Re: цензії

22.09.2017|Тетяна Синьоок
Коли питання – улюблена розвага
21.09.2017|Назарій Андрійчук
Антологія відцвілої епохи
20.09.2017|Марія Вишневецька
«Чорно-білі» проти «сірих»
19.09.2017|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Мовою допитів і зізнань
Образ досконалої людини
Про «людину-вухо» і про «хроніку глобальної антропологічної катастрофи»
17.09.2017|Ярослав Поліщук
Вірші про гарний час тут
16.09.2017|Сергій Одаренко
Настільна біблія футбольних фанатів
15.09.2017|Наталія Лапушкіна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури ДДПУ (м. Слов’янськ)
Коли янголи посміхаються...
Блукаючи нетрями містичної річки
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Головна\Події\Презентації

Події

11.09.2017|19:59|Наталя Куліш

Сердечко на замерзлому вікні

«Коли я побачила тата у трамваї і почала до нього пробиратися, щоб взяти його за руку і не втратити більше, моє серце так гучно стукало, що я злякалася. Але ніхто не робив мені зауваження: «Дівчинко, ти так гучно стукаєш своїм серцем, невже ти не розумієш, що заважаєш нам їхати». Це кульмінація моновистави.

Рухалася сходинками емоцій акторки, подумки перегортаючи сторінки твору, який став канвою моновистави. Полотніла й хапала дрижаки від пронизливості і парадоксальності дій на сцені. Знала текст, бо знала й всі інші твори автора. Але… Актриса, яка грала дівчинку-третьокласницю, так перевтілилася, так увійшла в роль, що збентежила більшість глядачів. Принаймні після перегляду багато зізналися, що під час вистави думали про своїх або знайомих діток, які втратили батька. І попри святковість дня – відкриття театрального сезону ‑ відразу кинулися додому навіть не торкнувшись частування. Ті, хто лишився поспілкуватися з творцями моновистави, зізналися, що тепер перечитають-прочитають Володимира Даниленка по-новому. Він сам картинно витирав носа у залі (а мо’, очі? – не зізнався), скромно посміхався і приймав вітання разом зі співучасниками театрального чаклунства.

«Диригент» всього – Ярослав Верещак ‑як з легкої руки його охрестили в цей день, турботливо збирав очима докупи компанію однодумців і блискуче усміхався, і пильнував за рухами смугастого вгодованого тотему театру. Кіт з химерним хвостом-букетом таки влігся біля пана Даниленка, ніби виставив табличку: «Турбувати мене! – тільки смачненьким…».

Так тріумфально відбулося відкриття театрального сезону в Центрі Леся Курбаса ‑ прем’єрою моноспектаклю за однойменним оповіданням Володимира Даниленка «Малюнок на замерзлому вікні».

Психоделічна постановка Володимира Завальнюка у виконанні актриси театру «Перетворення» Олени Мотовилової проходила за аншлагу.

Молода актриса тримала в напрузі залу, органічно переклавши мову оповідання на мову сцени, коли міміка, пауза і кожен жест говорили більше, ніж слова. Вона зіграла роль дівчинки на грані істеричного зриву, яка з усіх сил намагається втримати в собі любов до батька всупереч волі матері та вітчима. Це спектакль про любов, що стала пам’яттю, яку не може вбити час.

За словами директора національного центру Леся Курбаса Нелі Корнієнко: «Найкращою рецензією спектаклю були сльози на очах професора філології Мар’яни Шаповал».

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери