Завантажити

куряву, щоб поляки думали неначе до козаків підходять все нові й нові полки Туган-Бея, Перекопського мурзу, що з чотирма тисячами татарів ішов на поляків разом з козаками, гетьман намовив кружляти з своєю ордою недалеко польських шанців, щоб ті думали, ніби татарів багато...

Микита Галаган, одвівши в ночі Перебийноса у Крутий Байрак і показавши йому всі пороблені засіки та покопані рівчаки й ями, пішов до Росі. Там, як уже зійшло сонце, він повернув до улюбленої їм левади Цимбалюків, щоб ще раз глянути на той беріг, де вперше побачив Прісю. Недовге було його щастя... і Тепер у голові козака вставало питання, чи гаразд він зробив, побравшися з Прісею? Чи годилося йому з його козацъкою вдачею, що, як вітер віється по полю, зав'язувати світ молодій дівчині. Проте Микита не знайшов за собою великої провини, бо, сватаючи Прісю, він мав щиру думку відпочити й звити собі гніздечко з вірною дружиною, - коли б не збилася нова боротьба за волю України, то, може, він і справді сидів би тепер біля своєї дружини.

Попрощавшись очима з Россю, Микита заглянув у садок до яблуні, під котрою тепер була свіжа могила, перехрестився там і пішов поміж руїнами Корсуня нагору до польських шанців. Він знав, що йде на муку й смерть, а проте ніякого вагання в його серці не було: він рішив, що так воно повинно бути, - що він має вмерти, щоб своєю смертю добути братам перемогу над ворогом, і тією перемогою доцомогти Україні вибитись на волю.

Коли стало вже видно шанці, Галаган упав на землю й почав плазувати далі рівчаками, навмисне час від часу підводячись, щоб поляки його побачили й узяли за підглядача. Через кілька хвилин він таки й дочекався свого: з-за окопів вибігло четверо вершників й оточили його, погрожуючи пістолями й шаблями.

- А, пся віро, піймався! - гукали вони. - Тепер ми дізнаємося правди про військо Хмельницького!

Поляки скочили з коней, одібрали в Галагана зброю, скрутили йому за спину руки, привели до окопів і передали там хорунжому Блясеві, а той і повів козака до коронного гетьмана.

Потоцький з Калиновським і всіма полковниками стояли цілим натовпом на могилі й дивилися за Рось, де на горі виднілося переднє козацьке військо.

- Пане Януше, - звернувся Потоцький до драгунського полковника. - Ведіть ваших драгунів на зустріч козацьким під'їздам до Росі й не пускайте харцизів на цей бік.

Полковник брязнув острогами, зійшов з могили й сівши на коня, поїхав до свого полку.

Саме тут до могили наблизився Блясь з Галаганом та вартовими. Потоцький, побачивши, що ведуть козака-бранця, зразу розпалився:

- А, пся крев... проклятий схизматик! На палю його!

- Нащо ж зразу на палю? - обізвався Калиновський. - Тоді ми від нього нічого не почуємо: може б він нам щось цікаве розказав.

- Кажи, хто ти такий! - гукнув Потоцький.

- Він підлазів до шанців, мабуть, щоб обдивитись, де у нас гармати! - почав вихвалятись Блясь, неначе сам захопив козака. - Він добре ховався по рівчаках, але дарма - від мого ока ніхто не сховається й під землею. Це підглядач з козацького табору.

- Звідкіля ти? - знову грізно гукнув Потоцький. - Та гляди мені: не крути хвостом, бо спечу на вогні живого!

Галаган знав звичаї тодішніх часів: знав, що щоб він не казав, а вже йому мордування не минути - поляки поймуть віри тільки тому, що він говоритеме підчас катування. Коли б же він зразу сказав те, що надумав сказати й те саме говорив би на катуванні, то йому не будуть вірити й довше катуватимуть. Зважаючи на це, він рішив удати з себе лехкодуху людину й не зразу говорити свою вигадку.

- Я козак з війська Хмельницького...

- Ага! Тебе, голубчику, нам і треба! Скільки в Хмельницького війська?

- Не знаю напевне... тисяч з десяать козаків та чотирі тисячі татарів. Калиновський з докором глянув на Потоцького.

- Я ж казав, що ми даремно попалили й цокинули Корсунь та Стеблів! Злякалися війська, що менше нашого, а тепер будемо бідувати без харчів!

- Пан польний гетьман дуже ймовірний! - сказав згорда Потоцький. - Українські хлопи говорять правду тільки під вогнем. Вогню сюди! - голосно гукнув він. - Печіть залізо, щоб розв'язати цьому хлопові язика!

- Я правду кажу, - озвався козак.

- Побачимо зараз, - яку ти правду сказав! Роздягніть його!

Галагана повели до гармати, скинули з нього всю одежу, зняли навіть чоботи й зв'язавши знову руки за спину, прив'язали до колеса.

Потоцький з усіма полковниками зійшов з могили й теж наблизився до гармат, щоб самому почути те, що говоритиме козацький підглядач.

Кат розпік довгу штабу заліза й розклав навколо вогню всякі знаряддя мордування сковороду, щоб, розпікши її, ставити на неї бранця босими ногами, клещі, щоб ними видерати з живого тіла шматки м'яса; ножі, щоб ними вирізувати з шкури людини реміння - й багато ще всякого іншого проклятого знаряддя, що занесли до Польщі єзуїти з Еспанії. Нудьгою здавило козакові серце, й він почав благати Бога, щоб дав йому силу духа витримати мордування.

Тим часом за

читати