Завантажити

гетьмана. А про лейстровика, старого Цимбалюка, нічого не чули?

- Гомоніли козаки, що біля шанців на палі бачили чиюсь голову... буцім би Цимбалюкову...

- Це мій рідний батько, пане сотнику!.. - сказала, Пріся й заридала, пригадавши, як бачила тіло батькове. - Він лежить без голови там, де ночували ляхи. Будь ласка, звеліть викопати яму та поховати тіло мого батька...

- Ходімо разом зо мною до гетьмана. Він сам дасть розпорядок.

Поки дійшли до гетьмана, перестріли Василя, що бігав верхи, шукаючи батька й Микиту. Почувши лихі вісти, він, зажурений, пішов разом із сестрою поруч з ношами.

Гетьман був біля возів з добром польських панів. Незчислені скарби дісталися козакам і грошима й усяким срібним і золотим посудом. Хмельницький не звелів виймати з возів добра, а тільки дивився, в якому возі що сховано, щоб знати, куди який одвозити: чи до табору, якщо то харчі, чи до військової скарбниці, якщо то гроші.

Коли Дорошенко сказав йому, що несуть тяжко помордованого й скаліченого Галагана, Хмельницький зараз наблизився до шляху й звелів спустити ноші на землю. Від того поруху Микита застогнав і розплющив очі.

- Бувай здоров, козаче! - сказав гетьман.

- Спасибі тобі велике, що завів ворогів сюди, де їм ніяк було оборонятись. Коли б не ти, так довелося б сьогодні скілька тисячам козаків покласти свої голови. А ти допоміг нам не тільки перемогти ворога, але забрати й усе його добро й гармати й силу бранців з полковниками й гетьманами. Гукайте, панове, славу Галаганові!

Всі почали підкидати вгору шапки:

- Слава, слава Галаганові! - залунали вигуки козаків по лісі й відбилися луною аж у Крутому Байраці.

У Галагана потекли з очей сльози. Він не бажав собі більшої пошани й більшого щастя...

- Що тобі зробили ляхи? - спитав Хмельницький Галагана.

- Спину спекли, поки допитували. Руку я сам спік на доказ того, що на цьому шляху ляхам буде безпечно, голову ж розрубав мені Калиновський, коли Перебийніс ударив назустріч ляхам з гармат.

- Дай Боже, щоб ти одужав... - сказав Хмельницький. - Ну, а щоб не важко було тобі жити з однією рукою, дарую тобі одного воза з незлічимого добра пана Корецького. А це, певне, твоя молодиця? - сказав далі гетьман на Прісю. - По очах знать, що красуня була. Хто ж це їй понівечів обличя?

Пріся засоромилася й мовчала. За неї відповів Микита,

- Її захопили ляхи в Корсунський замок... Так оце вона сама так собі поробила, щоб одвернути від себе панів і не датися їм на ганьбу.

Гетьман з повагою глянув на Прісю й зняв шапку.

- Низький тобі уклін, молодице! Вперше бачу жінку, що не пошкодувала своєї вроди. Моя... у Суботові не вчинила так...

Хмельницькому защеміла свіжа пораза в серці від учинку його дружини, що віддалася шляхтичеві Чаплинському, проте він переміг себе й сказав:

- Бери ж, молодице, оцього воза разом з кіньми та їдь у табір; чоловіка ж твого віднесуть туди на ношах. Я накажу лікареві, щоб як найпильніше походив біля нього.

Пріся вклонилася й сказала:

- Я дочка козака Цимбалюка, що лежить без голови біля польських шанців, а оце - показала вона на Василя - мій брат. Звели, вельможний гетьмане, поховати нашого батька, як годиться чесному козакові.

Хмельницький зняв шапку й перехрестився.

- Царство небесне старому Данилові! Він чесно послужив Україні! Поховаємо його з великою, пошаною. Сідай же, молодице, на воза та й їдь туди, де лежить батько. А ти, Дорошенку, перекажи реєстровим, щоб усі їхали ховати свого славного товариша.

Галагана понесли на ношах далі в табір, Пріся поїхала на возі шляхом до Корсуня. Вона легко знайшла батька: Василь же, оббігавши поле поза окопами, знайшов його голову, що стреміла на списі!

Козаки принесли з табору води й Пріся оббанила скрівавлену голову й шию свого страдника батька й притулила голову до тіла. Тут підїхали кілька тисяч реєстрових козаків, привізши з собою з польського обозу два коштовних килими; на них поклали тіло свого старого товариша й піднявши його високо на руках, понесли, по проханню Прісі, в Корсунь до оселі небіжчика.

У садочку, під яблунею, поруч із могилкою Ганни, викопали нову могилу. Біля неї Корсунський панотець, приятель Цимбалюка, відправив службу, а козаки проспівали вічну пам'ять і спустили загорнуте в килими тіло старого козака в яму. Тільки впала на тіло перша грудка землі, як кілька тисяч козацьких рушниць почали палити. То була остання пошана старому товаришеві.

ХVІ

Минуло з того часу п'ять років. Україна все ще боролася з поляками за свою волю. Після Корсунського бойовища були ще славні Пілявці й Зборов і нещасливі: Красне й Берестечко, а далі знову славне бойовище під Батогом.

Боротьба козаків з поляками все ще не вщухала, тільки провадилася вона вже далеко від Корсуня, аж по-над Бугом, Дністром та Вислою; вся ж Україна, як і козацький Корсунь, вже п'ять років не бачила поляків.

На тому місці, де колись, недалеко від Росі стояла хата старого Цимбалюка, тепер красувалася

читати