Завантажити

людина Сюрреалістична мавпа
Членистонога людина Саркастична мавпа
Хвостата людина Мафіозна мавпа
Рогата людина Державна мавпа
Атеїстична людина Корумпована мавпа
Урбаністична людина Мілітарна мавпа
Технократична людина Музична мавпа
Партократична людина Одухотворена мавпа
Бидлоподібна людина Дуполизна мавпа
Охлосоплебейська людина Карнавальна мавпа
Шинельна людина Трибунна мавпа
МАВПА ЛЮДИНА
_____________________________________________
Мавпопрацелюдина
Людинопрацемавпа
______________________________________

***

Матінка-кров

Наша безмірна жага недопитої крови
нею підписано вирок содому гоморі
глашатаю черепа
твоє буття давно вже скресло
занедбаймо ж міщани свої ремесла
агоніюймо чимдуж у звизгах репу
у трущобах нам затишно і тепло
немов в материнському лоні
жорстоко немов у повстанськім
смертельнім схроні
і весело немов у гарлемі
таїтянському сомерсету моему
чи ж пак павлові гогену
з пункту здачі мотлоху паперового
ми винні самі всі бо з голоду
зжерли священну корову
вона ж молоко нам давала
в безчасся сухого закону
а ще з-під вим’я пивком потчувала
а чорна земля вогко-теплим рядном
усіх покривала
як кайфно було в веселе
безоке дитинство
коли етикет за столом
вважався скінченим свинством
а риб’ячим жир – собачим лайном
чи вгамували спрагу дитинні братове
агов
кров’ю німих черепах і кровозмісивом
лисиць з колобками
поп корну з вівсом
що ж модними стали сьогодні
матрьошки з лобками
та ми плюємо на дерев’яну лялькову
вітряну дівицю
тягнем псалми про згублену матінку
кров білолицю

***
Дівчина з діркою на коліні

Л. Г.

Ти носиш дірку на своєму коліні,
Ти забуваєш, що є кінцеві зупинки,
Ти літаєш в ефірі, живеш не в країні,
Де в тілах стирчать лиш багнети та фінки.

Чимало факірів і сонних мелодій –
А твоє тіло не коливається змією.
Тобі набридли риб`ячі луски добродіїв,
Ти жадаєш акулячого апогею.

Дрімаючи на дахах нічного відчаю,
Літаючи в обіймах з пожухлим листям,
Ти стала пірамідальною помстою
осатанілим звичаям,
А твій політ стає земною віссю.

І дірка, яку ти носиш на своєму коліні,
Стає безглуздим бунтом кольору молока
пташиного.
Серед холодних принад божевільно-тихого
Інею
Ти все`дно обереш мелодію безкінечно-плинну.

***

Чай навесні

Ласко, коли твоя ласка
будь ласка
будь ласкавою
лелекою мишею гавою
блідою отравою

Ласкай мене
шукай весняного лементу
незримого будильника в животі
в животінні трави
сни сни в самоті
на висоті найкрутішій гори
в розлогому лоскоті

Опріч опричника
знавіснілого
нікому не наливай свого тіла
окрім мене
по імені “Кайф”
на самоті
в узді терновій пий
терпкий конюшинний чай

***
Звільнення

У лежбищі мокрому з поту й нектару,
Неначе в чаші срібній на дні квітки,
Весна на тілі з`явилась нізвідки,
У лоні ядучість кипіла і сіпалось жало.

Але це потім, а зразу – маривні муки,
Лоскіт повітря, істерика недовершеності.
А тут, в цій воді, кожним тертям повержена.
Боже, в безглуздій схимі які неслухняні руки!

В розпущеному до п`ят волоссі – біла лілея.
Оази пристрасті розбуркані до краю.
Так зачалася примарна втеча до раю –
Вона у харизмі двох тіл, страчених Лелем.

***
Збери докупи все
що я написав для тебе
і викинь у смердючий смітник
Хай двірник стане
Господом-Богом нашої історії
випитої котом з мілкого блюдечка

***

Моє

Моя жінка – це та
Яка в пориві люті
Відгризла моє вухо
А потім пришила його
Чорними грубими нитками

Мій двійник – це той
Який переслідує мене
В темному лабіринті
І кричить услід:
Золжи украдь задуши

Моя дитина – це та
Яку я вперіщив паском
А потім дав шматок хліба
З ковбасою
І відправив до школи

Мій Бог – це той
Якому я повірив
А він прийшов до мене
У шатах Сатани і сказав:
“Не вір мені”

***
В цьому світі твердому немає молитви,
в цьому світі любові немає мелодій.
Є лише велич кривавої битви,
є лише сповідь величного злодія.

І ти, кохана, вже збожеволіла
Від чорних ласк де Сада і Мазоха.
Черства, мою свіжість п`єш поволі
і в келих кохання мішаєш заразу.
І дикий світ реве в твоїх зіницях,
і спопеліла посмішка твоя.
Вмирає Скит, який не зміг родиться.
Вмирає Бог. Вмираю я.

***
Опісля змови

Безплідний шарм на коні світової гри,
Циганське щастя в паноптичнім раї,
Паломництва заради авдієнцій в Сатани,
На небі, під землею і в шинку – шахраї.

І всюди світ – цей кинутий жебрак.
З-за нього регіт в темнім закутку комори
Здійняв сер Гамлет, дуче і вожак
Безповоротно програної змови.

Нікому вже не виполоть бур’ян
На полі карми. У концтаборі свободи
В солодких муках мруть од власноручних ран
Картини, і поеми, і народи.

Крах правди ув осиному гнізді
Для когось видасться осінньою сльотою,
Хтось зробить з себе мощі пресвяті,
Хтось вб’є себе непогамовною жагою.

А брили спогадів, фантомів і речей
Зітнуть караючі мечі ядучого Ярила.
Жебрак благатиме родитись без очей,
Із хтиво-божим тілом і

читати