Re: цензії

07.01.2025|Тетяна Качак, м. Івано-Франківськ
Володимир Полєк – жива енциклопедія
03.01.2025|Віктор Вербич
Обітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
02.01.2025|Галина Максимів, письменниця
Про вибір ким бути: ножицями чи папером
31.12.2024|Михайло Жайворон
Між рядками незвіданих тиш
31.12.2024|Галина Максимів, письменниця
Подорож, яка змінила світ на краще
30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Femina est…
30.12.2024|Віктор Вербич
Коли любов триваліша за життя
30.12.2024|Петро Білоус, доктор філології, професор
«Небо єднати з полем...»
18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
Головна\Події\Презентації

Події

06.01.2025|23:13|Буквоїд

У «Видавництві 21» вийшла друком нова благодійна книжка письменника Андрія Мероника

У першій половині 2024 року Андрій Мероник, автор бестселера «24.02» про життя у Києві на початку повномасштабної війни (книжка зібрала понад 1 000 000 гривень на ЗСУ), доєднався до 7 роти одного з батальйонів, які працюють на півдні країни. 

З цього моменту письменник почав вести нотатки, що згодом увійшли до чергової благодійної книжки «Сьома рота. Сміх і сльози». Письменник позиціонує своє творіння як солдатські байки та перекази, здебільшого веселі, щоб

Письменник позиціонує своє творіння як солдатські байки та перекази, здебільшого веселі, щоб показати справжній побут військових не крізь призму страху і жаху.

У «Вступі» письменник зазначає: «Окрім щоденних справ, як-от копання окопчиків і стрільб, я то тут, то там чув навколо різні смішні (й не дуже) історії, байки, теревені, міфи, легенди, казки. Тож вирішив, що все це добро варто зафіксувати. Отож зустрічайте: «Сьома рота: сміх і сльози» – збірка солдатських побрехеньок з перших, так би мовити, уст. Таких рот – море, а таких історій – океан, адже війна однаково жахлива всюди, а солдатський побут однаково… смішний. Тож певен, що ви побачите тут якщо не себе, то своїх побратимів, близьких і друзів. Бо нема українця, якого не зачепила б ця війна».

Починаючи роботу над книжкою, автор повідомив у своїх соціальних мережах, що 100% коштів, отриманих ним від реалізації цієї книжки, будуть спрямовані на допомогу Збройним силам України та постраждалим від російської агресії. Тож на момент виходу книжки загальна кількість передзамовлень склала більше 1000 примірників.

Придбати книжку можна на сайті «Видавництва 21» за посиланням: https://www.books-xxi.com.ua/products/soma-rota-smih-i-slozi 

 

Мероник Андрій

Сьома рота. Сміх і сльози / Андрій Мероник. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2025. – 200 с.

Фрагмент. 

«Дідове джерело світла»

Якби я не знав, що за кілька кілометрів звідси сидять 3,14дари й не бачив, як над головою постійно літають БПЛА (не зрозуміло, наші вони чи ні), то подумав би, що потрапив на прикольний пацанський пікнік.
Турбо саме запікав на вогні шматки м’яса, щоб додати їх у щойно приготований на тому ж вогні плов. Від запаху й вигляду цієї страви у великому казані слина текла так, що мені вуха заклало, і я перестав чути виходи та приходи. Це було добре.
Ми розсілися на натівських ящиках від набоїв, накидали їжі й почали наминати за обидві щоки. Вінегрет із купи нових емоцій і передчуття незвіданого так загострили смакові рецептори, що я, здається, і досі пам’ятаю смак того найсмачнішого в моєму житті плову.
Мовчазне жування перебив Ворон:
— Був, коротше, у нас дід із позивним "Дід". Так він такий нехилий був дідок. Ходив із нами на штурм, значить, цей Дід. Під час контрнаступу. Вибили наші хлопці 3,14дарів із позицій, ну й ми зайшли на зачистку. Ну й Дід, як справжній дід, не може ж просто пройти й нічого не взяти. Рішив провести інвентаризацію. Ну та й в одному бліндажі знайшов дрочилку. Але це ж Дід, звідки йому знати, що таке дрочилка.
Кинув, коротше, її в сумку скиду та й пішов. Минув якийсь час, ми вже закріпилися, трохи поїли, попили, приходить до нас Дід і каже:
— Дивні, сука, в 3,14дарів якісь ліхтарики. Кручу-кручу його, а ніяк не можу зрозуміти, як його включити.
А ми йому:
— Ану покажи, що там, може, батарейки сіли?
Дід дістав із сумки скиду дрочилку і простягнув комусь із хлопців зі словами:
— Хрін його знає, може, батарейки, а може, я сліпий і кнопки не бачу.
За лічені секунди в бліндажі пронісся такий регіт, що аж земля посипалася.
— Дід, а що ти цим ліхтариком підсвічувати зібрався?
Простота питання збила Діда з пантелику.
— Що-що? Так хоч би й тебе, щоб бачити, як ти дурні запитання питаєш.
Усі знову заржали.
Дід жбурнув свій "ліхтарик" назад у сумку, запалив на нервах цигарку й подався в тільки йому відомі роздуми.
А пацани натягнули ухмилки від вуха до вуха й нервово сміялися.
Бо за лічені години мав бути наступний штурм.

Довідка про автора

Андрій Мероник – український письменник, математик, благодійник. Підприємець, співвласник мережі стоматологічних клінік у Києві. Закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича та Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Ініціатор та ідейний натхненник соціальних проєктів «Війна триває», «Стріт-арт проти диктатури», «Фундація Шкільних Стипендій», «Літбустери», «Біль Зайвий», «Перемагаємо Читаючи».
Автор книг «Золотий Грааль криптовалютного трейдингу», «69 невдалих побачень», «24.02», «Беззубий Бізнес», «Сьома рота: Сміх і сльози».





коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери