Учасники часто виступають під ніками, оцінки виставляють слухачі, в перерві інколи грають музичні гурти, по завершенню — афтерпаті в барі. Оце така коротка і суха інформація.

Слем, 2011 рік. На фото — Мультфільм Гагарін (фото взято з його сторінки)

Я дізнався про Слем року так 2010-го ще під час навчання в університеті імені В. Н. Каразіна, коли в чергове втік від пар, галасливих «колег»-філологинь і самого себе в порожній і тихий коридор, де випадково на дошці оголошень натрапив на афішу: «Літературний Слем. Тоді-то, там-то». На той час я починав пописувати різні смішнявки для студгазети і подумав: «А чому б не спробувати на сцені літературного заходу?».

Дивно, минуло скільки часу, а я чудово пам’ятаю той день. Тоді Слем проводився в клубі «Churchill», а не в «Акуні Мататі», як зараз. У напівтемряві зали присутні палили, пили пиво і щось кричали до сцени, де ведучий, відома людина у творчій тусовці, Мультфільм Гагарін виголошував якийсь дурнуватий стендап, запрошував учасників до мікрофона і «окроплював» декого з них алкоголем зі склянки. Останні не особливо на це зважали, адже, як вияснилось згодом, це було в стилі заходу. Запам’ятались кілька учасників, особливо п’яна дівчина, яка вийшла на сцену і мало не впала з неї, і кремезний хлопець, який сказав, що читатиме стендап, і всі свої три хвилини гмикав і чухав голову.

Слем в клубі «Акуна Матата». Фото— Ольга Рир

У грудні 2014-го я знову натрапив на афішу Слему, цього разу в Інтернеті, що замінив мені коридори. Пам’ятаючи про минулий слемовий досвід, який став для мене не надто вдалим, та і сидіти в клубах сигаретного диму якось не імпонувало, я все-таки вирішив відвідати цей захід. Стало цікаво, чи змінився захід за ці роки? Я накидав кілька творів, придумав псевдонім «Пес-привид», який взяв з однойменного фільму мого улюбленого режисера Джіма Джармуша, і одного холодного грудневого вечора вирушив до місця проведення Слему — рок-клубу «Акуна Матата».

Після того «першого» в мене виникли змішані відчуття. Мій гумористичний твір ніби «пройшов», в залі сміялись, але оцінки чомусь поставили низькуваті. Не сподобалась більшість учасників, які читали доволі простенькі вірші, страшенно кричали, вигинались і перегравали. Але атмосфера була дійсно неповторною: Мультфільм Гагарін «тролив» і провокував учасників, приміщення клубу видалось доволі затишним, а у перерві з колонок грав гурт «Собаки В Космосі».

Глядачі виставляють оцінки

Як вияснилось згодом, специфічна атмосфера є «фішкою», основою Слему. Її можна описати як алкогольний угар (немало присутніх випивають, інколи забагато), буфонаду, що якимось дивом поєднується з невиправдано серйозними, переважно поетичними творами учасників. Мультфільма Гагаріна згодом змінили інші слем-майстри: Тунков, Вінт, Артем Ельф, Кіріян. Усі вони — маститі «зубри» Слему, слемерський загал їх знає, поважає і вітає бурхливими оплесками. Звісно, ведучі знають, як потрібно себе вести на сцені Слему: вони жартують, переодягаються в різні костюми, інколи читають свої твори, випивають (інколи з грілки), посилають один одного на три літери, не забуваючи підтримувати учасників.

Особливо гарно «смалить напалмом» Тунков (він же «Тунець») — поет, музикант і просто прикольний чувак. Він близько року веде захід, і треба визнати, що інколи йому вдавалось заткнути за пояс самого Мультфільма. Останній, хоча і не вів Слем, проте виходив на сцену, аби прочитати короткий стендап чи вірші про особисту гігієну, про «кайфИ» і як погано «марафонити» (наркоманська тематика) або про власну гігієну.

Слем-майстер Дмитро «Тунець» Тунков. Фото — Ольга Рир

Важливим «етапом» Слему є перерви. Вони відбуваються між турами, під час яких слемери «залипають» у гаджети, знайомляться, спілкуються, зависають у барі «Акуни Матати» і, головне, обговорюють свіжі чутки. «Ой, а ви чули, що Троль З Амбіціями Бога дівчину завів?» — «Справді, а хто вона?» — «Або холодна, або Гіпотенуза Безнадійності, точно не знаю» — «Та не може бути, щоб Троль дівчину завів, він же Троль, причому 50-рівня… То, мабуть, Біцухін» — «Ааа, ну, звісно, він же Біцухін… Гаразд, давайте далі бухати».

Ну, а щодо учасників, тобто тієї «літературної» складової Слему, то тут мені складно захоплюватись і в екстазі заламувати руки. Незважаючи на те, що Слем відкритий для різних жанрів, основою його є поезія, яку навіть деякі слемери називають «ванільною». Я точно не можу описати, що означає цей «термін», бо за весь рік слухання поетів Слему так і не дібрався до самих текстів, які учасники старанно прикривають акторською грою (інколи натягнутою), пафосом, бродінням по сцені і інколи гучними криками.

Часто учасники Слему сідають на сцену або навіть спускаються в зал. Фото автора

Та чи є там взагалі якісь тексти? Можливо, на Слемі сформувався окремий тип орального (через те, що багато кричать) мистецтва, в якому оці всі кривляння, грання зі шнуром мікрофона і подача, саме вони, а не тексти, відіграють головну роль? І чи не є це характерним для всіх публічно-творчих заходів? Можливо, можна навіть говорити про Слем як певний показник загального стану літератури Харкова, який досі перебуває на узбіччі культури, та ситуації, коли і сама література, і світогляд «митців» перебувають у занепаді, і все це інтенсивно вироджується, набуваючи таких голосно-пустопорожніх форм?

Складно сказати, але слухачам таке «мистецтво» подобається (або вони просто «валять» всіх, крім слемера, з котрим прийшли) і «ванільні», пафосні чи як там їх називають поети отримують непогані оцінки.

Безликий

Проте не поетами єдиними. Нехай вони і популярні та круті, але Слем дійсно відкритий для всіх жанрів. Я, наприклад, читаю прозу і, на щастя, маю «колег» у цій справі. На жаль, за рік «слемування» багато прозаїків забулись, але декого я запам’ятав.

Цікавим явищем на Слемі стала Безликий — доволі молода дівчина хіпстерського вигляду, яка ховається за чоловічим псевдонімом і крутим епловським гаджетом. Її тексти позбавлені ванілі, пише, мені здається, від душі, за що часто потрапляє в другий або навіть третій, фінальний тур. На жаль, вона не частий гість на Слемі, та і тексти треба урізноманітнювати, бо власні серйозні рефлексії рано чи пізно слухачам обриднуть.

Читає Хаджит. На задньому плані — слем-майстри: Артем Ельф (з бейджиками), Вінт Рандомов (у капелюсі). Фото — Ольга Рир

Інший прозаїк, у якого співпадає і нік, і стать — Безпальцев. У нього абсолютно унікальний стиль як виступу, так і написання творів. Безпальцев гучним голосом читає свої посмодерново-жорстокі твори, доповнюючи виступ, як нещодавно назвав це Тунков, «флешмобом», раптово витягуючи з ширінки варене яйце чи знімаючи футболку, під якою знаходиться ще одна футболка. Також популярності цьому чувакові надає міцна статура і впевнене тримання на сцені. Складно сказати, чи здобув би популярність Безпальцев лише своїми, без сумніву, талановитими текстами, проте кожен слемує, як забажає.

Окремо я б відзначив Хаджита. Він пише як прозу, так і поезію, нещодавно оголосив себе нещадним борцем проти слемової ванілі. Незважаючи на те, що Хаджитові не надто щастить на гарні оцінки, завдяки своїй унікальній харизмі, він — бажаний учасник на кожному Слемі, на сцену якого він виходить у своїй незмінній шапці і де інколи отримує значну порцію «тролінгу» від слем-майстрів.

Чим став корисним Слем особисто для мене? Незважаючи на певне розчарування, я не скажу, що цей рік викинув у позначений собачими виділеннями сміттєвий бак. Я знайшов немало друзів, набув навичок публічних виступів. Щоправда, я ніколи не буду на Слемі своїм, у мене не буде натовпів пискучих фанаток, та і у фінал я не рвусь. Слем, як Олімпіада, головне — участь. А ще здорова печінка.