Re: цензії

20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Розворушімо вулик
11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
«Але ми є! І Україні бути!»
11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУ
Побачило серце сучасніть через минуле
10.11.2024|Віктор Вербич
Світ, зітканий з непроминального світла
10.11.2024|Євгенія Юрченко
І дивитися в приціл сльози планета
Головна\Події\Інтерв'ю

Події

Жадан: Мені пропонували балотуватися у мери Харкова, але я відмовився

Письменник Сергій Жадан про вакцинацію від COVID-19, культуру під час карантину та про свій хіт “Вова пензлює до Ростова”.

“Ситуація довкола вакцинації – страшенно заманіпульована”

Сергію, доброго здоров’я! Чому я кажу доброго здоров’я – тому що ти один з небагатьох, хто вже вколовся вакциною. То як ти себе почуваєш?

Я себе почуваю так само, як до того як вколовся. Тобто я чув, що бувають побічні ефекти, був до них морально готовий, очікував, що мене почне ковбасити – але зовсім не було жодної реакції, навіть температура не підскочила.

А скажи, як тобі вдалося вакцинуватися? Я бачив на твоїй сторінці багато хейту з цього приводу: аааа, Жадан вакцинувався, а ми – ні, це він віп-персона.

Я почув від друзів з інших областей, які працюють у сфері культури, що працює з ота програма вакцинації так званих громадських діячів з метою популяризації вакцини. А я й справді за популяризацію, за якомога скоріше і якомога масовіше вакционування. Я на появу вакцини чекав ще з минулого року, слідкував за новинами. Тому я зателефонував до Харківської ОДА і запитав, чи у нас у області працює ця програма. У департаменті охорони здоров’я сказали, що є така програма і є така можливість. Я сказав, що хочу це зробити на камеру – можливо це змінить чиюсь думку і когось підштовхне, хтось теж захоче вакцинуватися.

Так зараз у тебе 36,6 і абсолютно жодних побічних ефектів?

Так, температура нормальна і все нормально.

Ну, слава Богу. А ти ж знаєш, що 71% українців вважають, що вірус було створено штучно, а 40% думають, що його зробили, аби зменшити кількість населення у світі?

А 73% – проголосували за Володимира Олександровича Зеленського. Я скажу тобі таку річ. Насправді я думаю, що ця ситуація довкола вакцинації – страшенно заманіпульована. Вкидаються величезні кошти в пропаганду і контрпропаганду, я розумію, що люди налякані, дезорієнтовані – усе це можна зрозуміти. Ми всі живі люди і якщо в чомусь невпевнені, то починаємо сумніватися, хвилюватися і діяти та говорити емоційно. Мене в цьому інше хвилює – мене хвилює рівень контраргументації, аргументів, які наводяться проти вакцинації. Оце страшно, бо показує, які у нас величезні проблеми з рівнем інформації, з розумінням себе в цьому світі. Оці портали середньовіччя – вони лякають.

Наталія Мельник питає: яка це вакцина?

Це AstraZeneca. Немає ж іншої в Україні.

Це індійська, яку вже не везуть, бо Індії самій не вистачає, як виявилося. Одразу ж, якщо ми вже почали про коронакризу, яка почалась у світі рік тому… Днями, 24 березня, як я розумію, вона накрила і тебе в Харкові. У тебе мав бути після великої перерви великий концерт, але поліція змусила всіх піти додому, концерт ти не відіграв. Ти розумів, що це "помаранчева" карантинна зона, и тебе ніхто не попередив, що не треба збирати людей?

Ну, почнемо з того, що я не був організатором того концерту. По-друге, не було великої перерви, тому що концерти відбуваються, щоразу за різними сценаріями і з різними обмеженнями, тож сказати, що це був якийсь прецедент, я не можу. Насправді, ми весь цей час граємо, не так багато, як раніше, але граємо. І залежно від того, що це за місто і що це за локація, стикаємося з різними підходами. Щодо харківської ситуації, я ж написав у себе на сторінці, що якби поліція справді хотіла запобігти скупченню людей, то можна було завчасно попередити. Натомість поліція просто спостерігала, як люди збираються, як заходять у приміщення, як півтори години стоять під сценою, а потім власне почалися ці гойдалки з адміністрацією та адвокатом.

Насправді, я повторюсь, якби вони хотіли запобігти скупченню людей, то можна все це було б зробити нормально і цивілізовано, не ставлячи людей у незручну ситуацію.


“У Харкові і надалі живе підсвідомий колективний Кернес”


У тебе запланований цілий тур Україною.

Запланований був. Насправді, все скасовується. Ми поки що переносимо все на кінець квітня, на травень, а там видно буде. Наскільки я слідкую за ситуацією, вакцинація йде вкрай повільно і взагалі незрозуміло, як ми будемо з цієї ситуації виходити.

Оскільки ми вже почали говорити про Харків, хочу запитати, що змінилося в Харкові за останні сім років – з початком Євромайдану, з початком війни, ну і особливо вже з відходом Кернеса?

Ну, Кернес, насправді, ще не відійшов. У вас у Києві неправдива інформація. Кернес у наших серцях, і я думаю, що це ще надовго. Цей підсвідомий колективний Кернес лишається. Я насправді і не дуже жартую. Тому що, якщо подивитися на заяви кандидатів на посаду міського голови, які вже потрошку починають з’являтися, то це, практично, продовження риторики Кернеса. Це намагання виграти за рахунок використання його імені, його харизми, його "творчої спадщини", скажімо так. А що змінилося? Місто сильно змінилося. І попри те, що сама постать Кернеса мала б свідчити про певну "зацементованість" ситуації, але така "зацементованість" якщо й була, то стосувалася скоріш політичного життя і, можливо, економічного життя. А якщо говорити про місто… Ну, Харків же ж місто контрастів, місто доволі неоднозначне. Тут живуть дуже різні люди, існує дуже багато різних середовищ, різних ініціатив, різних груп впливу. Місто цікаве, і я думаю, що оце переформатування, яке зараз відбуватиметься, після відходу Генадія Адольфовича, воно так чи інакше позначиться на місті, безперечно. Та й до Кернеса можна ставитися по-різному, хоч я завжди ставився однозначно негативно. Є одна річ, яку важко заперечити: певною мірою він впливав на всі ділянки життя міста. Тобто, місто під себе підгріб і багато чого в ньому справді зацементував. Багато сфер просто не розвивалося, була стагнація. А зараз відкрилися ці канали і їх треба буде заповнювати новою, свіжою водою.

Я про це питаю тому, що того дня, коли мав відбутися твій концерт, у Харкові відкрили за ініціативою депутатів від ОПЗЖ, і дуже швидко закрили, пам’ятний камінь на честь дружби України з Росією, той, який був розбитий у 2014 році. Тому й питають наскільки Харків змінився.

Ну, думаю, що найкращим показником змін у місті є той факт, що цей пам’ятник дуже швидко зник. І я переконаний, що якщо він знову з’явиться, то так само швидко зникне. Розумієш, Харків – це українське місто. Попри те, що певні політичні сили намагаються тут розігрувати проросійську карту, грати на риториці прикордонного російського міста, дружби народів, мені здається, що 2014 року багато змінилося для критичної маси мешканців міста, і відкат вже неможливий.

Ми вже говорили про карантин, про те, як він вплинув на твій тур. А як загалом ти себе почуваєш у карантинних умовах? Зрозуміло, що письменник, поет, тим паче співак, який виходить на сцену, хоче отримувати енергетику від людей. Це заряджає, дає певні сили. Ти цього практично позбавлений впродовж року.

Насправді, це погана ситуація. Тут річ не в енергії, а в ставленні до культури як такої. На превеликий жаль, саме культура стала першою жертвою цієї ситуації. а культурі відігралися відразу, її просто використали у своїх інтересах наші можновладці. Згадай, коли минулого року формувався ковідний фонд, то забрали велику суму з культурної сфери. Потім ці гроші повернули, але влада чітко показала, що культурою вона цікавиться в останню чергу. Це відбувається до сьогодні – першою страждає культурна сфера. Чомусь нас намагаються переконати, що найбільша небезпека зараження – це театри, бібліотеки, музеї, книгарні, літературні фестивалі, музичні вечори і так далі.

А не "Епіцентри" і "Велюри".

Знаєш, я не хочу протиставляти. Річ навіть не в тому. Річ у тому, що якби мене хтось запитав (хоча мене ніхто не питає), то я б сказав, що, ясна річ, треба пам’ятати про карантин, треба якось оберігатись – маски, антисептики, дистанція – але ж це не мало передбачати закриття діяльності культурних ініціатив. Тому що це не-пра-виль-но. Крім того, що людей позбавляють їхнього права на культурне життя, є ще просто робоча діяльність людей, задіяних у культурній сфері. От при скасуванні нашого концерту ми всі лишилися без гонорару. І справа навіть не в гонорарах. Але, враховуючи, що зараз усі музиканти сидять майже без концертів, можна уявити в якому стані перебувають люди, які фактично на рік, навіть більше, позбавлені можливості заробляти, чесно роблячи свою роботу.

 

"Вишиваний король України" і локдаун

Надія Рябоконь питає: "Цікаво дізнатися про долю опери "Вишиваний король України". Харків’яни в очікувані прем’єри".

Станом на сьогодні прем’єру заплановано на жовтень цього року. Ми її вже переносили кілька разів у зв’язку з ковідом. Там дуже важко працювати, тому що задіяно багато людей. У нас у проекті задіяно десь під три сотні людей: балет, оркестр, хор. І ясна річ, що в умовах карантину важко цю машину запустити. Але ми твердо переконані, що нам це вдасться. Більш того, у травні ми спробуємо уривок з цієї опери показати в Києві.

А інші твої проекти – книжки, вистави, кіно – також відтерміновані?

Ну, як тобі сказати. На травень планується вихід двох книжок. Це книга моїх нових віршів і книга перекладів Бертольда Брехта, яку я зробив. ми з видавцем віримо, що до травня ситуація покращиться і ми зможемо робити якісь презентації, зустрічатися з читачами. Це не означає, що щось може змінитися, але якщо нічого не планувати, то тоді треба відповзати на цвинтар повільно.

Я не можу у тебе не запитати про політику. Днями телеграм-канал "Тайны депутатов" написав, що Сергій Притула пропонує тобі, Олегу Сєнцову і начебто Єгору Соболєву створити партію,  точніше рух. Це правда?

Ні, це неправда. Я взагалі Сергія Притулу бачив один раз у житті, коли він ще був ведучим на телебаченні. Ми з ним знайомі заочно. “Голос", але ні, ми з ним не спілкуємося, хоча я до нього добре ставлюся. З Сєнцовим і з Єгором ми спілкуємося, у нас є канал "Усе про єдинорогів", і цим каналом наше спілкування обмежується. Щоправда, ми з Олегом зараз більше спілкуємося, бачилися кілька днів тому в Києві. Він зараз зняв фільм, який називається "Носоріг", а ми з "Лінією Маннергейма" робимо туди фінальну пісню. Тож це була робоча зустріч, про створення партії чи руху не йшлося.

А коли виходить цей фільм?

Наскільки я знаю, він має вийти десь наприкінці літа, на осінь. Зараз йде постпродакшн.

Я чому питаю про політику. Тому що в політиці вже є, здається всі, крім нас з тобою.

Ну, має ж хтось лишатися на кухні, дивитися, щоб молоко не збігло.


Про Притулу, “Голос” і політичні амбіції

Ну очевидно. Дивися, 2019 року на парламентських виборах ти підтримував "Голос". Тому всі чекали, коли ж ти з’явишся в якомусь партійному списку. Я тебе знаю вже десь років 30. Якби ти хотів би бути в політиці, то давно вже був би. Не можу не запитати: а чи є в тебе взагалі політичні амбіції?

Знаєш, у мене їх немає в принципі. От взагалі. Постійно є якісь пропозиції, але це не моє. У мене, крім якихось егоцентричних моментів, є і якесь почуття совісті. Я закінчував Харківський державний педагогічний університет імені Григорія Савовича Сковороди. Тобто, я сковородинець за своїм світовідчуттям. І принцип "сродної праці" Григорія Савовича мені дуже близький. Мені здається, що в жодному разі не треба займатися тим, що не є твоїм покликанням.

А якщо раптом так станеться? От тобі скажуть: "Сергію, якщо не ти, то ніхто більше…
Мені постійно так говорять. Останній раз так говорили під час минулорічних виборів мера Харкова, пропонували йти на мера.

На мера ти не пішов, але я маю відчуття, що ти таки будеш у якомусь списку.

Дуже сумніваюся. Бо я розумію, що в принципі цього не хочу і не знаю, що мене могло б змусити це робити. Я абсолютно неамбіційна людина.

Оскільки ми з тобою неамбіційні люди, які тверезо оцінюють ситуацію у країні, давай поговоримо про заяву секретаря РНБО Олексія Данилова. Він сказав, що не треба вживати слово "Донбас". Мовляв, це нав’язана Росією дефініція і від неї треба відмовитися.

Я пропустив цю вікопомну заяву. А як треба говорити?

А він не сказав як. Так я до тебе звертаюсь як до представника Донбасу і як до філолога. Яким словом можна замінити слово "Донбас"?

Та я б і не заміняв. Мені як людині, яка народилась у Луганській області, слово "Донбас" симпатичне. Я не бачу в ньому нічого проросійського. Для мене Донбас – це якраз Україна. І якихось негативних конотацій для мене це слово в принципі не має. Тому мені важко коментувати цю заяву. А "Слобожанщина" можна вживати? Я сам зі Старобільська, а Старобільськ – це історично Слобожанщина. Донбас же не накладається автоматично на Донецьку та луганську області. Донбас – це промислові райони ближче на південь. А північна Донеччина та Луганщина – це традиційно козацькі землі, Слобожанщина.

Тобто, Данілов вважає, що боротьбу за окуповані райони треба почати з того, що сказати тим, хто живе на Донбасі, що вони…

…Що вони живуть не на Донбасі.

Так, і в такий спосіб притягти до себе якусь позитивну енергію.

Ну, я можу лише повторити, що для мене Донбас не несе негативної енергії. Я страшенно люблю Донецьк, Луганськ, Алчевськ, куди я хочу повернутися, хоча зараз вони знаходяться по той бік лінії фронту. Тому я в принципі не розумію, про що сказав Данілов. Варто б було у нього розпитати, що він має на увазі. Це якась дивна штука, трішки притягнуто за вуха.

Це він просто словесно розминається перед РНБО, яку вони регулярно проводять щоп’ятниці.

Так, я слідкую. Це навіть цікавіше за футбол.


Донбас, східний фронт і боротьба за молодь


Я знаю, що ти часто буваєш на Східному фронті, маєш багато справ на підконтрольній території. Маєш якесь відчуття того, як надовго затягнеться ця війна?

Є відчуття, що від людей, які там живуть, не залежить як надовго затягнеться ця війна. Люди просто живуть своїм життям. Щось ремонтується, будуються, до речі, дороги – це ще як почалося за прем’єрства Гройсмана, так досі є. там війна і не дуже помітна, якщо ти не поїдеш безпосередньо в Піски чи в Авдіївську промзону. Там і побачиш, і почуєш. А в’їжджаєш у саму Авдіївку – місто живе своїм життям, працює, як і було.

Ми з тобою – люди дотичні до інформації, культури. Що ти скажеш проте, як взагалі зараз українська держава діє на підконтрольних територіях? От коли я був у Сіверськодонецьку, мене здивувало, що по телевізору йдуть російські фільми, сєпарські програми. Мене це дуже здивувало. Тобі не здається, що повторюється ситуація тих 24 років – і на Донбасі, і в Криму – коли ми просто гуманітарну сферу віддали напризволяще, а самі не здійснили нічого, що можна було б охарактеризувати як українську експансію, українізацію Донбасу.

Безперечно. І Донбасу це стосується, і ще більшою мірою Криму. Ми днями розмовляли з Ахтемом Сеітаблаєвим, що останні 25 років культурою у Криму займався не Київ, а Москва. А що сьогодні? Ти говориш про Донбас так, наче там якась виняткова ситуація. А ти знаєш, що у Харківській області, на кордоні з Росією, є райони, де в принципі нема українського телебачення? Тож це стосується всієї України. На сьомому році війни ми страшенно беззахисні в плані інформаційної безпеки. Хоча за ці сім років багато зроблено для розвитку українського інформаційного та культурного простору, в тому числі і державою. Але коли ти бачиш скільки не зроблено з того, що можна було зробити, хоча б відрегулювати теле- та радіопростір, зробити якусь нормальну державну програму. У нас же 2014 року ціле міністерство створили, покликане боротися за українськість нашого ефіру. І в цьому сенсі – це втрачені роки і втрачений потенціал, станом на сьогодні це поразка.

Але ти був і лишаєшся гуманітарним волонтером, який туди їздить, виступає, проводить конкурс "Читай-пиши" для малечі, аби виростити покоління, яке чітко розумітиме, що вони – українці, читатиме українську літературу. Розкажи про цей конкурс, може хтось про нього не чув.

Я припускаю, що багато хто не чув. Це конкурс дитячих відгуків і рецензій. Ми його проводимо третій рік поспіль. Перші два роки ми його робили для школярів Донецької та Луганської областей. Цього року ми робимо його ще й для Харківської області. Ми просимо дітей у двох вікових категоріях – молодших та старших школяриків – написати рецензію на книжку українського автора або перекладену українською. Можна зробити і відеорецензію. Ми їздимо по школах, зустрічаємося з дітьми, з освітянами, розказуємо про конкурс і про те, як писати. Потім наше журі ці рецензії оцінює і переможці отримують цікаві і корисні призи – комп’ютери, ноутбуки, читалки. Два роки тому, коли була можливість, ми переможців привезли до Києва, на "Книжковий арсенал". Дуже сподіваємося, що цього року теж таке вдасться. Наприкінці травня буде "Книжковий арсенал" і ми зараз домовляємося. Головне – щоб нам усе не обламав карантин.

От ти бачиш цих дітей, які вже виросли в умовах війни. Це нове покоління – воно розуміє, що відбувається у країні, що Україна – це їхня Батьківщина, що вони – українці? Що це покоління вже буде іншим, ніж попередні.

Це покоління не буде зовсім іншим. Бо це наші діти. Ми ж не стали аж такими іншими за сім років. Вони будуть іншими рівно тією мірою, наскільки іншими стали ми. Дуже важко робити узагальнення і говорити максимами: так, це нове покоління, воно зовсім інакше буде… Ні, воно таке як і ми. Це ж діти, які зранку прокидаються в наших квартирах і від батьків слухають перекази новин та оцінки того, що відбувається, потім біжать до школи, спілкуються з учителями, друзями. Вони живуть тут. Майбутнє не з’являється завтра, воно виростає з сьогодні. Спілкуючись з дітьми можна побачити різні речі. Часом вони засмучують, бо ти бачиш, що вони сидять у російському телебаченні, російському інтернеті, сприймають все через російські канали. Аз іншого боку ти бачиш, що деякі базові речі змінюються. Для них Україна – це їхня країна, в якій вони народилися і збираються жити. Там можуть дуже різнитися настрої навіть залежно від того, який це населений пункт, який національний склад, за соціальною природою, територіально. Чи це ближче до лінії фронту, чи ближче до Дніпропетровщини, Харківщини. Дуже різні настрої, навіть у сусідніх селах. Згадую, як ми у вересні 2014 року їхали в Щастя. Це було після Іловайська, там ще стріляли. Минаємо блокпост, на якому стоять чернівецькі міліціонери. Розговорилися, питаю, як до них місцеві ставляться. Відповідають: дивись, от з цього боку за кілометр село етнічно російське – звідти коригують вогонь і до нас прилітають безпілотники; а з цього боку – село з українцями, там нас годують. Між селами відстань – два кілометри. Це – метафора Донбасу, весь Донбас такий.

 

Про справи Антоненка і Стерненка

У коментарях Роман Стус питає: "а що він думає по Антоненку і Стерненку"?

По Антоненку, мені здається, все шите білими нитками. Справа, за яку мають відповідати наші силовики. Троє людей звинувачуються за дуже дивними звинуваченнями. Антоненко більше року сидить у місцях позбавлення волі. Я не думаю, що тут можуть бути якісь розбіжності в оцінках. Ми нещодавно в Києві, з музикантами та письменниками, збирали кошти для дітей Рифа, чим могли – допомогли. Стосовно нього я постійно висловлююся, там сумнівів бути не може. Стосовно Стерненка – теж дуже багато питань до суддівської системи, до того, як цей суд відбувався, які звинувачення, як усе це велося. Тому я розумію людей, які виходять на акції і підтримують Сергія. Це виступи проти суддівської системи в Україні, проти того, що на суди тиснуть політики, що ці справи мають політичне забарвлення.

Коли ти говорив про покоління, про дітей, які схожі на нас… Я був 20 березня біля Офісу президента, там, де, як каже Геращенко, "неонацисти і скінхеди" були. Я теж там був, такий собі поважний скінхед. І я бачив абсолютно нове покоління. Студенти, років по 19-20. Молоді люди, які вийшли навіть не за Стерненка, а протестувати проти несправедливості. І після цього їх називають неофашистами. Я не знаю, на що розраховує МВС, що вони хочуть отримати в результаті. Але це покоління, яке теж готове виходити на Майдан. От наше покоління – це Революція на граніті, потім Україна без Кучми, Майдан 2004 року, Революція Гідності. А це вже нове покоління, яке теж готове до Майдану.

Ну от бачиш, значить цей процес установлення державності передбачає, що покоління оприявлюються саме через революції. І це не найгірший спосіб заявити поколінню про себе. І знаєш, що цікаво? Ті ж слова, які вжив ти, означення "нове покоління", я почув від Єгора Соболєва, який теж був на цій акції. Він теж сказав: "Це нове покоління. Це молодь". Так, це молодь, це глядачі каналу Стерненка. Вони за ним слідкують, вони його слухають, він їм цікавий. Це їхня історія. І якщо речник МВС говорить відверту неправду, то очевидно він боїться сказати правду, не наважується цього зробити, бо це буде свідчити проти міністерства.

Ну і очевидно, що цих людей під Офіс не привів під ручку Порошенко, як стверджує Антон Геращенко.

Я високої думки про організаторські здібності Петра Олексійовича, але думаю, що ні.


Про Зеленського, пропозицію щодо УКФ і хіт “Вова пензлює до Ростова”

Хочу згадати твоє відео "Вова пензлює до Ростова" від 15 вересня 2020 року.

Це групи "Жадан і собаки".

Знаєш, що про нього кажуть? "Жадан написав для Порошенка гімн під новий Майдан".

Ну, не писалося це для Порошенка, не писалося під новий Майдан, але знаю, що цю пісню активно крутять на вуличних акціях. А чому ні? Це ж писалося для людей.

І що ти скажеш? Вова буде пензлювати до Ростова?

Та не знаю. Мені б хотілося, щоб людина завершила свою президентську діяльність і повернулась у те, що йому більше вдається, в шоу-бізнес. Щоб він знімав свої комедії і не морочив людям голову.

Я вже зарікався говорити з тобою про Зеленського, але куди від нього дітися. Ми колись на "Еспресо" говорили, що тобі телефонували від Єрмака. Я так розумію, що вони хотіли тебе бачити в ТКГ, куди потім потрапили Денис Казанський і Сергій Гармаш, бо ти з Донбасу. Потім вони зрозуміли, що тебе туди не затягти, що ти зовсім інша людина тепер, після цього хіта "Вова, пензлюй до Ростова", очевидно тебе туди вже не запросять, як і в інші структури, які вони зараз збираються збудувати чи підім’яти під себе – Український культурний фонд чи український інститут. 

Знаєш, ніколи не говорив цього журналістам, а тобі скажу. Так, мені пропонували долучитися до Українського культурного фонду рік тому. Я відмовився, бо це було порушення всіх можливих норм. Там була Юля Федів, яка чесно отримала цю посаду і дуже якісно робила свою роботу. І тут раптом пропонують за якимсь телефонним дзвінком до цього долучитися. Я відмовився.

Зрозуміло, що їм було важливо тебе принаймні запросити. Але очевидно, що після "Вова пензлює до Ростова" ти собі шлях цей відрубав.

Та не сильно й хотілося. Насправді у мене критичне ставлення до Володимира Олександровича, я цього не приховую. Але це ж не означає, що у мене критичне ставлення до посади Президента України та української державності. Це один з президентів у історії України. Далі буде інший, сподіваюся, що справді інший. Тому в мене це не переноситься на несприйняття державних інституцій.

Про справу Семенченка

Роман Федів питає: "Прокоментуйте, будь ласка, новий бойовик "Шевченко & Семенченко". Я не знаю, чи ти відстежував цю історію. Коротко пояснюю. СБУ днями проводила обшуки на одному з полігонів під Києвом. Вони взяли Семена Семенченка і Євгена Шевченка, який називає себе позаштатним співробітником НАБУ. Пам’ятаєш, він проводив якісь контрольні закупки і проходим по "справі свинарчуків". Так от, Семенченка і Шевченка СБУ пов’язали і сказали, що вони створювали приватну військову компанію, ледь не армію. хоча Семенченко і так у 2014-му створював на Донбасі ледь не приватну армію. А цей Шевченко проходить ще за "справою вагнерівців". То питають, що ти про це думаєш.

По-перше, я щойно від тебе про це почув. Тому я нічого про це не думаю і навіть не знаю, як це коментувати. Семена Семенченка бачив раз у житті. Це було під Дебальцевим, під час Дебальцевської операції. Заїжджали на його базу. Тоді йшли важкі виснажливі бої. Після того ніде не перетиналися.

Тебе вітають з Брюсселя і кажуть, що у тебе тусовка більша, дуже велика сторінка.

Так, 115 тисяч чудових активних людей, які бояться вакцинації. Подивися коментарі під моїм постом, що я зробив щеплення.

 

Про ставлення до хейту у мережі

А як часто ти стикаєшся з хейтом у мережі?

Час від часу.

І що тобі пишуть, як дорікають?

Ну, праві звинувачують у тому, що я лівий, а ліві – в тому, що я правий. Патріоти звинувачують у тому, що я продався лібералам. Ліберали звинувачують, що я продався націоналістам.

А невакциновані – в тому, що вакцинувався.

А вакциновані – що вакцинувався не так.

Вважають, що разом з вакциною тобі чіп вживили.

Багато коментаторів вважають, і це дуже знакова річ, що, по-перше, я не вакцинувався і це постановочне фото, а по-друге, що я це зробив за гроші. Згадували Руслану, яка теж вакцинувалася, і казали, що вона за це отримала 10 тисяч доларів. І це люди на повному серйозі стверджують.

Але ти вакцинувався безкоштовно.

Так, як дурень залишився без гонорару.

Наталя Блащиніна пише: "Нє, йому дорікали, що він рекламує отруту. Але то зальотні, а не прихильники. Там більшість не знає, хто такий Жадан". Але, принаймні, ти зробив те, чого більшість з нас ще не зробили. Можеш себе почувати Каденюком в українській літературі. Руслана швидше до шоу-бізнеса належить. Хоч і ти останнім часом схиляєшся до шоу-бізнесу

Я чекав, що ти це скажеш.

До правильного шоу-бізнесу, який формує певний стиль, розуміння ідентичності. Це робиш ти і Макс Кідрук – два льотчики-космонавти, запущені з новою вакциною. А ми побачимо і будемо сподіватись, що все добре пройде. Тобі ж ще другу частину мають вколоти. Якщо з Індії привезуть.

Якщо серйозно, то єдине відчуття, яке зараз переповнює, це досада, що: а) так багато людей не мають можливості вакцинуватися і б) не мають бажання це зробити. Як свідомий і послідовний прихильник щеплення, я переконаний, що чим швидше ми провакцинуємося, тим швидше ми з цього всього вийдемо. Інакше ще і наступного року борсамитемося між локдаунами та карантинами і будемо звинувачувати всіх довкола – і владу, і Сороса… І всі нам будуть винні, а ми будемо тотальною жертвою. Я іншого шляху не бачу. Прикро, що вакцин мало, вакцинація йде дуже повільно, влада не займається популяризацією, а населення в більшості просто боїться, бо вважає, що це отрута і вода з річки Ганг.

Так, у нас понад 60% людей не хочуть вакцинуватися. Мені здається, що у людей мав б бути вибір: хочеш вакцинуватися – піди і зроби. Інстинкт самозбереження має до цього штовхати. Ми ж живемо в суспільстві…

О, ти трошки ідеалізуєш нашого пересічного громадянина.

Я просто вірю в український народ.

Я читав коментарі, бачив, що там різні люди, багато похилого віку, які бояться вакцинуватися… І тут я зустрічаю друга-музиканта. Молодий хлопець, абсолютно просунутий і сучасний. А він на мене дивиться великими очима і каже: "Ну ти й екстремал! Я в жодному разі вакцинуватися не буду".

Про новий альбом Жадана із “Собаками” та про “Книжковий Арсенал”

Коли ти з "Собаками" випустиш новий альбом.

Я не знаю, але ми зараз активно працюємо над новими піснями. Думаю, до літа вийдуть якісь сингли, а на осінь ми плануємо великий музичний сюрприз. Це не буде альбом, але може бути нова програма. Тож нові пісні і нові записи точно будуть.

Коли ти сказав про нові пісні на осінь, у мене аж серце йокнуло. Ти ж пам’ятаєш, Ліза Богуцька сказала, що Порошенко на грудень готує путч. А потім казала, що вона по чиїйсь вагітності визначала буде путч чи ні.

Пам’ятаю, аякже, чекали.

Тому, коли ти кажеш про нові записи на осінь, то подумав, що Жадан пише нові пісні під Майдан. Тут питають, що по "Книжковому арсеналу". Хоча я не певен навіть, що він буде.

Я цього року в ініціативній групі, яка робить Арсенал. Роблю свою авторську програму, буде кілька дуже цікавих зустрічей, цікаві гості запрошені. Станом на сьогодні Арсенал планується з 26 до 30 травня, і ми всі дуже віримо, що він відбудеться. Бо планується дуже цікава програма, і всі за Арсеналом скучили. Плюс це неймовірно важлива ініціатива для наших видавців. Минулого року вони були позбавлені і Арсеналу, і львівського Форуму, і я певен, що це був для них важкий фінансовий удар.

Просять нагадати про книжку для дітей, чекають.

Я пишу, доробляю, думаю, що цього року вона з’явиться.

Ксенія Малік питає: "Що ви думаєте про нинішній Мінкульт у його форматі, про нинішнього міністра культури. Куди це все нас заведе?"

Я спілкуюся з Олександром Ткаченком щодо наших проектів на Донбасі. За каденції Жені Ніщука була програма "Український Схід", якою опікувалася Анжеліка Рудницька. Ми хочемо, щоб ця програма тривала. Ну, ми з Ткаченком в контакті з цього приводу. В цілому я б не взявся оцінювати діяльність Мінкульту, хоча б тому, що про яку діяльність можна говорити в умовах карантину, коли більшість культурних заходів просто скасовано.

Запитання тобі від Артємія Антонєнкова: "Які плани щодо кіно? Чи будуть ще екранізації? Чув, що екранізується "Інтернат". Є цікавий підкаст у режисера фільму "Додому" Нарімана Алієва. Може вам зробити спільний випуск?"

Я Нарімана люблю і поважаю. Фільм "Додому" – фантастичне кіно. щодо інших екранізацій… Про екранізацію роману "Інтернат" ми поки що конкретно не говоримо, хоча є зацікавленість з боку продюсера Володі Яценка, який продюсував Дике поле". Сподіваюся, влітку будемо знімати в Харкові з режисером і актором Михайлом Озеровим короткометражний фільм. Там має бути цікава історія. Плюс є суперпроект з Ярославом Ладигіним, який зняв фільм "Дике поле". Якщо вдасться це зробити, це буде кіно, яке подивляться всі українці. Але поки не скажу що за фільм і який сюжет.

Марія Генкін питає: “Які думки про події в Українському культурному фонді та про те, що Козленко не буде подаватися на посаду голови Фонду Довженка?”

А це Іван вже офіційно сказав, що не буде подаватися? Я таке не чув. Знаю, що Юля відмовилася подаватися, знаю, що були вибори на голову УКФ і голову не обрали. Насправді, мені це не подобається. Тому що я до Юлії Федір ставлюся з великою повагою. Вона була на своєму місці і великою мірою завдяки їй УКФ за три роки перетворився на головну культурну інституцію України. Це революційна ініціатива, яка сьогодні задає тренди в культурному житті України. Те, що вона відмовилася подавати свою кандидатуру і те, що відбуваються якісь дивні маніпулятивні речі довкола неї – мені не подобається. Не хочу вдаватися до теорії змов, але мені в цьому вбачаються спроби якогось політичного тиску. А це неприпустимо. А якщо Іван не подається на голову Довженко-центру, то це теж дуже погано. Тому що завдяки йому ця інституція запрацювала і стала такою, яка вона є. це той випадок, коли сама інституція важлива, але присутність там харизматичного керівника багато чого визначала. Це тривожно і виглядає вже як певна тенденція.

Люди багато згадують прообіцяну дитячу книжечку. А де це буде видано? В "Меридіані"?

Думаю, там. Але річ у тім, що я цю книжку мав видати кілька років тому. Я написав її і через Харківський художній музей ми звернулися до дітей, які ходять до харківських художніх шкіл, щоб вони намалювали ілюстрації. Діти зробили близько п’ятисот малюнків, є просто фантастичні. Ми хотіли зробити це видання благодійним, щоб усі прибутки йшли на якусь благодійну штуку. А потім я почав щось переписувати, щось викидати, щось писати нове, і довелося робити нові ілюстрації. Тож будемо знову звертатися до дітей, щоб намалювали. От я на твоєму каналі зроблю заяву і присягнуся, що цього року я цю книжку постараюсь доробити.

Дякую, друже. Ми з тобою в ефірі вже 1 годину 20 хвилин. Думаю, вже можна потихеньку згортатися.

З чистою совістю.

Якщо хочеш, можеш ще щось сказати своїм прихильникам. Ти вже сказав, що треба вакцинуватися. Яке буде твоє друге слово після вакцинування?

Треба всім набратися терпіння і мудрості. Зараз дуже непростий час, коли нас всіх переповнюють емоції… Тому, друзі, я хочу сказати: зараз справді доволі тривожні моменти в політичному житті – виступи, арешти активістів, якісь дивні звинувачення. Мені здається, що страшенно важливо сьогодні не воювати один з одним, а підтримувати один одного. У такий час нам можна покладатися тільки один на одного – щоб підтримувати, виручати, витягати з судів та тюрем людей, які там не мають сидіти.
А для тих, хто нас читає і слухає, скажу: справді, зараз через карантин буде багато змін. Ви, будь ласка, слідкуйте за новинами. Все, що обіцялось, все, що анонсували, ми зробимо, відіграємо, всюди приїдемо. На все потрібен час.
Тому давайте ставитися до всього зі здоровим глуздом і почуттям, що зараз не кінець світу. Кінець світу буде тоді, коли ми складемо руки і дозволимо цьому кінцю світу настати. Доки все в наших руках – доти у нас є шанс.

На цій оптимістичні ноті ми поставимо крапку в нашій розмові.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери