Завантажити

ви битимшляхом, то буде лихо й не уникнути вам рук Хмельницького, а мені тепер його руки страшніші, ніж ваші; як тільки вийде ваше військо на битий шлях та на рівний степ так набіжить на вас вся орда татарська в п'ятьдесят тисяч коней і витолочить і змете все, мов вихор степовий. Бій на рівному степу - то татарам свято! Хмельницький того й чекає щоб ви пішли степом... На той випадок він і лишив усю орду тут, а козаків послав в обхід.

- А яку ж ти даєш раду?

- Єсть до Богуслава інший шлях - манівцями. Він увесь час іде лісом і татарам ні стріляти, ні нападати незручно, їхні стріли будуть плутатись поміж гилками, козаків же з Хмельницьким лишилось обмаль. Тим шляхом ми зовсім непомітно й безпечно дійдемо до Богуслава.

- Козак говорить до діла! - обізвався Корецький. - Коли татарів така сила, так ліпше нам іти лісом, ніж степом.

- Не вірю я цьому підглядачеві! - сказав Потоцькому Калиновський. - Защо він мусить бути нам приязним? Чи не за те, що пан гетьман спік йому спину так, що через днів два він і дуба дасть? Він ворог нам, а не порадник!

- Але він говорить до діла! - відповів Потоцький.

- Нехай він устромить руку у вогонь на доказ того, що говорить по-щирости!

- Потоцькому не шкода було чужої руки.

- Що ж, нехай! - згодився він. - Вивіримо його ще раз! Поклади руку на вогонь!

Галаган зблід, мов крейда, але вагався недовго. Яке вагання! Воля рідного краю дорожча за руку одного козака. Він рішучо наблизився до вогню й устромив у нього ліву руку. Червоне полум'я облизувало живе тіло своїми язиками, козак же стояв, мов чарівник, нерухомо... навіть найменший стогін не вибився з його уст, немов вогонь тільки лоскотав його. Скоро по повітрю знову пішов дух печеного м'яса, а рука козака почорніла й гулко почала репатись.

- Годі! - гукнув нарешті Потоцький. - Нема чого даремно мордувати людину. - Підійди сюди! - звернувся він до Галагана.

Микита витяг руку з вогню й підступив до гетьмана, але сили його покинули, світ в очах замутився й він упав на землю непритомний.

- Одлийте водою! - гукнув Потоцький. Жовніри принесли води й поливали Галаганові на голрву доти, поки він не прочуняв; тоді його підвели й, піддержуючи, повели до коронного гетьмана.

- Ти добре знаєш лісовий шлях на Богуслав? - cпитав той.

- Знаю добре, бо я тут зріс.

- Завтра світом ти вестимеш нас тим шляхом. А тепер, - звернувся Потоцький до хорунжого, - oдведіть його до лікаря: нехай погоїть йому, щоб він був живий.

Увесь цей день козаки й татари дратували поляків, наближаюнись до окопів, а поляки вибігали, щоб одгонити їх, і були задоволені з того, що козаки зараз же тікали до Росі.

Впала на землю ніч і оповила обидва війська своєю темрявою. І на північному, і на південному боці Росі було тихо, проте обидва війська не спали. Поляки всю ніч лаштували обоз та гармати до походу, а Хмельницький, діставши від Перебийноса звістку, що дозори козацькі чують у польському таборі скрипіння колес і метушню, догадався, що поляки, налякані Галаганом, збіраються тікати, й розводив свої полки так, щоб ранком вдарити на них з усіх боків.

ХІІІ

Як тільки почало світати, Галаган, із замотаною й прив'язаною до боку рукою, повів передні відділи польського війська до березового лісу. Уступивши в ліс, польське військо зразу почало розтягатись, бо дорога була вузька, у війську ж було майже з тисячу возів та панських ридванів. Проте полякам здавалося, що все йшло на добре: ворог ніде не виявлявся й з боку Росі не наступав на задніх.

Через дві години, коли сонце вже добре світило крізь віти берез, Галаган дійшов до, того місця, що з нього шлях пішов понад Крутим Байраком; заднє ж польське військо тільки тепер виходило з окопів і купчилося біля лісу.

У той час до Росі почали спускатися з гори козацькі полки Нечая та Богуна. Виблискуючи гострими списами й коливаючись, мов спіле жито на вітрі, запорожці двома живими річками збігли до Росі, вихопилися добрими кіньми на поле й розгорнувшись широкими лавами побігли на поляків. Жах обхопив заднє польське військо, що не встигло ще зайти в ліс, і в ньому почалася метушня. Поляки палили в козаків з мушкетів і, поспішаючись заховатись у лісі, давили один одного.

- Скоріше, скорiше - гукали вони на тих, що тяглися вузькою, лісовою стежкою, але, тим перепиняв рух обоз, і вони плутались по-між деревами, шматуючи собі одежу й розгублюючи зброю.

Що далі, в задньому польському війську гармидер більшав, і тільки Калиновський, що прибіг на постріли, дав військові де-який лад. До того ж Нечай та Богун спинили всіх козаків, щоб не лізли на мушкети, бо рішучий натиск на поляків Хмельницький звелів їм зробити тільки після того, як з боку Крутого Байраку вони почують вибухи гармат Перебийноса.

Тим часом Джеджалій зо своїм полком, проминувши Корсунь, почав обходити польське військо з правого боку. Хмельницький з гарматами йшов позаду, Морозенко та Чорнота з голотою заходили з лівого боку.

У той час Галаган дійшов до засіки,

читати