Усе почалося із особистого щоденника, який вела у робочому журналі передачі змін секретарка офісу Братів. «Віталій Віталійович сьогодні пригостив мене яблуком. Я не взяла. Я вважаю, що наші стосунки іще не дійшли такого ступеню, коли можна взяти у нього яблуко» - саме цей запис спровокував ідею написання роману, і саме з нього починається текст.

Ніхто не повірить у те, що в наш час існують дівчата, які вважають: для того, щоб взяти яблуко у чоловіка, треба дійти певного рівня стосунків. Але вони є.

Ніхто не повірить у те, що до офісу може прийти людина з двомастами тисячами доларів у валізі і залишити їх біля порогу. Але це відбувалося насправді. Так само, як реальною є бійка між телеведучою та дружиною господаря провідного телеканалу з вириванням волосся,  модель вітрильника, замість гармат озброєного чоловічими статевими органами, яка стоїть у кабінеті заступника Голови Верховної Ради, віце-прем´єр Росії, який виконує шансон для сонцевської братви, гра на себе спочатку у казино, а потім - у камері попереднього ув´язнення та інші яскраві моменти роману.

«Це спроба глянути очима нормальної, чистої людини на життя українського істеблішменту. Є люди, які вважають, що вони визначають долю країни - зазвичай вони не публічні, бо реальні гроші люблять тишу, реальний бізнес робиться у кулуарах, а реальні рішення так і не потрапляють на шпальти газет. Але у цих людей є дружини, коханки, утриманки, дочки - саме вони виблискують на гламурних вечірках, ведуть шоу на телеканалах, стають героїнями таблоїдів та глянцевих журналів. Український істеблішмент наполовину ховається від людських поглядів, а другою половиною нав´язливо лізе в очі - і саме тому ми знаємо про нього тільки те, що він хоче, щоб ми знали.»

Головний герой, типовий київський бізнесмен, який має дружину, коханку, багато справ та секретарку в офісі, одного разу потрапляє у халепу - американський громадянин приносить йому хабара у розмірі 200 тисяч доларів і залишає на порозі. А халепа полягає в тому, що на перший погляд нічого не заважає взяти ці гроші - тільки чуйка. І досвід реального бізнес-життя з його кидками та провокаціями. І секретарка, яка пише щоденник у журналі передачі справ. І знайомий геренал СБУ, і політичні хмари, що згущаються на обрії.

«Колись роман француза Фредеріка Бегбеде «99 франків» наробив багато галасу через те, що в ньому автор показав реальні механізми та підкилимні стратегії рекламного бізнесу. Так само вразили читачів відвертості американки Лорен Вейсбергер, яка у книзі «Диявол носить Прада» викрила реалії світу моди, глянцю та гламуру.

«Щоденник моєї секретарки» певним чином кидає виклик цим авторам - бо завдяки тому, що український істеблішмент є ще незрілим і не вміє як слід охороняти свої таємниці, погляд нашого героя сягає усіх темних кутків, які охороняють «господарі життя» - від бізнесу, піару, реклами та політтехнологій і до гламуру, телебачення, мистецтва, зірок і глянцю.»

Усі події, описані в романі є справжніми, але усі герої - вигаданими.

«Наш герой ходив тими самими стежками, що й ми, бачив тих самих людей та був свідком тих самих подій. Тільки на відміну від нас, він має право розповісти про них відкрито.»

Проте «Щоденник моєї секретарки» не є ані політичною сатирою, ані романом-викриттям. Він не зроблений за зразками Бегбеде та Вейсбергер. І крім того він зовсім не схожий на попередні твори братів.

«Це розповідь про особисту драму героя, який є частиною українського істеблішменту - на тлі драми країни, що відбувається влітку 2004-го. Кожен чоловік колись обирає між Мавкою та Килиною, і страждає при цьому аж ніяк не менше, ніж літературні герої...

Наш герой розривається між коханням та звичкою, між бізнесом та переконаннями, між совістю та грошима - втім, як і більшість українців у наш час.»

Роман вийшов досить об´ємним - понад  чотириста сторінок. Від задуму до втілення минуло два роки. Читачі зможуть познайомитися з книжкою під час Форуму видавців у Львові.