Завантажити

що він сам нарубав, зо своїми козаками кілька днів перед тим. Переднє військо спинилося, вози понаїздили один на одного, бо задні поспішалися. Счинилася тіснота й шарварок. З півгодини погаяли, поки розтягли засіку, а тим часом Джаджалій наскочив на поляків з правого боку, а Морозенко з білоштанниками-лугарями вже виявився, з лівого, й усі козацькі полки, не насідаючи дуже на поляків, що хвилини міцніше оточували їх з усіх боків.

Одбиваючись від козацъких наскоків, польське військо пішло далі по-над байраком, що звався Крутим. Той байрак і справді був дуже крутобокий, у глиб же був такий, що за кущами й деревами дна його не видно було.

Так ішли поляки іще з півгодини, поки дійшли до другої засіки. Знов почали роз тягати дерева, але погоничі під наскоками козаків не хотіли вже дожидати, поки засіку розберуть та полагодять шлях, і почали її обминати. З того вийшло полякам велике лихо, бо обабіч засіки були покопані рівчаки й ями. Вози перекидалися, коні билися й падали в ями, погоничі з переляку почали розбігатися, й у всьому обозі счинився великий гармидер.

На галас прибіг Калиновський і побачивши, що робиться, присікався до Галагана:

- Куди ти завів нас, зраднику?

- Я не відав про це! - Засіки, певно, зроблено останньої ночі!

- От тобі моє слово, погрожуючи шаблею, гукнув йому Калиновський: - Якщо ти не виведеш війська на вільний шлях, я власною рукою одруоаю тобі голову! Доглядайте його, як свого ока! - гукнув він хорунжому, що був при Галаганові. - Як не доглянете, то буде вам тяжка кара.

Нарешті й, цю засіку порозкидали, полагодили шлях, і військо посунулося далі, покидавши по рівчаках та ямах скілька десятків возів.

Тепер шлях пішов униз, спуекаючись у самий байрак. Правий бік шляху був вищий за лівий і хури обозу сунулися в ліворуч, саме туди, де вздовж шляху виявився глибокий рівчак.

Це вже Перебийніс викопав рівчака, - подумав Галаган, - бо я такого великого рівчака не спромігся б викопати. Та й ловко ж вигадав, вража його мати, - загатять цей рівчак ляхи своїми возами!..

Микита знав, що на дні байраку знов буде рівчак і засіка й що там саме й перестріне поляків Перебийніс. Він знав, що й йому там буде смерть від шаблі Калиновського, а проте не мав думки тікати, бо розумів, що рука його вже не вигоїться ніколи, життя ж каліки його не приваблювало. Навпаки, щоб позбутися болю в спині й руці, Микита радий був умерти скоріше. Він передбачав, що польське військо через скілька годин буде побите й знищене або забране в полон; почував, що виконав свій обов'язок перед рідним краєм, і до того помстився за одібрані від нього козацькі права, й мав умерти з полегшеною душею, лишаючи землякам краще життя, ніж було до того часу.

Тим часом шлях що далі ставав крутіший. Хурщики не спромоглися вдержувати розпалених галасом та пострілами коней, і ті побігли з гори у байрак на переднє військо. З гуркотом котилися вози униз і серед вигуків людей та гармидеру падали в рівчак, що був на дні байраку.

- Стійте, стійте! - гукали польські полковники до погоничів, та вже ніяка сила не могла б спинити тепер вози. Багато погоничів, рятуючи своє життя, позіскакували з возів, а коні й воли бігли туди, куди штовхали їх вози: хто вперед, а хто й ліворуч, падаючи разом з возами в широкі рови.

Скоро рівчак на дні байраку був повний побитих коней та поламаних возів, та вже й над ними зростала купа потрощених у нівець возів. Те саме робилося й у тому рові, що простягся вподовж байраку, ззаду ж набігали знов хури й натовпи, налякані козацькими наскоками. Скрізь по обозі стояв нечуваний галас та гармидер, а переднє польське військо, рятуючись від возів, що прожогом перли вниз байраку, мусило розбігатися в усі боки.

У ту хвилину, несподівано для поляків з другого боку байраку на них вдарили гармати й назустріч передньому розрізненому військові густими натовпами, мов сарана, висипали козаки Перебийноса.

Микита любувався на чудовий козацький наскок і радів, побачивши, як вжахнулися того наскоку поляки. Тільки недовго довелося йому радіти: раптом почув він поклик Калиновського:

- До купи всі! Полковник Бігановський, упорядкуйте переднє військо! - В цю мить він побачив Галагана й направив свого коня на нього.

- Смерть зрадникові!

З тим вигуком Калиновський підскочив до Галагана й ударив його по голові своєю важкою шаблею.

Від того удару в голові Микити зашуміло, світ потьмарився йому в очах, і він упав під деревом, як скошений будяк.

- От тобі, проклятий псе! - скрикнув Калиновський і погнав знов до обозу.

- Стійте, стійте! - гукав він до обозних.

- Держіть коней, якщо не хочете, щоб я порубав усіх вас власноручно!

- Та було вже пізно. Зачувши гармати Перебийноса, на заднє польське військо вдарили полки Нечая й Богуна, з боків надавили зо своїми козаками Джеджалій та Морозенко, й польське військо, мов шалене, почало кидатись то в той, то в інший бік. Вози набігали на вози, гармати - на гармати, і все це: люди, коні й вози,

читати