Цього року фестивалю виповнюється 20 років, а його засновнику – письменнику, журналісту, громадському діячеві та видавцю  Сергію Пантюку   – 50. З ним і веду розмову:

«Віршню» – 20. Не так багато в Україні фестивалів з історією у стільки літ! А як все починалося?

- Починалося все дуже весело. На початку 90-х років минулого століття доля занесла мене до славного міста Чернівці. За 5 років я пройшов там шлях від коректора до головного редактора газети, встиг виграти Міжнародний літературний конкурс «Гранослов», наслідком якого стала перша поетична збірка, взяти участь у гастролях творчої молоді від видавництва «Смолоскип» тощо. Словом, став я там вже не надто молодим, але доволі знаним поетом і організатором різних мистецьких заходів.

10 лютого 1996 року мені мало виповнитися 30 літ. Хотілося відзначити цей ювілейчик якось незвичайно, круто, скликати всіх, кого хотів бачити і добряче пригостити. Але, як у більшості творчих особистостей, в кишенях у мене свистів вітер, тож накрити столи на мінімум сто людей я не міг за жодних умов. І раптом стрельнула думка: а чому б не зробити поетично-музичний фестиваль?

Я кинувся шукати спонсорів та благодійників і все зарухалося. Мабуть, помилкою було те, що головним партнером виступив місцевий горілчаний завод, який виділив кілька ящиків оковитої, щоб ми їх реалізували і кошти витратили на нагальні потреби. На жаль чи на щастя, ми не продали жодної пляшки. Проте й перший фестиваль, який ми непретензійно назвали «Під знаком Водолія» відбувся на високому рівні, і про це були репортажі в усіх місцевих ЗМІ. На телебаченні навіть прозвучала фраза, що «від часу «Червоної рути» Чернівці такого ще не бачили». Бо це справді було вже інше мистецтво – нове, свіже, нетипове.

На першому моєму фестивалі успішно виступили ще зовсім молоді поети Іван Андрусяк, Михайло Бриних, Сергій Жадан, Василь Кожелянко, Максим Розумний, Вікторія Стах, прозаїк Андрій Кокотюха, барди Андрій Гавур, Андрій Саєнко, Олесь Старовойт, скрипаль-віртуоз Ігор Тітик і багато-багато різної творчої молоді.

З тих пір фестиваль міняв міста проведення, назву, але не міняв єдиного – своєї ідеї та кінцевої мети, яку ми сформулювали як «популяризація української поезії, авторської пісні та небанальної музики, творча допомога талановитим авторам, які мешкають поза столицею, формування в Україні єдиного мистецького простору, сприятливого для творчого розвитку кожної особистості, яка прагне творити вітчизняну культуру». 

Деякий час «Віршень» знаходився під крилом НСПУ. Як тепер? І що взагалі змінилося в житті письменника Сергія Пантюка після того, як він залишив спілчанську посаду секретаря?

– Насправді «Віршень» не знаходився під крилом НСПУ, він знаходився під моїм крилом. Коли я обіймав посаду секретаря Спілки по роботі з молодими авторами, я прагнув переконати керівництво, що підтримка творчої молоді має бути пріоритетним напрямком діяльності. Проте ніхто мене чути не хотів. Допомога була мінімальною, принаймні не заважали.

Хоча почалося наше спілкування значно раніше – ще коли головою НСПУ був В. Яворівський. Я звернувся до нього особисто щодо надання залу для проведення фестивалю, на що мав повне право, оскільки ніколи раніше не використовував для своїх потреб жодного спілчанського приміщення. Проте отримав від пана голови і за сумісництвом нардепа пропозицію заплатити за оренду «хоч гривень з 400», що тоді складало 100 доларів США, бо Спілка, мовляв, зовсім бідна. Мене це настільки шокувало, що я махнув рукою і пішов геть. А фестиваль того року відбувся в Інституті реклами на Подолі і тривав три дні…

А що змінилося в моєму житті після того, як розминувся зі Спілкою? Я роблю все те ж саме, що й робив, обіймаючи посаду, тільки ніхто не втручається у мою діяльність і не розповідає мені, хто з молодих поетів «хороший», а хто не дуже, кого я маю підтримувати, а кого – ні. А ще я значно більше займаюся власною творчістю. До цьогорічного фесту готую сюрприз, про який наразі промовчу…

Який вплив має фестиваль на розвиток української сучасної літератури в цілому?

– Роль будь-якого літературного фестивалю – популяризація літератури, наближення її до читача. Молоді автори переважно мислять нестандартно, їхня творчість може не сприйматися одразу читачами. Мій «Віршень» прагне показати суспільству, що українська література є великою, багатою і різноманітною, і що, як казала моя бабуся, на всякий товар є свій купець.

Друге, що робить фестиваль, – це створює середовище. Запрошую, до прикладу, талановитого юного поета з глибокої провінції, він приїздить і раптом опиняється на одній сцені з живими класиками. З ним спілкуються як з рівним і додому людина повертається наснаженою й окриленою. А там дивись – вже й книжка перша з’явилася, критики заговорили про неї… Хіба це не працює на розвиток літератури?

Які цікаві фестивальні моменти найбільше запам’яталися?

– За 20 років фестиваль вже обріс різними легендами, має свій сленг чи, вірніше, арго. Про це можна довго розповідати, але краще те робити у пост-фестивальній неформальній «обста(ка)нівці» )))).

Цікавий момент був, коли 2009 року другий день фесту ми робили просто на Майдані Незалежності. Поставили надзвичайно могутню озвучку, нас було чути, мабуть, на весь Хрещатик. Поети читають вірші, барди співають, дуже холодно, але люди стоять і слухають. Раптом підходить якийсь чоловік у пончо й широкому літньому капелюсі, в руках – невідомий мені інструмент, і каже ламаною російською: «Я з Колумбії, можна зіграю у вас на сцені?» Я записую його ім’я і прізвище, якесь дуже складне, на кшталт Касабланка-Орігоне, а тоді радісно оголошую: «Щойно наш фестиваль отримав статус міжнародного! І не лише тому, що на цій сцені згодом виступатиме наш білоруський колега Сяргей Прілуцкій, а тому що зараз на цю сцену вийде наш гість із сонячної Колумбії такий-то! У його музиці ви відчуєте колумбійську спеку і ніхто більше мерзнути не буде!»

Музика той колумбійський справді грав дуже гарно, його не відпускали з півгодини, врешті він так замерз, що хлопці ледве відпоїли його коньяком. Потім ще й якесь телебачення показало фрагмент виступу нашого колумбійського гостя…

Інший цікавий момент – коли згаданий вище білоруський поет Сяргей Прілуцкій у «збудженому» стані осідлав бюст Тараса Шевченка у Спілці. З того прагнули роздути скандал, але нічого не вийшло. Отримав усну догану лише Сергій Батурин, який того року виступав патроном фестивалю саме від НСПУ. Я ж публічно пообіцяв, що коли мене нарешті пустять до Білорусі, я обов’язково посиджу на могутніх плечах бюсту Янки Купали…

Хто може стати учасником цьогорічного ювілейного «Віршня»? Що планується в рамках фестивалю? Де він відбудеться?

– Цього року фестиваль відбуватиметься в форматі поетично-музичного марафону і триватиме два дні – 10 і 11 лютого. Взяти участь може кожен, хто мав хоча б один виступ на сцені фесту в попередні роки. Ювілейний фестиваль – отже підсумковий, такий собі великий гала-концерт. Та й у мене перший поважний ювілей, тому знову хочеться бачити найближчих, духовно споріднених людей. Отже, буде багато віршів і музики, будуть презентації книжок і пісень, буде традиційна «ворожа кров», багато «ворожої крові» )))

А відбудеться все у приміщенні «Смолоскипа» у Києві, вул. Межигірська, 21.

Чи є у цього чудового мистецького заходу, який має свою історію, свої спонсори? Хто взагалі підтримує і сприяє його проведенню?

– Постійних спонсорів немає, але є друзі, партнери та благодійники. Окрім згаданого «Смолоскипа», завжди допомагає Олесь Доній та його формація «Остання барикада», багато років підтримували нас Тетяна і Юрій Логуші – ініціатори й організатори «Коронації слова»… Свого часу багато сприяла фестивалеві Громадянська кампанія «Пора»…

Принагідно хочу подякувати й шановним журналістам – про фестиваль завжди багато писали і показували по телебаченню, запрошували його учасників на радіо-ефіри, робили прямі включення.

«Віршень» вже має плани на майбутнє?

– Маю божевільну ідею – видати антологію всіх учасників «Під знаком Водолія/ Сліва-фесту/Віршня» за попередні роки. Якщо мені це вдасться, фестиваль можна закривати. Хоча навряд чи таке станесться – я вже хотів це зробити 5 років тому. Але друзі не дозволили. Тому будемо й надалі мандрувати Україною, виступати, розшукувати молоді таланти, словом розвивати і творити велику українську літературу…