Завантажити

перемішене поміж себе, котилося з гори у глибокий байрак до рук козаків Перебийноса.

Передчуаючи недобре, Калиновський погнав нагору до Потоцького. Скрізь побіля обозу йшов бій поляків з козаками й польному гетьманові доводилося часом шаблею прокладати собі дорогу. В одній сутичці хтось навіть зачепив його шаблею по плечі й завзятий вояка добіг до хорогв гетьмана вже скрівавлений.

Потоцький тим часом сидів у великому ридвані, зап'ятому з усіх боків завісами. Там він уже й поснідав добре, випивши півпляшки венгерського. Коли Калиновський відхилив віконце в гетьманському ридвані, Потоцький пив венгерське й був уже як під чаркою.

- Пан коронний гетьман снідає, - сказав Калиновський глумливо, - під той час, як військо його гине!

- А панові хто ж не дає снідати? - розсердився -Потоцький, побачивши свого ворога. - Де-ж там військо гине? Що десь хлопи стріляють з рушниць, так пан польний гетьман уже й налякався?

- Військо гине, кажу я! - суворо відповів Калиновський. - Козаки з усіх боків - зпереду б'ють на нас гармати, наш обоз і гармати лежать уже по рівчаках та в байраці до гори колесами!.. І все це через те, що пан коронний гетьман звелів покинути цтанці та ще й довірився зрадливому хлопові, що навмисне завів нас у цю пастку!

Тепер спалахнув Потоцький:

- Якщо військо загине, - скрикнув він, - так не через мене, а через пана польного гетьмана, бо він одрадив мені зарані одійти з Корсуня ближче до польських міст!

- Ні, не через мене, а через те, що пан коронний гетьман страхополох і пішов назад замісць того, щоб іти вперед!

Хто його знає, до чого дійшла б та сварка поміж гетьманами, коли б до ридвану не набіг полковник Одрживальський, що захищав обоз з лівого боку.

- Панове гетьмани! У війську безладдя! Жовніри розбігаются, а пан Корецький лаштується з своїм полком покинути обоз і бігти до Києва!

Одрживальський казав правду. Легкодухий власник багатого Корця зрозумів, що полъському військові неможливо тепер врятувати свого обозу й що єдиний порятунок лишився в тому, щоб пробитись крізь козацьке військо й вийти на битий шлях. Той шлях був з правої руки й до нього й зібрався кинутись полковник Корецький зо своїми двома тисячами вершників.

Почувши ту звістку, Калиновський залишив суперечку з Потоцьким і побігши до Корецького, застав що той саме гуртував свій полк.

- Кидайте воози та гармати! - гукав Корецький своїм уланам. - Годі вже морочитися з ними, коли ворог оточив нас з усіх боків! За мною всі! Я виведу вас із цієї проклятої пастки й приведу у Київ.

- Пане полковнику! - підскочив до нього Калиновський. - Вам гетьман наказав захищати обоз з правого боку! Треба слухати наказів!

- Годі вже захищати! - відповів Корецький. - Не вміли дати доброго ладу військові, так нарікайте на себе а я йду на Київ.

- Пане полковнику: це бунт і зрада! За неслухняність до гетьмана...

- Годі страхати! - перебив Корецький, - я сам тепер буду гетьманом своєму полкові! Гей, панове осаули, Ротмистри й хорунжі, повертайте свої хоругви й усі за мною!

Дві тисячи конників повернули в праву руку й геть покинули обоз. Калиновський лишившись сам між лісом і обозом і, щоб хоч як небудь захистити обоз з цього боку, побіг назад, маючи на думці перевести сюди частину заднього війська, але на незахищений обоз уже бігли козаки Джеджалія й заступили польному гетьманові шлях до свого війська.

Завзятий гетьман не мав уже куди тікати, а проте не хотів віддатись у бранці й вихопивши шаблю, почав оборонятись. Козаки скоро оточили його колом і один із них, наступаючи напольського лицаря, зачепив його своєю шаблею по руці. Польному гетьманові довелося б загинути, коли б на ту бійку не набіг Джеджалій, що добре знав Калиновського.

- Не займайте його! - голосно гукнув він козакам. - Беріть його живцем: це польний гетьман!

Козаки повернули свої списи ратищами вперед і звалили ними Калиновського з коня. Маючи вже рани на плечах і на руці, гетьман далі не змагався й віддався в бранці: тоді Джеджалій доручив сотникові Дорошенкові передати Калиновського Хмельницькому, а сам ускочив зо своїм полком у середину польського обозу й почав рубати тут усіх, хто попадався під шаблю.

Таким чином польське військо було розірване тепер на дві половини, й поки передню бив Перебийніс, заднє давили Нечай та Богун; середину продерли й вирубали у пень Джеджалій та Морозенко.

Поляки почали кидати зброю й віддаватися на ласку переможців, гармати Перебийноса замовкли, а козаки почали щильніше сходитись і відбірати в поляків коней та зброю.

Хмельницькйй, довідавшись від Дорошенка про втечу Корецького, послав полковника Небабу з доброю ватагою запорржців доганяти польського вельможу, сам же поїхав по-над польським обозэм, спиняючи бій і заспокоюючи поляків тим, що дарує всім бранцям життя.

Постать українського гетьмана, що їхав на чудовому буланому коні, держачи в руці булаву, була велична й могутня, так що козаки з гордощами любувались на нього підкидаючи

читати