишеться гірко навіть полину
Я ріжу хлібину життя на скиби
Й годую вічно голодну тварину

Годую посмішку мудрого Змія
Годую рик хороброго Лева
Готую собі смертоносне зілля
Воно п`янке мов вино рожеве

А дотик губ твоїх дитинних
Спокуса до спокою в жовтій рясі
Я миттю перелюб а вічністю схимник
Я тільки в дитинстві не був на пласі

Тож прагну втонуть в наркотичному чаді
В жасміновім квіті в прадавнім літі
Де молиться все білосніжній Ладі
Дитинству моєму в палеоліті

***

Марко – проклята сила

Мій тотем – в горлянці змії
Пропащий кратер у пащі міста
Скажений Мальстрім у піхві землі
З оскалом останнього западліста

Сиджу я там, вирлоокий павук
Висмоктую покидьки божого раю
Кістяк кобіти потрапить до рук
Тоді живу, а ні – вмираю

Я гріх учинив, спокути нема
Бо випив яйце таємниці світу
Шляк трафив у шахту, а тут – лафа
Вугілля, кайдани і аква віта

Як Будда сказав – Атлантида в тобі
То вже я тепер не Марко Проклятий
Я вже Ніщо, Амінь, Далебі
Я – грати, суцільні кратерні грати

Бо п`яна гондола на дно піде
Бо міст Мірабо ляпнеться в Сену
Драбина у небо мов фалос зійде
І спалені будуть усі гобелени

***

Це диво – книга

І. Коли тобі хочеться до вітру після шести літрів пива
і ти їдеш у переповненому тролейбусі (оселедці-в-діжці)
і двері не відчиняються на зупинках
і ти не можеш із нього вийти
і відчуваєш, що твій міхур от-от лусне
коли ти нарешті вилітаєш кулею
з кімнати

читати