Вона живе на березі Луари, в місті Амбуаз, де знаходиться старовинна королівська резиденція, та займається графологією. Її малюнки та  акварелі свідчать про справжній малярський талант, особливо в жанрі портрету. Звідси, до речі, численні посилання на живопис в її творах. Але Мартін Ле Коз ще й поетеса: гарний тому приклад – невеличка (78 сторінок) книжечка «Журба зебри». Нарешті, - принаймні це останній з офіційно відомих її  талантів – вона пише романи. В них уявна історія дуже часто розвивається на тлі історичних подій: «Негр та Медуза» (премія Корал за книгу на морську тематику) або «Селеста», увінчана премією Ренодо у 2001 р., свідчать про енциклопедичні знання авторки. Втім, письменниця вміє також черпати своє натхнення з реального сучасного життя, торкаючись, наприклад, у романі «Наші далекі та близькі», тих заборон, які накладають на своїх членів Свідки Ієгови.