Re: цензії

На її сторінках, в минулому журналістка, а нині відома лікарка без прикрас розповідає про місце своєї роботи – відділення паліативної допомоги, де перебувають важкохворі та, часто, невиліковні пацієнти. Непрості клінічні випадки та унікальні життєві історії людей, балансування між медичними протоколами та звичайною людяністю, особиста історія авторки, що не раз бувала на волосині від смерті – у книзі «Любе моє життя». Попри складну тему розповіді, книга сповнена світла, добра, підтримки та надихає проживати кожну хвилину життя. Українською книга побачила світ у перекладі нейрохірурга Андрія Мизака.

У книжці «Любе моє життя» докторка Рейчел Кларк, знайомить читачів з місцем своєї роботи, яке більшість людей вважає занадто трагічним і воліє про нього не думати. Щодня докторка Кларк турбується і втішає людей, які наближаються до завершення свого життєвого шляху, допомагає тамувати біль і прийняти свою смертність. Авторка розповідає і про особистий досвід. 2017 року в її батька виявили невиліковну форму раку, і тоді вона зрозуміла: ніщо — навіть найкраща паліативна допомога — не в змозі втамувати біль від втрати близької людини. І все ж, стверджує Рейчел Кларк, у госпісі більше любові, сили, доброти, радості, ніжності, вдячності й співчуття, аніж ви можете собі уявити. Люди, які знають, що помирають, усвідомлюють, що їхній час минає. Тоді ж як всі решта живуть так, наче перед ними ціла вічність. «Любе моє життя» — це книжка про життєву необхідність людських стосунків, це сповнене любові послання до батька, професії і самого життя.

«Робота лікарів особлива тим, що їм часто доводиться мати справу зі смертю. У моєму випадку це набуло абсолюту. Маючи спеціалізацію з паліативної медицини, я застосовую свої знання, допомагаючи людям з кінцевими стадіями хвороб прожити якомога краще свої останні дні та померти з гідністю і в комфорті. Простіше кажучи, я зробила смерть своєю роботою. Мало коли минає тиждень без смерті бодай одного з моїх пацієнтів. Більшість моїх знайомих, дізнаючись, чим я заробляю на життя, здригаються, бурмочучи: «Як ти там тільки працюєш?». Я майже шкірою відчуваю, як їм не хочеться всього цього знати, як вони намагаються відігнати від себе думки про смерть. І я не звинувачую їх. Я сама раніше реагувала подібним чином. Немає більшого болю, ніж при втраті того, кого любиш. Сувора дійсність полягає в тому, що смерть, як і процес народження, подекуди буває жахливо виснажливою подією. Як сказав один пацієнт: «Мені не лячно помирати. Я просто ніколи не думав, що це так виснажливо», – розповідає авторка Рейчел Кларк. – Саме у стаціонарі паліативного лікування — відділенні, навколо якого існує така безліч забобонів та страху, — я відчула себе лікарем. Якщо я скажу вам, що моя теперішня робота дає мені більше натхнення та сенсу, ніж будь-яка інша можлива медична спеціальність, ви подумаєте, що тривалий час, проведений у лікарні, не минув безслідно для моєї психіки. Однак паліативна медицина — це не про близькість смерті, а про життя у всіх його проявах. Добротою, відвагою, любов’ю та ніжністю наповнені останні дні людини. Повсюди може панувати хаос, метушня, лунати розпачливе волання, але на роботі мене оточують люди, які болісно усвідомлюють, що їм лишилися лічені дні, і все ж демонструють найвищі прояви свого духу та продовжують жити і любити».

Рейчел Кларк — британська паліативна лікарка та письменниця. Вивчала філософію, політику та економіку в Оксфордському університеті та працювала тележурналісткою.