Завантажити

що вони будуть лицарями, і така доля їх не мине, але на мій простий розум виходить, що вони сотворені на щось кращого, що більшу користь принесе нашій православній церкві і нашому народові, як піти в козаки і там або голови молодецькі зложити, або в ясир попадуть, або... на колі згинуть...
О. Дем'ян вислухав його уважно, бо його поважав, і каже:
- На тих хлопців я маю особливе око. І їх милість не байдужий. Ми їх уже заздалегідь до чого іншого призначили, - то неабиякі голови. Не розумію, чого тобі за них так побоюватися?
Плескач помовчав хвилю, заки переміг себе, а далі каже:
- Одного боюсь я. Ваш брат Северин має на них великий вплив, вони його обожають, знаю це, бо хлопці часто до мене заходять і чую їхні розмови. Северин - то вершок козацької досконалості, врешті, я і всі, що Северина знаємо, тої самої думки. Коли би так Северин закликав їх до себе, то покинули б усе й пішли б за ним на край світу, як уже багато бурсаків пішло. Отож я б прохав вашої милості звернути на це увагу пана Северина, щоб тих хлопців не займав. Бо я також маю право піклуватися ними, - дав мені його їх батько.
- Про таке, то я й не подумав, і не думаю. Знаю, що мій брат Северин не раз мені про хлопців говорив, що вони йому по нутру, але то він без мого відома й дозволу не зробить, щоб дітваків баламутити.
- Ваша милосте, поки ваша милість про це довідаються, поки попросить дозволу, може бути запізно, бо як їм лиш слово скаже, то полетять пташки з клітки і поминай, як звали, а велика була би шкода. На мій простий розум, треба б забезпечитися наперед.
- То я тебе розумію так, щоб я Северина остеріг.
- Так, так, ваша милосте, я сам не смів того договорити, я дуже прошу. - Плескач поклонився о. Дем'янові в пояс.
- Можна й так, при найближчій стрічі поговорю з ним.
Плескач був дуже радий, начеб любих хлопців за десять замків заховав.
О. Дем'ян додержав слова і при першій стрічі заговорив до брата:
- Ти знаєш оцих пришельців од Самбора?
- Того лучника Петра і того двобійника Жмайла? Чому б їх не знати? Вони дуже замітні між бурсацькою юрбою. З них лицарі вийдуть.
- Та їм ще завчасно про лицарство говорити, то ще діти.
- А я залюбки з ними про те говорю, коли лише стрінуся. Думаю, що, щоби лицарем бути, треба змалку до того заправлятися.
- А я тебе прошу, брате, дай тому спокій. Кажу, то ще діти, їм ще не час до козакування, хай вчаться. У нас більше лицарів, як учених, наша народність, наша церква має великий на те голод...
-А! Чи не вибираються вони козакувати?-сказав Северин і розсміявся. - От горобчики, навіть не думав я, що в них таке завзяття. Далебі, куплю їм горіхів за це й вицілую обох.
- Вони не вибираються козакувати, але я побоююся, щоби ти їм такої думки не піддав.
- Се, брате, ще смішніше від того. Мені і в голову таке не прийшло і ще довго не прийде. Годі мені з такими козаками возитися, що за мамою плакали б.
- І князь би тобі сього не вибачив, бо його милість уже тепер покладає великі надії на них.
- Краще не говорімо про такі небилиці: я такої дурниці не зроблю.
При найближчій нагоді стрінув Северин обидвох кульчичан і заговорив. Вони аж горіли з радості, що такий славний лицар, про якого стільки наслухались, говорить із ними.
- Гаразд, хлопці! Чи не вибираєтесь ви на Запорожжя?
Вони оторопіли від такої несподіванки, а Петро каже:
- А чи пан Северин взяв би нас?
- Поки що годі. Таких жовтодзюбів нам не треба. На Січі не можна жінкам жити, а ви годі, щоб ще без паніматки обійшлися.
Хлопці обидва засоромились дуже. Петро каже:
- Ми ж і тут без паніматки живемо.
- Ех, дурень ти один з другим! Тобі здається, що на Запорожжі то самими пирогами, та медівниками годують, що нічого не роблять, хіба в оксамитах ходять та й гуляють? Ой небоже, тверде те життя, і не кожний з того хліба жити буде. Ви ані думайте про те. Я перший, коли б вас там здибав, то здорово випарив би, і привіз би наперед себе до Острога, та віддав ректорові на карцер о хлібі й воді.
Северин відійшов, думаючи: "Тепер відійде їм охота про козакування думати. Скажу про те братові".
А хлопці знову думали собі таке:
- Чого він нас вчепився? Хіба ж ми йому говорили, що хочемо приставати до нього?
А Петро міркував таке:
- Нічого іншого, тільки що Северин був напідпитку, бо то все не держалося купи.
- Але вже знаємо, що би нас ждало, коли б прийшла думка тікати з бурси.
Ніде правди діти, що така думка у них не раз по молодечій голівці блукала, хоч ще не виросла, але вже зроджувалась. Відгадав її Плескач з їх говоріння.
Та по тій стрічі з Северином та думка затратилася відразу, тепер у них осталась одна ціль: вчитися і скінчити вищу школу, а відтак хай міркують старші, що з ними станеться.
Найближчої неділі розповіли Плескачеві немилу стрічу з Северином, - чого він від них хотів, чого їх вилаяв так погано?
Та в тій хвилі прийшов диякон Онуфріївської школи від отця протопопа Дем'яна по тих двох спудеїв з-під

читати