Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 »

тому й народу збіглося відповідно. Дехто з ранкових знайомих навіть впізнавав мене, кивав, наче старому другові. Цього разу на мене поширили кольоровий буклет з фотографіями, де розповідалося про історію становлення транспортного підприємства. На додачу видали невеличкий проспектик парфюмерного магазину і якусь безбарвну рекламу нового мастила з переліком магазинів по всій території України, де можна його купити. Тут теж довго не затягували процедуру, але коли запросили для неформального спілкування, нам з Максом не пощастило: ми опинилися як раз усередині натовпу, нас занесли до заводської їдальні саме тоді, коли столи щільно оточили більш спритніші. Макс крутив головой, шукаючи Льоню, і голосно бурчав:
-От же скот, ну скот поганий, ну абориген заводський, мать його нехай!
-Можемо взяти оці спини штурмом, - після випитого мене пробило на відважні вчинки.
-Совість замучає, - це Макс промовив без жодної іронії. – Дивись, тут он скільки таких, то лізе без мила. Гідність мати треба. І совість. У Льончика її зроду не водилося, на її місці...
-Диви, махає! – я помітив знайому лисину через шестеро людей від нас.
Льоня таки дійсно спробував зайняти нам місце, навіть мужньо тримав почату пляшку не дуже дорогої горілки. Але печені „кошики”, наповнені салатом, бутерброди з ковбасою і викладена на розрізані навпіл варені яйця чорна ікра біля нього не втрималися. Нам лишилися порізані лимони, оливки на пластиковій тарілці, таку саму тарілочку з рештками оселедця Льоня буквально вирвав з чиїхось рук. Я теж вирішив зробити внесок і підснув ближче до нашого гурту пляшку лимонаду. Макс усе більше похмурнів, і коли ми таки допили пляшку, закусюючи лимонами та оливками, інтерес до Льончика як до колеги і частково як до людини поступово зникав.
-Що робимо? – я намагався поводитися скромно та делікатно, бо десь відчував: сьогодні творчу натуру мого знайомого журналіста чимось глибоко образили.
-А що робимо? – Макс навіть бентежив своєю понурістю. – Нічого не робимо. Пий, гуляй, веселися, отак! Бач, як тут весело, блін!
-Слухай, Максе, - Льоня починав заводитися за прикладом колеги. - Я або чогось не зрозумів, чи...
-Нормально. З тобою, Льоня, у нас завжди нормально. Чудесно! Колоссально! Грандіозно! Поляна на поляні з тобою!
-Скажи, а ти чого сюди прийшов? – лисуватив впер кулаки в боки. – Ти взагалі чого завжди отак ходиш? І постійно морда в нього невдоволена...
-Значить, Льоня, я зараз не хочу починати, хто куди для чого ходить, да, - Макс перейшов на скоромовку. – Просто є журналюги, котрі пашуть, як тато Карло, і їхню роботу помічають, блін, частіше, ніж їх самих. А є такі, хто кругом крутиться, світить табличкою, - він обвів рукою своє обличчя, - і, крім табла наглого, нічим похвалитися не можуть.
-Ти про кого?
-Ні про кого. Одних, розумієш, виносять з чорного ходу, а інші самі йдуть. Ноги в них для цього виросли. Руки – для писання. Голова – для думання, а не для того, аби горілку в неї наливати. В голову, я маю на увазі.
Стало ясно – пора йти звідси. Хто з колег усвідомив це раніше, не знаю. Льоня, можливо, і хотів щось сказати, та Макс розвернувся і рішуче посунув до виходу. Утримавшись від коментарів, лисуватий теж повернувся і зник у натовпі знайомих. Мені нічого не лишалося, як далі триматися Макса. Наздогнав я його аж при виході. Максові щось торочив на ходу патлатий бородань непевного віку у розстібнутій камуфляжній куртці. Під нею я помітив сорочку, верхні гудзики якої також були розстібнуті, виставляючи на показ смуги тільника.
-Це – Шурик, - кивнув на співбесідника Макс. – Краще перо Києва. Хоче нас пригостити. Потягнеш двох, Шурику?
-Хоч усю цю довбану халяву, - камуфляжний обвів рукою натовп, від мого ока не уникнуло, що рука ця нездорово тремтить. – Марімани так не роблять. Пішли, пацани.
Годинник показував за чверть четверту. В листопаді о такій порі вже сутеніє. На околиці, куди ми заїхали, я чомусь ніколи не був раніше, тому зовсім не уявляв, який куди звідси йде транспорт. Презентована трамвайна колія сюди ще не дотягнулася, хоча рейки я десь у кутках цехів помітив. Макс чомусь цілком поклався на „марімана” Шурика, ми заштовхалися в першу-ліпшу маршрутку і їхали довго, все щільніше вгрузаючи в сірі та вогкі листопадові сутінки. Думалося, їдемо на край світу, та кінцевою ціього дивного маршруту виявилася чомусь Контрактова площа. Уздрівши „народний” шинок-розливайку під тентом, не змовляючись пішли туди. І коли замовили, бородатий „маріман” очікувально подивився на нас.
-Щось не так? – на диво ввічливо поцікавився Макс.
-У мене тільки на метро, - в голосі Шурика звучала неприхована гордість. – Зараз ти скажеш, Макс, аби я валив звідси до поганої мами. Давай, кажи, принижуй. Марімани все від вас витерплять. Нас шторми не брали, коли ми вмирали...
-Хлопці, назад виливать? – поцікавилася втомлена барменка.
Тепер на мене дивилися дві пари очей. Заплативши, підхопив свій стаканчик і відійшов у куток. Раптом закортіло додому, в чотири обшарпаних, але рідних стіни.

« 1 2 3 4 5 6 7 8 »

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери