Завантажити

цілували його одежу.
- Чого ви такі веселі? - князь побачив вбиту ворону, в якій стирчала стріла. - Хто її вбив? - питає
- Оцей новик! - закричали всі, показуючи на Петра. - На лету поцілив!
Князь поглянув ласкаво на Петра, що стояв червоний, мов рожа, наче винуватець який.
- А оце в турка поцілив три рази, - каже другий,- з кожного разу сказав наперед, де цілити буде.
Князь підступив до огорожі і взяв стрілу, - вона вбилася дуже твердо в дошку.
- Якби, небоже, так живого поцілив, то не жити би йому більше.
Князь був у незвичайно добрім і веселім настрої, що в нього задля тих нещасть, які його дім навідували, траплялося дуже рідко.
- Ти в чім мистець, молодий шляхтичу? - питає князь, звертаючися до Марка.
- Він мистець до шаблі, - закричали всі.
- Ану, давайте шаблі, - каже весело князь. Принесли шаблі, а князь каже: - Бери, хлопче, шаблю, поміряємося.
Марко стояв як на грані. Шаблю брав несміло в руки.
- Бери, не соромся, це лицарське діло. Марко ще більше збентежився, взяв шаблю, ніби складався. Всі визирали в напруженні, що з того вийде, але Марко поклав шаблю під ноги князя і каже:
- Я не смію. - Він став плакати.
Князь був тим вдоволений.
- Гарно, синку, що ти вмієш пошанувати і вік мій, і стан, хай тебе бог благословить.
- Чи екзамен пішов добре? - питав князь ректора.
- Дуже добре! Я навіть чудуюся, як могли вони стільки знання набратися в малій церковній школі.
- Видно, що вчителів має добрих. Ми про ту школу будемо пам'ятати.
Князь поговорив ще з ректором про потреби школи і відійшов.
Хлопців уже ніяка забава не бралася. Ректор, відвівши князя, завернув до огорода. І він був дуже радий, бо, користаючи з доброго настрою князя, дістав обіцянку, що князь спровадить до Острога вчителя прямо з Греції, до науки грецької мови.
Ректор позволив бурсакам вийти до міста на цілу годину, розуміється, під наглядом даскалів та дияконів.
Ніколи хлопців самих не пускали, бо не можна було діждатися їх повороту. Їх забирали до своїх домів міщани і сито їх угощали. Крім того, їх обдаровували всякими "снідами", що вистало б на цілий тиждень. Тепер завели таке, що кожний мусив сказати, до чиєї хати йде. Бувало й так, що під неділю заходили міщане до ректора і випрошували собі по двоє-троє хлопців до себе. Острозькі міщане величалися своєю школою і дуже любили хлопців. Це діялося навпаки іншим бурсам, наприклад, в Києві, де бурсаки дуже людям пакостили і тягли з возів, що попало. За то звали їх курохватами і дуже їх боялися. В Острозі бурсак не потребував красти, лазити по чужих садах по овочі, бо всього йому давали добрячі міщане з доброї волі.
Петро з Марком зайшли відразу до Плескача, де їх гарно угостили. Плескачам, як їм розповіли про ту честь, яка їх сьогодні стрінула, здавалося, що і на них кинуло проміннями від княжого сонця.
Плескач говорив:
- Як йно, хлопці, будете себе добре вести, зайдете дуже вгору. Щасливий той, на кім княже око спочине. Тільки одне вам говорю: поки не скінчите науки, не важтеся покидати школи, не дайте заманити себе до ніякої сваволі, я так на ухо вам скажу. Не дайте заманитися Наливайкові. Він добрий козак і лицар, князь його любить, але він уже не одного бурсака підмовив втекти на Запорожжя, пам'ятайте. Про те я ще поговорю з його братами.
- Хіба ж його брати тут живуть?
- Авжеж. Старший є протопопом при Онуфріївській церкві в Острозі. Це отець Дем'ян Наливайко, дуже ревний в благочесті. Це сповідник князя. Велика це честь. Говорять, що сам патріарх новгородський, який тут у князя гостював, довів це діло до ладу. Велика то при князю особа. Це запам'ятайте собі, хлопці. А другий - це тутешній міщанин, кушнір. Йому теж добре живеться.
Стара Плескачиха наклала школярам повні кишені пряників, медівників, яблук та груш, коли відходили.
В бурсі гомоніло, мов в улію. Хлопці міняли між собою те, що поприносили з города. При вечері ніхто не хотів їсти.
На другий день при'йшлось зараз зрана розстатися з домашніми капотами, їм поприносили бурсацькі жупани і казали перевдягтися. Всі бурсаки одягались однаково.
Степан забавився в Острозі цілий тиждень. За той час навідав обі церкви в го- роді, Благовіщенську і Онуфріївську, оглянув базари, накупив гостинців для рідні.
В неділю довелось йому бути в замковій церкві на обідні. Такої величавої відправи він ще не бачив. Але-бо й церква тут неабияка. Усюди - золота, аж за очі хапає. Княжий хор співав, мов ангельський. Князь сидів у своїй позолочуваній будці, мов у сповідальниці. Коли виходив із церкви, попи його супроводжували співами, а народ кланявся, аж до землі припадав.
Як прийшов час від'їзду, Жмайло пішов на замок поклонитися князеві. Князь прийняв його дуже ласкаво, обіцяв хлопцями заопікуватися, дав мішечок з дукатами на Самбірську школу. Старого Грицька казав поздоровити і передати йому золотий хрестик, посвячений царгородським патріархом.
Степан Жмайло попрощав хлопців, всунув у руку ще одного дукача

читати