Завантажити

тисяч коней.

Всі польські полковники й воєводи з сумом похилили голови й мовчки дивились на Потоцького, той же й сам схибнувся духом і над силу ховався з тим.

- Це ж божевілля!.. перший за всіх скрикнув Корецький. - Де ж нам змагатися з такою силою?

- Це неможливо! Неможливо! - почали гукати всі полковники. - У Хмельницького тепер уже мало не сто тисяч війська. І на що було тут спинятися? Треба було зразу як найскоріше відходити до городів!

- Не вірьте цьому підглядачеві! - озвався Калиновський. - Він навмисне лякає нас. Не може бути у Хмельницького такої сили війська!

Тут полковники почали говорити всі разом, перебиваючи один одного:

- Що ж тут неймовірного? Україна - то стоголова гидра!..

- Як не вірити, коли козак під вогнем те говорить?

- Нас заберуть усіх у брань. Нас віддадуть татарам у неволю, як віддали всю шляхту з війська пана Стефана.

- Боже мій, Боже мій! - неначе в розпачі, говорив тим часом Галаган, радіючи в душі, що його вигадка зробила таке вражіння на поляків. - Тепер же я зрадив Хмельницького!.. Не віддавайте ж мене, ясновельможний гетьмане, йому, бо він скарає мене на смерть.

Нарешті Потоцький спинив суперечку панів і сказав:

- Я вірю, що військо Хмельницького велике, бо з невеликим військом не спромігся б він вигубити військо мого сина так, що врятувався тільки один жовнір. Я казав, що нам треба було відходити до городів. Це пан польний гетьман намовив мене стати тут. Йому й дякуйте, що ми прогаяли день. Коли б учора не спинялися - були б досі в Богуславі.

- Та про що тут і сперечатисуь? - скрикнув Корецький. - Гляньте он на куряву, що стоїть за горою з самого ранку: хіба не видно, що там підходить і купчиться страшенна сила війська?

- Тікають тільки легкодухі! - гостро сказав Калиновський. - Треба зразу, не Вагаючись, ударити всім військом на Хмельницького, поки він того не сподівається. Або погромим його, або покладем голови!

- Одно класти голови та класти голови! - гукнув Корецький. - Що в нас по сотні голів у кожного, що ми будемо так їх розкидати? Адже по одній всього!

- Вмерти я зумію, - поважно сказав Потоцький. - Так не в тому ж послуга батьківщині, щоб умерти. Не славу ми собі придбаємо, якщо погубимо військо, а ганьбу й прокльони батьківщини. Річ посполита до самої Варшави лишиться тоді беззаступна. Я повинен зберегти військо.

Полковники й шляхта з задоволенням слухали коронного гетьмана, бо блиснула їм надія уникнути бойовища й одійти до міцних городів, де знов можна буде бенкетувати.

Потоцький тим часом обернувся до Галагана.

- Ти, я бачу, не простий козак, а досвідчений у справах Хмельницького. Так от я тобі що скажу: я подарую тобі життя, якщо ти по правді розкажеш, що думає Хмельцицький. Як він думає на нас бити?

- Та вже мені тепер до Хмельницького не вертатися. - відповів Галаган, - так я все розкажу... Поки ви тут стоїте, полковники козацькі Хвилон, тоб-то Джеджалій, та Перебийніс обходять ваші шанці зі сходу. Завтра вони вийдуть на Межіріччя, щоб перетяти вам шлях до Київа.

- Лукавий, проклятий хлоп! - скрикнув Потоцький, маючи на думці Хмельницького. Побачивши, що справа йде на добре, Галаган почав вигадувати далі:

- Оце Туган-Бей з татарами гарцює по-над окопами... То він навмисне вас дратує, щоб стояли ви й не рушилися звідсіля. А як днів зо два так простоїте, то Джеджалий з Перебийносом вдарять на вас із заду й тоді вже нікому не буде порятунку, бо Хмельницький обгорне вас з усіх боків. Він навіть похваляється: з Жовтих Вод, каже, утік один жовнір, а з під Корсуня не втече й жоден поляк!

- Не діжде того, проклятий пес! - скрикнув Потоцький. - Я не дитина, щоб дався йому до рук!

- Нам якнайшвидше треба рушати звідсіля, - сказав Корецький, - бо з усякою хвилиною ворог більше заходить нам за спину. Не слід гаяти навіть хвилини!

- Прошу пана, не хапатись! - гостро спинив Корецького Потоцький. - Ми підемо звідсіля, але не на очах ворога: Хмельницький не повинен знати, що ми хочемо рушатись з шанців. Прошу слухати мого наказу, панове! До вечора палити на ворога з гармат, а в вечері пан полковник Бігановський має улаштувати обоз до походу. За ніч вивезти гармати з шанців на битий шдях і як світ - обоз і гармати рушать шляхом на Богуслав, пан Корецький зі своїми хоругвами Має захищати обоз з півночі, гусари й улани - з півдня, жовніри спереду й заду. Всі чули мій наказ, панове?

- Чули наказ, що має всіх нас згубити! - гостро сказав Калиновський. - Ворогові тільки й треба, щоб ми покинули шанці!

- Пане польний гетьмане! - скрикнув Потоцький. - Ви підбурююте полковників до неслухняности! Я доведу про це на соймі!

Галаган, забувши своі пекельні муки й нестерпимий біль у спині, радів, що мети його досягнено. Лишалося ще тільки відвернути Потоцького від битого шляху, де польське військо все таки мало можливість оборонятися, й направити його йти манівцями понад Крутим Байраком.

- Ясновельможний гетьмане! - обізвався Галаган, - як підете

читати