Сорок учасників з різних країн світу: САД, Канада, Мексика, Франція, Данія, Голандія, Німеччина, Італія, Бельгія, Польща, Туреччина, Болгарія, Пуерто-Ріко, Црна Гора, Албанія, Косово…

Відзначено було лауреатів Кристину Ленковську ( Польща) й Юана А. Франгуя (Пуерто-Ріко). Але перший приз – дві головні нагороди та статуетки фестивалю дісталися Лючії Вілагарсія з Мексики та Лесі Мудрак з України.

З такої нагоди було взято бліц-інтерв’ю в директора фестивалю Шаіпа Емерлаху та в самої лауреатки – української поетки:

– Приємно, що українську поезію так високо поцінували, – розповідає Леся. – Я справді відчувала шалений енергетичний вибух і водночас дискомфорт від мовного дисбалансу. В очах глядачів бачила насамперед подив від несподіванки «та-а-а-ке» почути й побачити. Вони були дещо збентежені: хтось насуплювався, хтось іронічно усміхався, а хтось щиро захоплювався. Уперше я настільки боялася вийти на сцену. Боялася публічності, відвертості, бути не почутою, не сприйнятою… Однак страшенно хотілось і вразити! Цікаво було слухати переклади моїх текстів. Геть інше їх трактування у виконанні акторів… Виявилося, що напередодні фестивалю члени журі фестивалю та організатори знали твори кожного з учасників, подані за кілька місяців до початку дійства. Тому приблизне уявлення «хто і чим дихає» члени журі мали…

Загалом, фестиваль викликав незабутні враження! Мене особисто причарувала лірика Юана А. Франгуя з Пуерто-Ріко – така розкута, незаангажована, ритмічна; сповнені тонкого звукопису вірші поетки Семи Гюлер з Туреччини, дивовижні поезії французького поета Анатасу Ватчев де Терасу, Слажани Кукачки з Македонії, Кристини Ленковської з Польщі… Особливо вражало щире зацікавлення лірикою  шанувальників, що не часто спостерігається в Україні. Зали, в яких лунало поетичне слово, були вщерть переповнені.

Враження від світової поезії неоднозначне: вона – розсипана, як мозаїка… Наприклад, поет з Італії та поетка з Мю

нхена декламували римовані тести, канадець виголошував еротичні поезії в жанрі таких собі прозопоезій, поетка з  Франціско Рой артикулювала прозові ритмізовані уривки, що називаються віршами, в усіх інших авторів – верлібри та білі вірші…Тематика віршів – метафізична, філософська, патріотична, любовна, а також  еротична. Я думала, що тільки я читатиму твори подібного жанру… Але, як виявилось, що в світі еротична поезія поширена, може навіть більше, ніж мотиви громадянські…

Поети читали по-різному: хтось з папірцями і в окулярах, хтось наспівно і виклично, а хтось на рівні акторського виконання. Часом, актори, що читали переклади, програвали перед авторами. 50% учасників фестивалю, переважно таланти біля 35-ти років, сприймалися як потужна команда, яка довела, що поезія ще жива.

Моя несподівана нагорода – це і приємність і відповідальність, як і сама поезія… Після щоденного читання під культурним центром , де відбувалось дійство, під стінами скандував фан-клуб: «Кличко і Лесья Мудрак – форевер!!!». Запам’яталися розмаїті екскурсійні подорожі… Тиран і Струга  – потрясаючі містечка, озеро Охрид- неймовірне!!

Дякую щиро дирекції та організаторам фієсти!!! Особисто панові Шаіпу Емерлаху за честь брати участь в цьому дійстві! Моїй найближчій подрузі Анні Багряній за підтримку і допомогу! Якщо Україна вже другий рік поспіль здобуває найвищі нагороди, значить наша поезія  – справжня… Тепер Україна як переможниця  мусить наступного року брати на себе організацію фестивалю… Як це буде – не уявляю… Адже, на відміну від Македонії, у нас прохолодне, іноді прикро байдуже ставлення до лірики. Коли я перед поїздкою звернулася до кількох благодійних фондів відшкодувати дорогу, жоден з них не відгукнувся… Як же ж тепер, при таких обставинах, організовувати фестиваль в Україні наступного року?... Час він врегулює усе, думаю…

Шаіп Емерлаху, директор фестивалю:

– Цьогорічний фестиваль поезії пройшов особливо добре. Була справді захопливо-потужна поезія! Я як директор особливо тішуся, що можу сприяти творенню всесвітнього комунікативного поля лірики, адже в житті нема нічого прекраснішого за її енергію.

У нас дуже серйозний фестиваль. Ми усвідомлюємо велику відповідальність приймати в себе поетів з різних куточків землі. Тому все має бути на високому рівні! Велика робота проходить вже за кілька місяців до початку фестивалю. По-перше, не тільки готується ґрунт для прийому гостей, здійснюються до мовлення про найнеобхідніші речі, а й розшукується достойні кандидатури учасників фестивалю. Переважно ми звертаємося до наших лауреатів з проханням рекомендувати зі своєї країни людей, які могли би, достойно перейняти естафету.

Робота журі зазвичай починається за місяць до початку фестивалю. Його члени, а це найкращі  професори з літературознавства, добросовісно перечитують вірші кожного учасника і виносять свої оцінки. На те, хто і як читає або декламує, попереднє рішення журі не впливає, бо статуетки для двох головних нагород  готуються завчасно. На фестивалі журі тільки придивляється, чи раптово вони не помилилися у виборі.

Голова журі, Агрон Туфа, – професор з міста Тирану, випускник Московського літінституту  ім. Горького, першим вхопився за вірші Лесі Мудрак, вигукнувши: «Футуризм!!! Хлєбніков!!! в українському трактуванні, переосмисленні, доповненні, оновленні… Свіжо, виклично, музично, неподібно на жодного з учасників! Гра словом і формою…».

У Лючії Вілагарсії з Мехіко, – то там цілковитий постмодерн, цитатні моменти й екзистенційні мотиви, що не могли не зворушити справжніх словогурманів.

Але інтрига лишається до останнього дня фестивалю… Кожен переживає за свій виступ, не відаючи, що давно все означено…

Зрештою, цьогорічні нагороди – заслужені. І у нас виник тепер величезний інтерес до українського слова…. Виявляється, що в особі пані Мудрак ви маєте ще і свій поетичний театр…

Віл Ісмаілі, акторка ( Македонія):

– Леся Мудрак – без перебільшення – молодець. Я як професійна акторка, яка знімалася в багатьох фільмах і грала в театрі, просто захопилася віртуозним виконанням поезії молодої жінки. Це щось – дратівливе і спокусливе, настроєве і агресивне, грайливе і беззахисне… Я тепер стежитиму за творчістю Лесі і вболіватиму за її майбутнє, як за потужну зірку!

Лючія Вілагарсія( Мехіко), лауреатка :

– Українська поезія справила могутнє враження – принаймні на мене, ніколи не думала, що там, крім політики, існує творче життя. Леся – надзвичайно музична і метафорична, неначе вірша написав не поет, а композитор. Вона – своєрідна, з різкими поворотами й алогічним мисленням. Тішуся, що мені та їй присудили найвищий приз. У мене виникає бажання пізнати український менталітет, українське слово, якого світова спільнота дуже мало знає.

Лишається тільки порадіти за Лесю Мудрак і побажати творчого лету!