Re: цензії
- 16.01.2025|Ігор ЧорнийБориславу не до сміху
- 09.01.2025|Богдан СмолякПодвижництво, задокументоване серцем
- 07.01.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськВолодимир Полєк – жива енциклопедія
- 03.01.2025|Віктор ВербичОбітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
- 02.01.2025|Галина Максимів, письменницяПро вибір ким бути: ножицями чи папером
- 31.12.2024|Михайло ЖайворонМіж рядками незвіданих тиш
- 31.12.2024|Галина Максимів, письменницяПодорож, яка змінила світ на краще
- 30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськFemina est…
- 30.12.2024|Віктор ВербичКоли любов триваліша за життя
- 30.12.2024|Петро Білоус, доктор філології, професор«Небо єднати з полем...»
Видавничі новинки
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
Події
Нічний адміністратор. Відомий шпигунський роман вийшов українською
Вперше в окремому виданні українською мовою вийшов шпигунський роман Джона ле Карре – “Нічний адміністратор”. Історія набула популярності після виходу серіалу із Г’ю Лорі і Томом Гіддлстоном. Українською переклала Тетяна Савчинська для Видавництва Старого Лева.
«Холодна війна» скінчилася, розпочалася нова ера британської розвідки. Чергова мішень правосуддя — Річард Роупер — харизматичний та інтелігентний британський джентльмен, віртуозний маніпулятор, безжальний і дуже розумний злочинний геній. Хитромудрі оборудки із нелегальною зброєю, наркотиками і відмиванням грошей він провертає так, що й комар носа не підточить. Перед законом він чистий, втім, таки існують люди, для яких Роупер — це «найгірша людина на Землі». Чи зможе йому протистояти завербований спецслужбами нічний адміністратор розкішного готелю Джонатан Пайн? Чи зможе Пайн, колишній солдат, бездоганно виконати роботу під прикриттям, забувши про свої почуття і слабкості? Що ховається за бездоганно ввічливою й приязною усмішкою готельєра? І як, врешті, «шпигунські ігри» здатні вплинути на гравців та «пішаків»?
Джон Ле Карре (англ. John le Carré); справжнє ім’я Де́від Джон Мур Корнвел, David John Moore Cornwell; (нар. 19 жовтня 1931) — англійський письменник, автор шпигунських трилерів. У минулому працівник британської розвідки. Джон ле Карре є автором численних шпигунських романів, більшість з яких пов’язана з періодом холодної війни. Його шпигунські романи відрізняються від традиційних шпигунських романів набагато складнішим психологічним підґрунтям його героїв та сюжету.
Ксенія Різник
Уривок
Він частенько споглядав за нею – витонченою темноволосою сорокалітньою красунею, стрункою, елегантною та неприступною, але жодного разу і словом з нею не перекинувся. Він бачив її, коли вона прогулювалася магазинами готелю «Нефертіті», чи коли сідала у темно–червоний «Роллс–ройс», двері якого притримував м’язистий водій. Коли вона проходжалася вестибюлем, водій також виконував обов’язки її особистого охоронця, нависаючи позаду неї зі схрещеними внизу руками, а коли попивала menthe frappé у ресторані «Le Pavillon», піднявши темні окуляри на волосся, немов учасниця автоперегонів, і тримаючи у руці французьку газету, водій попивав содову за сусіднім столиком. Працівники готелю називали її мадам Софі, і мадам Софі належала Фредді Гаміду – наймолодшому з трьох горезвісних братів Гамідів, яким належав мало що не весь Каїр, включно з готелем «Цариця Нефертіті». Найвидатнішим досягненням Фредді у його двадцять п’ять років був програш півмільйона доларів за десять хвилин гри у бакара.
– Ви містер Пайн, – сказала вона з французьким акцентом, умощуючись у крісло, що стояло навпроти його столу. А потім нахилила голову, глянула на нього скоса і додала, – окраса Англії.
Була третя година ночі. Вона була одягнена у шовковий брючний костюм, а на її шиї красувався амулет з топазу. «Може бути добряче напідпитку, – подумав Джонатан, – поводься обачно».
– Щиро дякую, – ввічливо відповів він. – Давно мені не доводилося чути таких слів. Чим я можу вам допомогти?
Однак коли він потайки вдихнув повітря навколо неї, то відчув лише один запах – запах її волосся. Щось було таємниче у тому, що її чорне, немов вороняче крило, волосся пахло, немов волосся світле: ваніллю і теплом.
– А я мадам Софі з пентхаузу номер три, – провадила далі вона, немов нагадуючи самій собі. – Містере Пайн, я часто вас помічаю. Дуже часто. У вас гострий погляд.
Її пальці прикрашали антикварні персні: цілі грона матових діамантів, оправлених у бліде золото.
– Я вас також часто помічаю, – відповів він, розпливаючись в усмішці, яка в нього завжди була напоготові.
– Ви теж плаваєте на яхті, – сказала вона, немов звинувачуючи його у кумедній дивакуватості. Чому «теж», вона так і не пояснила. – Минулої неділі мій покровитель узяв мене з собою у каїрський яхт–клуб. Ваш вітрильник приплив, коли ми пили коктейлі з шампанським. Фредді впізнав вас і помахав, але ви так захопилися своїм судном, що не звернули на нас уваги.
– Вочевидь, ми боялися врізатися у пірс, – відповів Джонатан, пригадуючи галасливий гурт багатих єгиптян, які попивали шампанське на веранді яхт–клубу.
– Отой симпатичний блакитний кораблик під англійським прапором, він ваш? Виглядав напрочуд по–королівськи.
– О, ну що ви, звісно, ні. Це яхта радника.
– Тобто ви ходите під вітрилами зі своїм помічником?
– Ні, з другою особою у посольстві Великобританії.
– Він виглядає так молодо. Як і ви. Я була вражена. Я чомусь думала, що люди, які працюють ночами, виглядають нездорово. Коли ви спите?
– На тих вихідних я не працював, – сухо відповів Джонатан, оскільки не почувався зобов’язаним на таких ранніх етапах їхньої дружби обговорювати особливості свого режиму дня.
– Ви завжди плаваєте на яхті, коли не працюєте на вихідних?
– Коли мене запрошують.
– Чим ще ви займаєтесь у вільний час?
– Часом граю в теніс. Часом бігаю. Думаю над своєю безсмертною душею.
– А вона безсмертна?
– Сподіваюся.
– Ви у це вірите?
– Коли я щасливий.
– А коли ви нещасний, то ставите це під сумнів. Воно й не дивно, що Бог такий непостійний. Чому Він має бути незмінним, якщо ми не надто віддано віримо?
Вона з докором зиркнула на свої золотисті босоніжки, так нібито вони теж провинилися. Джонатан задумався: можливо, весь цей час вона була твереза і просто дотримувалася дещо іншого ритму, ніж світ навколо неї. Або вона бавиться тими ж наркотиками, які приймає Фредді: подейкували, що Гаміди торгували ліванською гашишною олією.
– Ви їздите верхи? – запитала вона.
– На жаль, ні.
– Фредді має конюшню.
– Я чув.
– Арабська порода. Чудові арабські коні. Люди, які розводять цю породу, вважаються міжнародною елітою, Ви про це знали?
– Чув про таке.
Вона замовкла і задумалася. Джонатан скористався моментом:
– Мадам Софі, чи можу я якось вам допомогти?
– А цей радник, цей містер…
– Оґілві.
– Сер, чи як там його, Оґілві?
– Просто містер.
– Він ваш друг?
– Ми ходимо під вітрилами разом.
– Ви разом ходили до школи?
– Ні, я ніколи не вчився в таких школах.
– Але ви належите до того самого класу, чи як це правильно називається? Може, ви й не розводите арабських коней, але ви обоє – ох, як же ж це правильно сказати? – ви обоє джентльмени?
– Ми з містером Оґілві лише плаваємо разом на яхті, – відповів він з ухильницькою посмішкою.
– У Фредді також є яхта. Бордель на воді. Хіба їх не так називають?
– Упевнений, що ні.
– Впевнена, що так.
Вона знову замовкла, простягнула огорнену шовком руку і взялася вивчати нижню частину браслетів на своєму зап’ясті.
– Містере Пайн, можна мені чашку кави, будь ласка. По–єгипетськи. А опісля я попрошу вас про послугу.
Коментарі
Останні події
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 10.01.2025|14:39У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
- 10.01.2025|07:49«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
- 09.01.2025|07:59«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 08.01.2025|08:18«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»