Завантажити

насолоди
Ми ставали роз’ятреними коралами жаги на дні Океану Кохання
Це – моє упередження. Це – твоя гордість

Потік у минуле стискався у веселковий безмір
Я безжально руйнував стіни нашого віддалення і роздвоєності
Хащі ставали пролазними, океани випитими, льодовики розплавленими
Ти осявала все навкруги своїм поглядом, своєю посмішкою
Розкривала свої пелюстки і цей Діамант був оголений для Всесвіту
і сильніший за Сонце
Це – наше упередження. Це – наша гордість

***

Без-Тебе-Блюз

О. А.

Потяги весни безумні
Немов швидкісні потяги безумств
Лагідні вприскування бджолиного воску
Під шкіру картопляної шкаралущі
І час розпався на милиці немічі
І вкрадене джерело вже не співа
Своєї п’яної пісні
Кава-Хауз затоплено божевільним слюсарем
Що вирішив оголосити амністію
Всім резервуарам і клоакам землі
“Ти вкрала моє щастя?” – запитаю
У безкінечних мобільних нез’єднань
“Ти зробила з мене мерця?” – запитую
У порожньої карнавальної вулиці
“Ти викорчувала моє серце?” – запитую
У Твого потойбічного мовчання
Після всесвітнього потопу в Кава-Хаузі
Наливають лише подвійну смолу з ацетоном
Кричать: “Іди їсти, воно вже все вичахло”
І я відчуваю грибними спорами, що все
Вже давно вичахло і назавжди
І я вже давно забув: це зима, чи весна?
Архей чи мезозой?
Це Кава-Хауз, чи мій модний
Мейн-стрімовий мавзолей?
Це Наше ліжко, чи Наша одвічна
Юдоль, усипальниця?
Засохлі троянди літніх багать
Ховаємо в довоєнні альбоми
Робимо тотеми з усього, до чого
Торкалися ці руки
Обгортки від цукерок,
Обсмалені нервами недопалки
Ватки з помадою, запах пальців опісля...
А човни материкової Венеції
Все відчалюють і відчалюють
За нетутешній обрій...
Сідаєш в них і немов
Останній у світі божевільний
Виплескуєш із себе у передчутті цунамі
Цей Без-Тебе-Блюз...

***

Без-Тебе-Сон

О. А.

... І цей великий депресняк
І марші смерті на пероні
І у лайні прозорі коні
І миршавий цей переляк

До всього звикнути нам треба
І підкоритись й підповзти
Аж срачка вхопить животи
І сморідом прохопить небо

Застрягне в дупі вихиляс
Твоїх обшарпаних мелодій
Крастимесь тишком наче злодій
Пияк щоб блювонути в квас

Речей нетлінних, сніжних артефактів
Вже недоста в античних катакомбах
Нам в голови гнилі втусують ромби
Слиняві вбивці аргонавтів

Горбаті сестри й чорні басаврюки
Із перверзійних отворів виплескуючи чад --
У вирви ті згидує влазити останній гад –
Нас обертають в гній, яким згидують й круки

Проте, Кохана, цей жахливий сон
Приснивсь мені, коли моє холодне ліжко
Не зігрівала Ти, моя пухнаста кішко,
І я прозрів: вві сні без Тебе мені скон...

***

Без-Тебе-Любов

О. А.

Витяте серце проколоте струнами
І не нуртує вже більше кров
І ні одалісками, ані фортунами
Вже не натхненна Без-Тебе-Любов

І п’яний хірург намагається вшити
Це серце, пронизане нитями змов
Пряма серце-лінія. Вирок: не жити
Що ж ти наробила Без-Тебе-Любов?

Ні електрошок, ні маска киснева
Не змусять це серце тут жити ізнов
Це серце із птахом злетіло з дерева
Й покинуло Рай, де З-Тобою-Любов

Й засяяли струни арій небесних
І хор возсіяв міріадами мов
І серце вознеслось з-над хмари воскреслі
Що ж: будь на землі, Без-Тебе-Любов

***

О. А.

Коли над нами ці голландські вітри зринуть
Окраяними снами пронесуться вихори безумств
Холодною розжареною видасться розлуки ртуть
А знавіснілих душ пориви змиє плоті згусток
На тілі стигм у камені жаги сліпої
Алегоричний час з нас ткатиме солодкії сувої

Кохання з кельтської трави окутий зеленню Тобою
Серед кошлатих юрм із хтивим блиском Порожнечі
Юноною Еней ізваблений зрешечений в крові
чужинською картеччю
На берег золотий пливу свій спів Сирени чую
Я знаю що це Ти Перлина Снів моїх Кохана Ксюня

***

Перед дощем

У скошеній пустелі Левовій жили
в життя вгризалися мов черв’яки
у спілі яблука
На нерви скрипок нам розтягували жили
Майстри-масони пілігрими Йон Іов Лука
з горлянок ізригаючи з молитвами прокльони

Ми ж дупи голі підставляли тихо-смирно
під свист святого і сліпого канчука

І от ми збунтувались виродки пустель
Мізинці грішні мов на дрова повідрубували
Із коконів сухих повислизали
мов метелики з вогню
З планет безжально повитесували чорні куби

І з цими скам’янілими тотемами
у надрах неба закишіли кажанами-трупами

Й життя зірвалось зашуміло в мимоліття
В пустелях мор ожив
загнили й рикотіли Леви-віщуни
Кийки ж обстругані застромлені в пісок
Пообростали буйним листям

І тут з небес зірвавсь святий страшний потік
Поливсь з небес скажений божевільний дощ

***



Мандруємо в солоний рай. Мавпи

Площа перед сніговим дощем
Розпластане дерево міці
Розрихлені листя папуг
І павіани чаморні штовхають плуг
Для породілля бананових тіл. Щем

Щем у серцях відкоркованих. Листя
В окопах і логовах мавп
Горили блідногубі бліднолиці
Чорні мов хліб в коморах світлиці
По них слимаки мов слина повітря слизнуть
І плаче усміхнена твердь
У

читати