Завантажити

чортячим рилом.

І бути мертвим, п’яним, мов трава,
Що виросла на розписах, на стінах
Церкв неіснуючих, де молиться снага,
Напоєна гріховним молоком зміїним.

***


Ішов слизькою лускою
Шиї дракона
Спітнілим шляхом
В гори

Падав попіл
В долину попільниці
З гучною назвою
“Безвість”

***

Душа
Д. М.

Цей дощ навіки
назавжди цей сніг також
і наші страждання назавжди теж
на цілу вічність
наше кохання вмирає
з останнім пострілом
у скроню Всевишньому
вселенські дияволи
лижуть наші п`яти
і вечір чи ранок
стає блаженною мукою
а образи вони живі
в душі мертвого схимника
ця сповідь вічна
немов блаженний сон
немає до кого звертатися
серед душі
але ми звертаємося
і перерізаємо собі горлянки
навіщо заради кого
хто сотворив спітнілу душу
спітнілу від беззахисного руху
і де є межа між сном і смертю
між життям і стражданням
між Богом і Дияволом
між чоловіком і жінкою
і де є межа між насолодою та мукою
молитва ні для кого
лише б жити
і хто знає за яким рогом
вона чекає на тебе
і чому ми не можемо бути однаковими
такими як усі
ми вічні бунтівники
наше страчене покоління
бунтує навіть опісля страти
ми виходимо на світанку
деревом травою сонцем
втомлені зі змореними обличчями
і це є краса
споконвічні жінки
сахаються нас
але кохають до хлюпання між ніг
до хлюпання хвиль
за бортами човнів смерти
ми виходимо зморені світанком
наколоті диявольською втіхою
кожне навіть маленьке життя
це голгофа гільйотина
з прекрасними персами жінки
яка кохає кохання
мука і насолода
бути самим собою
кожен хто сам
є схимником і ангелом
серед красивої пісні
проспіваної прокаженими
вони згнили стліли
стали раритетними рештками
та лишилася душа
душа яка понад усе
і її присутність
ми називаємо
ЩАСТЯМ

***

Народившись 1250 року
на півночі Японії

На плантації чайній людно
а начебто сумно
За посадками сонцю лишилося
жити вже мало

І мавпи зойкають
Завтра настане осінь
Сьогодні вмирати
щоб завтра ожити знову

За чаєм, друже,
згадаємо безтурботність
тих світлих днів
що вже давно проминули

Тоді думки молоді
бурлили гірським потоком
а зараз серце
мов риба в ятері б`ється

Чи ти пам`ятаєш
як вишня стара тремтіла
коли покійний сусіда
рубав її на дрова

***
Existencia (Схимник)

Спіткала фея блукань осінніх
Бреду один
Полонить вечір в хистких обіймах
Химерних стін

Когось зустріти – погомоніти
Позбутись дум
Всі поховались немов злякались
Прийняти сум

А як зустріну – ховаю очі
Рятунок – тьма
Немов у серці лелію злочин
І жде тюрма

***
Осягнення сутності

Як дивно це –
і в смерті, і в житті
Я – однаковий

***
Творчість

Це – інстинкт бджоли,
що несе нектар і медоносить
Це – інстинкт павука,
що плете фантастичне плетиво
Це – інстинкт дерева,
що розбруньковується
під цілунками весни
Це – інстинкт повітря
що пропускає крізь себе
промені сонця

***

Ворожіння на сажі.
Індійська зима

Богиня кола. Машкара. Метелики.
Ніч в мантії. Вогонь закляк у чаші.
Колоду карт розвіяла хурделиця.
Гей, погадаємо на сажі.
Що скаже нам ця відьма віроломная?
Граніт, сапфір, чи карцер ввесь із золота?
Спесиві хоббіти з небесної корони
Відлили почорнілий і безумний молот.
В вікно вже стука гарбузовий чорт зі свічкою,
А з димарів – прозорі голуби,
А в дзеркалах кривих краса одвічна
Рапіру зламану кладе на груди голі.
Цю тишу стін позичить можна в вічності,
А за вікном хаос і сніг без майбуття.
Тасуєм попіл. Ні хреста, ні пік. Незвично так.
Гей, всі у путь, у путь без вороття.
І дух примерз до скронь, і предки на портретах
Суворо лицезрять, бажають лиш добра.
Коти священні дифілюють у каретах,
І пішки пацюки шмигають в нетрях зла.
Десь каганець-маяк у висі пітно блимає.
Жінки зодягнені у куцу пектораль.
Чоловіки в чалмах аж виють з сміху й диму –
Всі курять шмаль

***
Воскресіння

І знову в`язниця. Цього разу – твоя.
І знову муки. Цього разу – сумління.
Я знаю болота гниле жабуриння.
Я знаю святе Сатани воскресіння.
Цей день – як корчма, як борг в лихваря.

В цей день відмінили розстріл комах,
Що вдерлись й танцюють в невидимім храмі,
В пантеоні кохання, у діарамі,
В липкому, солодкому лоєвім срамі.
В цей день підняли язичництва стяг.

І розтлін пралісу тихо воскрес,
І серце моє, поховане в скрині,
Знайшла і віддала дикій тварині,
Й сама, розтерзана, билася в піні
В надії зрушити холод небес.

І знову шмигнувши шулікою в сни,
Відчувши смак крові у хижих пазурах,
Я став потойбіччям твого сказу,
Генералом цунамі твого екстазу,
Цинічним володарем псевдокраси.

У правій руці тримаючи грім,
У лівій – стискаючи грона болю,
В обіймах зі зрадою і жагою,
Я вию, мов мертвий вовк, за тобою
Й вдихаю поволі пекельний дим.

***

Вбити час, щоб
бути з тобою

О. К.

І тебе немає за моїми межами
і мене немає за твоїми
але все що я зрозумів
це те що немає нікого крім нас
окрім босих ніг на траві на росі
на стіні пам`яті на святій землі
трава

читати