Завантажити

б, не повірив. Князь мешкав, як звичайний худопахолок.
Князь поклав письмо перед себе на столі, підвівся з крісла і приступив до кульчичан. Тепер побачили вони велетню стать князя з довгою білою бородою. Не знали, що з собою робити, чи стати би навколішки перед ним, як перед святим. Вони так і зробили, зразу Степан, а за ним оба хлопці.
- Не треба, - каже князь. - Навколішки стається лише перед Богом, а я грішний чоловік, як би і ви, - вітайте! Владика Стецько Брилинський, мій знакомий і друг, пише мені про тих хлопців, а ще більше про вашого дідуся... Я знав колись Жмайлів, але то вже давно було... Скількі вашому дідусеві літ?
- Перейшла сотка, прошу вашої княжої милості, я його внук, а то - правнук.
- А цей другий, то не твій син?
- Ні, це сирота по нашім добрім сусіді, що поляг головою, коли ми, кульчичане, від татарви відбивалися. Маму його теж вбито, а громада присудила, щоб ми сироту прийняли за свого, бо в нас такий самий одноліток був, оцей Марко. Хлопці так полюбилися, що один без одного й жити не можуть.
- Ви, шляхта, гарно списалися в обороні владики, - чи ти при тій справі був?
- Як же би ми самого дідуся пустили?
Степан став оповідати все подрібно. Князеві це подобалося і він був вдоволений
- Ви гарні люде і подобаєтеся мені.
Ті слова осмілили Степана, і він став оповідати про їхню пригоду в дорозі з розбишаками. Князь відразу зморщив чоло, бо балакання шляхтича виходило задовге. Аж коли Степан розповів, як Петро ватажкові сплутав ноги, чоло князя знову випогодилося.
- То ти, синку, такий проворний? - князь погладив його по лиці, підвів голову вгору і дивився йому в очі. Петро дивився своїми синіми, мов незабудьки, очима в княже лице. - Розумні в тебе очі, як познакомимося ближче, то, може, другами будемо. Ну, гарно, - князь плеснув у долоні, і зараз начеб з-під землі явився старий слуга. - Оцих хлопців заведи до ректора. Вони мають бути прийняті в бурсу і в нашу школу. Ректор скаже, в котру. Скажи, що і в бурсу, і в школу на наш кошт. Ти, Жмайле, де живеш?
- У цехмістра Плескача.
- Гарно. Коли від'їздитимеш, то поступи до мене. Передам гостинця для твого дідуся і для церковної школи в Самборі.
Князь дав знак рукою, що можуть відійти. Вони обняли князя за коліна і поцілували одежу.
Слуга повів їх до ректора Герасима Смотрицького. Він був першою особою в Острозі у князя. Герасим Смотрицький, що помагав князеві заснувати школу й друкарню в Острозі і дав їй початок до дальшого розвитку, уходив поміж тодішніми українцями за великого чоловіка і вченого. Заживав у всіх великої поваги й пошани. Заложив в Острозі так званий учений кружок, де згуртував найкращі українські сили. Кружок той видав при помочі княжої друкарні багато книжок.
Як княжий слуга привів до нього тепер хлопців і заявив волю князя, Смотрицький дуже ними зацікавився, бо князь звичайно не турбувався тим, кого до школи та до бурси приймається. Він став випитувати про все Степана Жмайла і зараз став хлопців екзаменувати. Зразу не йшли добре відповіді наляканих хлопців, та ректор був неабияким педагогом і потрафив з них видобути, чого йому було треба. Екзамен скінчився добре, ректор похвалив їх і зараз послав їх з дияконом у бурсу.
Бурса стояла зараз побіч ректорського дому, з якого виходило одне вікно на бурсове подвір'я і огород, так, що він усе міг бачити, що робила молодь, віддана його опіці.
Бурса - то великий будинок, боком до вулиці обернений. Входилося у вузькі сіни, звідки йшли двері до просторих кімнат. До такої одної повів їх диякон.
Хлопці, ввійшовши досередини, не знали, на яку ступити. Усе було для них новістю. Посередині стояли довгі столи з лавами, по боках - лежанки для бурсаків. У тій кімнаті була заразом і спальня, і їдальня, і тут вони вчилися.
У бурсі мали приміщення ті хлопці з околиці, які не мали спромоги мешкати в городі, були діти княжих державців і слуг з подальших околиць, міщанські діти з поблизьких містечок і городів. За своє удержання платили невеликі оплати, а багато їх було-таки на вдержанні князя.
Як кульчичане туди попали, було тут дуже гамірно, бо якраз поз'їздилися бурсаки з дому і наука леда день мала зачатися.
Диякон розповів даскалові, що був над бурсою поставлений волею ректора. Степан йому вклонився і всунув в руку золотого, чим відразу з'єднав собі його ласкавість. Він вишукав для кульчичан краще місце, і то одне біля другого, щоб їх не розлучати. Вдоволений Жмайло просив ще даскала про опіку, розпрощався і пішов до Плескача.
На тім зійшов час до полудня. У сінях почувся дзвінок, і зараз почали напливати в кімнату хлопці, що бавились на подвір'ї, до обіду. Даскал показав хлопцям їх місця.
По обіді повиходили всі на бурсову площу, де вони забавлялися та заводили різні молодечі іграшки. Скакали через шнурок, перебігалися, кидали м'ячем, метали списами дерев'яними або стріляли з луків до мети. Даскал пояснював кульчичанам бурсовий порядок, а далі прикликав до себе старшого спудея (школяра) і казав і

читати