Автор пропонує читачу зануритись у дві реальності: одна часова лінія переносить нас на початок ХХ століття, інша ж відбувається у наш час. Це не біографічний роман, як може здатися на перший погляд, хоча велику кількість нового та мало відомого про життя Лесі ви у ньому таки знайдете. Це розповідь про людські долі, пошуки себе, двері, які ми часто не помічаємо, та ту саму Лесю, яка веде за собою людей навіть через століття після своєї смерті.

Роман «Залізна вода» запрошує читача пройти слідом Лесі Українки в найдальше карпатське село. Ця «слабосила, хора дівчина» гірські маршрути долала безстрашно, нарівні з усіма; місцеві досі переказують про це легенди. Що залишилося в тих краях у пам’ять про неї, Франка чи родину Окуневських, крім суперечливих свідчень очевидців, які переказувалися з покоління в покоління?

«Так вийшло, що останні принципові рішення щодо окремих епізодів роману я робив на Василія цього року — їдучи тряскою дорогою з Косова через Вижницю на «красну маланку» в село під Румунією. Річ у тім, що частина цього шляху — зображена в романі «Залізна вода», тому такий випадковий символізм мене дещо спантеличив. Різними відрізками цієї дороги я мандрував тисячі разів у своєму житті. В романі — подорож Лесі Українки до Карпат у 1901-му, коли вона втратила коханого й вирушила на лікування до «залізної води» у Буркут, найдальше карпатське село з унікальним джерелом», — розповідає про роботу над книгою Мирослав Лаюк.

Історія, пов’язана з головною жінкою української культури, сповнена героїв минулого та сьогодення. Театральна режисерка та молодий чоловік, який після довгої відсутності повертається у рідні краї, — як далеко вони готові зайти у пошуках унікального листа, що міг би внести ясність в один із найтаємничіших і найбільш резонансних сюжетів історії нашої літератури? Як на початку минулого століття йшли за Лесею невідома поетка, проста гуцулка, плотогон і черниця-бернардинка? Про це – у книзі «Залізна вода».

«Це мій найкоротший і найдовший роман, – продовжує Мирослав Лаюк. – Сторінок менше, ніж у попередніх, однак формально почав я над ним працювати ще пів життя тому, коли у старших класах взявся збирати свідчення й легенди про ту подорож Лесі. Я провів дитинство у селі, де жила піаністка, в якої Леся зупинялася. Під час карантину кілька разів поїхав до Буркута і піднявся на гору, на яку нібито підіймалася Леся. На верху зустрів мотоцикліста — прапраправнука чоловіка, який нібито звозив з полонини для Лесі молочну сироватку, в якій та нібито купалася, щоб лікувати кістки. Герої цього твору ідуть за Лесею чи зустрічають її, вони тривожні і пристрасні, вони всі чимось одержимі. Одна з героїнь каже: «Найгірше — дійти до цієї істини і не могти нічого з цим зробити: найстрашніше, що може з людиною статися, — це те, що ми називаємо “звичайним життям”». Інший герой додає: «Не тому, що це більше за нас, а через те, що воно єдине нам надає хоч якоїсь ціни — ми не можемо не робити те, чим одержимі». Я теж закриваю цим романом одну зі своїх одержимостей, відкриваючи вам результат багаторічних думань».

Книга з’явиться на полицях книжкових магазинів 25 лютого – саме у цей день виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки.

Художнє оформлення виконав Іван Шкоропад.

Мирослав Лаюк – український поет, письменник і драматург. Народився на Прикарпатті, мешкає у Києві. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія». У 2018 році став PhD в галузі філософії та літератури, а також кандидатом філологічних наук та викладачем кафедри літературознавства НаУКМА. Автор поетичних книжок «Метрофобія», «Троянда», романів «Баборня», «Світ не створений», книг для дітей «Заврик і його молодший брат» та «Ківі Ківі». Лауреат премій «Літакцент року», «Смолоскип», «Коронація слова». Твори Мирослава опубліковані англійською, азербайджанською, вірменською, литовською, польською, російською, чеською та іншими мовами.