Всеукраїнська популярність прийшла до письменниці, журналістки, радіо й телеведучої Оксани Радушинської минулоріч, коли вона перемогла у двох номінаціях на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова». Тоді журі також відзначило саме дитячі її твори. Але вона пише і вірші, і «дорослу» прозу, тож наразі у доробку Оксани Радушинської тринадцять авторських книжок! А ще - понад пів сотні різноманітних нагород, відзнак та премій, що їх отримала не лише за літературну діяльність, а й за активну громадську роботу. Чого варті такі відзнаки, як «Українська Мадонна десятиліття» та «Жінка ІІІ тисячоліття»! І це незважаючи на те, що Оксана від народження прикута до візка...

До Києва разом із письменницею приїхало багато її колег, друзів, творчих колективів та школярів, які з великим захватом і натхненням виконували пісні на її слова, читали її поезію, виголошували промови. Перший заступник Голови Національної Спілки письменників України Володимир Шовкошитний зазначив, що історична роль містечка Старокостянтинів, де проживає письменниця, виконана, мовляв, воно подарувало світові Оксану Радушинську, яка, маючи непросту долю, «не кляне темряву, а запалює свічку»... Тим часом поет Микола Мачківський, «хрещений батько» винуватиці свята, повідав історію першого знайомства з Оксаною, коли її батько приніс йому перші вірші доньки. «Вірші були хоч не досконалі, але теплі, щирі, та й Божу іскру годі було не помітити, - згадує. - Нині ж Оксана багато працює, не впадає у відчай, і велика заслуга у цьому її батьків...»

- Поезія, як дорослість, приходить раз і назавжди, - додав лікар і поет Леонід Закордонець. - І поети ніколи не були щасливими до кінця. Та хай там як, але Оксана у віршах не плаче, просто йде по життю, яке їй судилося. Авжеж, є печаль, але не чорна, - світла. Нею вона освічує дорогу нам...  

Сама Оксана Радшинська, як ота Лірична Панна, радувала глядачів, яких зібралася повна зала, читанням своєї найкращої поезії, есе, замальовок, етюдів під задушевний музичний супровід.

«Біль ніколи не буває нестерпним, - ніби відповідала усім на запитання, що не насмілювалися поставити. - Хрест ніколи не буває не підйомним...»






 

Із прочитаного Оксаною Радушинською, що найбільше запам´яталося:

***

...Якби народитись удруге, то тільки собою. 
Забувши усе і згадавши усе. День за днем.
За всі відкриття десятину сплативши сльозою. -
Мені, не плаксивій, як долі, війти б в Віфлеєм.

Якби залишитись (лишається ж день у лучині),
Ніщо не просити, дозволити розкіш собі
У теплої осені в жовтому храмі гордині
Самій, гордовитій, смирення почути в мольбі.

Якби повернутись... А зрештою нащо вертатись?
Ростуть камінці рубежами на власнім віку.
...Розплетені коси і боса. Й над болем - сміятись...
А в посаг - душа. Тільки й того. Приймаєш таку?

***

Люди - немов криниці. Глибокі і мілкі, солоні і холодні, цілющі і... ніякі. Із журавлем на руках і з вороною на корбі. Споганені і відмолені, затоптані і розкопані світять вони ночами у небо скіпками світла і в найясніший полудень тримають у своїх душах зоряне полотно долі.

Фото: Facebook