Завантажити

сокири.
Оба війська злучились; Чепіль під'їхав до Сагайдачного. Вони обнялись, старий плакав на радощах.
- Господь приніс тебе, сину, в саму пору... Нам приходив вже кінець.
- А де Жмайло? Чи не поліг?
- Він живий, та дуже знеможений, аж омлів.
Жмайло лежав на возі без пам'яті. Почувши, що наспіла поміч, він зомлів. Він начеб останній набій своєї енергії вистрілив і повалився з ніг. Кілька разів очуняв, почувши радісні крики та галас, дививсь на світ, мов крізь очаділе скло, та знову заплющував очі. Не міг ні рукою, ні ногою рушити. Тепер почув над собою голос побратима і відкрив очі. Зразу не міг його пізнати. Він стільки мав сили, що усміхнувся до нього, його маленькі засохлі губи щось шелевіли, та слова не було чути. Зараз знову заплющив очі і попав у замороку.
- Чи він ранений?
- Ні, - каже Чепіль, - кілька разів дряпнула його стріла, та це, певно, не від цього. Він лише обезсилений. Відпочине, то й очуняє. Але ж бо то богатир! То душа усього табору. Чудеса доказував, йому треба подякувати, що ми дотепер устоялись. Мені вже було три чверті до смерті... Пропасниця мене зломила зовсім...
- Шкода, що не можу напитись води з того колодязя, що Марко викопав...
- Тож-бо і є, що сим колодязем він нас урятував.
- Зараз вертаємо, - каже Сагайдачний. - А як доберемось до зеленої паші, тоді хоч тиждень відпочиваймо.
- Але попам'ятають нас поганці довго, - говорив Чепіль. - Штука була, та й годі...
Коні, почувши, що степ недалеко, що жде їх зелена трава, поспішали, добуваючи останніх сил.
Табір минув Перекоп і став у доброму місці. Зараз попускали коней на пашу. Вони форкали весело і качались по траві.
Службу в таборі перебрали козаки, що прийшли з Сагайдачним.
Чепелівці спали мертвецьким сном.
Недужих поклали під шатрами. Жмайло спав два дні, не прокинувшись ні разу.
- Я гадав, що ти, Марку, вже мертвий, - говорив Сагайдачний, обнімаючи його.
- Ой, тяжка нам була година, не гадав я, що ми ще коли на світі побачимось...
Відпочивши тут два дні, рушили далі. Як прийшли на переправу, вийшла до них сторожна чета від човнів. Вона оповідала Сагайдачному, що тут за той час сталося.
Незадовго, як Сагайдачний пішов на Перекоп, з'явився на Дніпрі турецький флот. При переправі стояло лиш кілька суден, решту скрили в комишах і самі сховалися. Звідси придивлялись, як турки плили обережно, в бойовому порядку.
Помітивши козацькі судна, вони стали стріляти з гармат, начеб до якої фортеці. Потім, коли їм ніхто не відповідав, вони підплили обережно, позабирали судна, попричіпляли до своїх і відплили зараз у лиман. Поки це сталося, якийсь турок відлучився і пішов у комиш, де його козаки піймали на аркан, заткали рота, поки турки не відплили, і тоді давай брати на допити, поки усього не виговорив. Від нього довідались, що Алі-паша на приказ султана пустився Січ зруйнувати і всі байдаки понищити...
- Турки про Кафу, відай, ще нічого не знають. Коли б не те, то Алі-паша був би непремінно поплив на Січ і справді наробив нам бешкету, коли б знав, що уся козацька сила із Січі вийшла...
- А й се не перешкодить, - каже Іскра, - пану паші чванитись в Царгороді на всю губу, що Січ зруйнував дотла.
- Ми таки того турка держимо у себе, - говорили козаки.
- Давай його зараз сюди, - каже Іскра, - я з ним розмовлюся.
Привели турка з пов'язаними руками.
- Розв'яжіть його, - каже Сагайдачний, - він нам не страшний.
Турок аж повеселішав, коли зняли з його рук мотуза. Вклонився старшині:
- Салем алейкум!
- Алейкум салем, - каже Іскра по-турецькому, - сідай між нами, а коли ти голодний, то дамо їсти.
Принесли йому сухаря і печеної риби. Турок заїдав, що аж за вухами тріщало.
- Зле ви його годували, - каже Іскра, - міг околіти, заки ми від нього розвідаємо. - Тепер розпочав Іскра з ним розмову.
Турок розповів, що падишах на козаків страх лютий за Варну і Очаків. Він приказав був великого візира повісити, та з бідою султанша з дочками його випросили, потім приказав султан Алі-паші поплисти з військом під Січ і зруйнувати її дотла, козаків вибити, а решту привести в кайданах, - усіх ждали великі муки.
- Чому ж не пішов?
- Либонь, що боявся вас...
- То ви хіба нічого не знаєте, що ми зруйнували Перекоп, перейшли через Крим і Кафу зруйнували дотла.
- Ми сього не знали ще, - говорив турок, дивлячись недовірливо на Іскру.
- От бачиш. Другий раз воно, либонь, не трапиться така нагода, як тепер була, Січ зруйнувати. Там тепер було мало козаків, бо вся наша сила пішла на Крим...
- Шкода велика, що у нас сього не знали, - каже добродушно турок.
- Певно, що шкода. Але вже, либонь, в Царгороді про це знають, бо ми і Синоп по дорозі спалили...
- Аллах - великий бог, та ваш бог, либонь, дужчий...
- То лишись з нами. Поїдеш на Січ, вихрестишся і будеш козаком...
- Я вас боюсь...
- Не бійсь. Ми ліпші люде, як ви. Коли б турки так козака піймали, як ми тебе, то що би з ним зробили?
-

читати