Завантажити

тих новиків взяти до гурту. Хлопці повеселішали, осмілилися і стали з другими забавлятися.
- Цікавий я, - питає один бурсак Марка Жмайла, - що ти вмієш?
- Я вмію на шаблі битися.
- У нас лише дерев'яні шаблі, бо залізних не можна.
- Я також залізної шаблі не вживаю.
- Семку! - кликнув хтось. - Ходи сюди, на шаблі з ним поміряєшся.
Всі зацікавились, і заки прийшов прикликаний Семко, вже й дві дерев'яні шаблі з'явилися. Марко зняв свою капоту і засукав рукави. Те саме зробив і Семко, і вони стали напроти себе, окружені бурсаками. На площі відразу затихло, і всі сюди позбігалися.
- До кількох разів маємо складатися? - питав Семко.
- Як хочеш, складаймося, поки один одного не поконає.
- Та до смерті не будемо битися, ти кажи, скільки разів хочеш?
- Хай буде по трьох.
Зложилися, поставивши ліві руки поза себе. Семко напер на Марка з усієї сили, хотів йому зараз показати свою перевагу. Марко відбивався зполегка, поки не зажив Жмайлової штуки. Зачепивши раз шаблю противника, він став так хутенько нею колувати, що Семко не міг її висвободити. Потім зігнув нагально руку в лікті, вибив Семкові шаблю з руки з такою силою, що вона геть полетіла понад голови окружаючих.
Всі аж охнули з подиву, бо Марко за той час ані кроком з свого місця не рушився, а Семко уходив в бурсі за великого мистця на шаблі. Але умова була до трьох разів.
Семко ще не зміркував, чим Марко над ним горує, і розпочав двобій так само. До того він був ще подражнений і гарячився. Маркові прийшлося тепер ще скорше його поконати.
- Підожди, небоже, я вже знаю, як ти робиш, тепер тобі не вдасться.
Семко став увихатися, щоб тільки не дати своєї шаблі захватити. Та Марко таки доконав свого і третій раз вибив з руки шаблю.
Семко, червоний мов буряк, задиханий, наблизився до Марка і, подаючи йому руку, каже:
- Ти тепер у бурсі будеш перший, нічого казати. Але я мушу твоєї штуки навчитися.
- Так, то по-лицарськи, - каже вдоволений даскал, - ну, тепер, хлопці, поцілуйтеся і будьте приятелями.
На кульчичан стали тепер дивитися інакше, і кожний забігав, щоб з ними познайомитися.
- А чи твій брат також такий мистець на шаблі? - питали, показуючи на Петра.
- Він також мистець, але від лука.
- Давайте лука! - кричали спудеї.
Петро взяв у руку лука, попробував силу тятиви, відтак зважив стрілу в руці й спитав:
- Куди маю стріляти?
- Ціли в турка, он там, на огорожі.
Справді, намалювали там хлопці вуглем турка у великій чалмі, з бородою, та ще з файкою в зубах.
- Де цілити?
- Кажуть тобі, в турка, не бачиш?
Та виджу, що в турка, але де - в око, в ніс, в писок?
- Невидальщина! Ти собі жартуєш з нас! Буде з тебе, як поцілиш у голову.
- Я з вами, відай, не договорюся. Отож кажу вам наперед, що поцілю в лице коло носа або в сам ніс, бо ще не знаю сили того лука.
Петро зложився і випустив стрілу. Вона поцілила турка в сам ніс. Знову усі охнули.
- Тепер цілю в зуби, - каже Петро, дуже радий з того, що так йому повелося.
Знову фуркнула стріла і попала туркові в зуби.
- Господи, а це що? - питали спудеї, зачудовані.
- Біса імієт! - каже один.
- Тепер стрілятиму без біса, - каже Петро, усміхаючись, - треба туркові вибити око! Во ім'я отця, і сина, і святого духа! - Він перехрестив лук і прицілився.
Стріла попала туркові в око.
Спудеї кинулись до фігури.
- Не рушати стріл! Хай побачить пан ректор.
Тепер виступив між хлопців якийсь козак. Він стояв позаду і приглядався так двобоєві на шаблі, як і стрілянню. Козак був кремезний, гарний мужчина. Лице гарне, обгоріле від сонця, чорний вус. На ньому багатий оксамитний кунтуш і сап'янові червоні чоботи. Вийшовши з гурту, він узяв обох хлопців на руки, мов малих дітей, і каже:
- Лицарі з вас будуть, ось що! Таких мистців то хіба на Запорожжі шукати. Знайте, що я перший пушкар між козацтвом, а ти будеш перший лучник, а ти - перший на шаблі. Чи ти не з роду Жмайлів? Бо на Запорожжі ця штука Жмайловою зветься. Ростіть, хлопці, на славу України.
Він поцілував одного і другого і поставив на землю, а сам вийшов з бурсового города.
Це був Северин Наливайко. Бурсаки обожали його, він був для них узором козака-лицаря. Тепер, як він так звеличив тих новиків, то вони в очах товаришів виросли на великих людей, відразу схилили на себе серця усіх, Та то ще не був кінець їх сьогоднішнього тріумфу.
Петро взяв ще раз у руку лук і вибрав стрілу.
- Я вам, товариші, ще щось кращого покажу! Ось - глядіть! - ворона летить! - Він прицілився, - ворона впала нежива в огороді. Між спудеями повстав великий рух. Всі бігли по вбиту ворону, мало що її не розірвали.
Та в ту хвилю надбігло кілька хлопців від входу і крикнули:
- Тихо, його милість іде!
Між хлопцями наче маком посіяв. Всі замовкли. Князь прийшов до огорода в товаристві ректора. Сюди заходив він інколи, як школа вже була в русі. Ніхто не міг вгадати, яка тому причина. Хлопці підступили і з пошаною

читати