- Пане Романе, заснована Вами відома серія книг «Скарби Сходу» налічує все більше й більше видань. Чим  можете пояснити таку її нинішню популярність?

- Це певний прорив у східному напрямку. Український читач надто довго чекав, коли ж до нього прийде східна література рідною мовою, і цілком зрозуміло, що тепер не може втамувати цього голоду. Українське сходознавство за радянських часів було знищене з відомих причин, і коли щось доходило до нас, то «в кращому разі» з російських перекладів. Не було відповідних фахівців зі східних мов, оскільки ці мови не викладали в жодних українських вузах. Центри сходознавства були зосереджені в Москві й Ленінграді, а також в Середній Азії та на Закавказзі (це цілком російсько-радянське географічне поняття, адже коли поглянути на Кавказ з боку Ірану, то якраз усе навпаки). На Агатангелові Кримському все почалося й водночас на ньому закінчилося. Він жорстоко поплатився за свою любов до Сходу і змушений був допивати гіркоту днів у далекому Казахстані. Окремі нечисленні спроби являли собою переклади з російської мови, зокрема «Мудрий звіздар. Іранські та афганські народні казки» (1967 р.) в перекладі Микити Шумила, іранська казка «Хлопчик та риба» (1968 р.) в перекладі Івана Сенченка та ін. На ниві українського сходознавства працювали одні подвижники, це вже нині покійний Ярема Полотнюк та іще зовсім небагато.

- Незабаром на полицях книгарень з’являться нові видання серії: «Камінний одяг», «Золотий птах», «Змієва наречена». У чому унікальність цих творів та чим вони цікаві саме для Вас?

- Серія «Скарби Сходу» розширюється й переходить частково у шкільний та дитячий формат, а все затим, аби охопити найширшу читацьку аудиторію. У шкільному форматі (тобто книги, адаптовані для читача середнього й старшого шкільного віку) вийшли «Весела книга» Алі Сафі, «Витончені жарти» Убейда Закані, «Зібрання історій» Мохаммеда Ауфі, «Весняний сад» Абдаррахмана Джамі та «Семеро печерників». У цьому ж форматі готується до друку «Змієва наречена» в перекладі Надії Вишневської. Це адаптація для молодшого читача класичної пам’ятки давньоіндійської літератури «Каліла й Димна», а точніше, переклад адаптації цього твору перською мовою, який виконав 1144 року Абу-ль-Маалі Насраллах Мунші. Скажу зрозуміліше. Санскритський оригінал цієї книги притч і байок, який має в основі «Панчатантру», до нас не дійшов. У VI ст. цей твір був перекладений середньоперською (пехлевійською) мовою, і у VIII ст. цей переклад опрацював арабською мовою перс Ібн аль-Мукаффа. От власне з цього арабського перекладу зробив перський варіант згадуваний Абу-ль-Маалі Насраллах Мунші. Ця книга й досі надзвичайно популярна в Ірані й виходить у багатьох дитячих переробках. Ось із такої чергової переробки й здійснила переклад наша українська перекладачка. Зайве казати, наскільки ця книга потрібна і який вплив вона справить на українську літературу.

Іранські народні казки  «Камінний одяг», «Золотий птах», «Гарбуз-покотило» у виконанні художниці Надії Вишневської та «Місяцечола» у виконанні Володимира Печарського адресовані наймолодшим читачам. Вони являють собою пишно ілюстровані видання, які неодмінно привернуть велику увагу не лише юних шанувальників Сходу, а й культурної громадськості. Згадані дитячі книги започаткували собою грандіозний проект, який поки що не має аналогів. Видавництво має на меті об’єднати в цій ілюстрованій серії сорок іранських казок. Чому сорок? Тому що це число сакрально-містичне, особливо на Сході. «Алі-Баба і сорок розбійників»…

- Яке походження казки «Камінний одяг»? Де шукати її коріння?

- Коріння цієї казки, мабуть, треба шукати в кожній народній літературі. Цей тип казок представлений у фольклорі багатьох народів, і досить буде звернутися до відомої класифікації − показника сюжетів фольклорної казки Аарне–Томпсона, аби в цьому пересвідчитися. Абсолютним аналогом «Камінного одягу» є українська народна казка «Мудра дівчина» та багато інших варіантів на цю тему.

- Наскільки притаманна символіка твору «Золотий птах»? Де ж можна побачити цього дивовижного птаха? Чи можна його впіймати?

- Одразу на гадку приходить відома й заразом дивна радянська пісня «Птица счастья». Вона якась не комуністична. Звичайно, побачити, а тим паче, впіймати золотого птаха так само складно, як знайти цвіт лісової папороті. Передусім, це алегорія, і мається на увазі те, що треба розумно й відповідально підходити до своїх бажань. Про це ж говорить і українська приказка «Без труда не добудеш і плода» (у російському варіанті йдеться про рибку зі ставка). До речі, про рибку. Давно вже зауважено й написано (зокрема, в супровідних статтях у російському виданні «Західно-Східного дивану» Й.В.Гете) про великий вплив Сходу на казки О.Пушкіна. «Сказка о рыбаке и рыбке» могла б вважатися самостійною, коли б не разюче подібні давньоіндійські та іранські сюжети. Пушкінська героїня залишилася біля розбитого корита, а іранська стара жінка разом зі своїм чоловіком змушені були повернутися до покинутого водяного млина. Уся відмінність лише в національній специфіці мислення та побутовому колориті.

- Чи можна простежити певні контекстуальні зв’язки індійських та народних казок на прикладі видання «Змієва наречена»?

- Свого часу була надзвичайно популярною теорія німецького філолога, санскритолога, засновника так званої «міграційної теорії» Теодора Бенфея. Згідно його вчення, увесь прозаїчний фонд світового фольклору має індійське коріння, за винятком хіба що казок про тварин. У певний період під впливом цієї теорії перебував Іван Франко, як і всі інші європейські фольклористи. Згодом ця теорія втратила актуальність під натиском новіших, універсальніших та глибших досліджень, оскільки не можна виводити всі казки з однієї колиски, нехай і золотої. Щодо змієвої нареченої, то це безумовно індійський сюжет.

- Чи можна говорити про певний кроскультурний зв´язок людства крізь призму символіки й образів давніх казок Сходу?

- Звичайно, не лише можна, а й потрібно, і передусім казки це потверджують. Можна говорити в певному сенсі про теорію Бенфея, при тому не забуваючи про паралелізм формування казок у кожному національному середовищі. Усі люди однаково прагнуть щастя, кохання і так само однаково страждають.

- Якими напрацюваннями плануєте ще збагатити серію «Скарби Сходу»?

- Готуємо до Форуму новий «дорослий» том вибраних перських казок та оповідок, перекладених з рукопису, переписаного 1687 року в Індії в епоху розквіту династії Великих Моголів. Ось так знову вкотре химерно переплелися долі двох літератур – перської та індійської. Разом із відомим київським арабістом, професором Валерієм Рибалкіним, так само готуємо до друку перший український переклад «Тисячі й однієї ночі», виконаний Михайлом Лозинським та Степаном  Дольницьким. Чотири томи вибраного зі знаменитої книги казок побачили світ у Лейпцигу 1895–1900 рр., а згодом у Львові вони вийшли упродовж 1903-1913 рр. Обов’язково треба зазначити, що перший том цих казок російською мовою в перекладі Михаїла Сальє побачив світ лише 1929 року, а останній, восьмий, 1939.

Виникла ідея (точніше, не виникла, а тривалий час виношувалась, леліялась) створити «Антологію сучасно іранської поезії» (друга половина ХХ ст. і до сьогодні). У ній буде представлено 25 поетів, починаючи від Німа Юшиджа до Кейсара Амінпура, Ферейдуна Моширі, Ахмада Шамлу та інших. До речі, останній свого часу висувався на Нобелівську премію.

Ось, так би мовити, на пробу з оригіналом один вірш знаменитого Сограба Сепегрі:

در قیر شب

سهراب سپهری

دير گاهي است در اين تنهايي

رنگ خاموشي در طرح لب است

بانگي از دور مرا مي خواند

ليك پاهايم در قير شب است

رخنه اي نيست دراين تاريكي

در و ديوار به هم پيوسته

سايه اي لغزد اگر روي زمين

نقش وهمي است ز بندي رسته

نفس آدم ها

سر به سر افسرده است

روزگاري است دراين گوشه پژمرده هوا

هر نشاطي مرده است

دست جادويي شب

در به روي من و غم مي بندد

مي كنم هر چه تلاش

او به من مي خندد

نقشهايي كه كشيدم در روز

شب ز راه آمد و با دود اندود

طرح هايي كه فكندم در شب

روز پيدا شد و با پنبه زدود

ديرگاهي است كه چون من همه را

رنگ خاموشي در طرح لب است

جنبشي نيست دراين خاموشي

دست ها پاها در قير شب است

У нічній смолі

Сограб Сепегрі

переклала Лідія Дзюпіна

Ця самота триває цілу вічність,

малюнок вуст забарвила мовчазність,

далеко невідомий голос кличе,

та ступні у нічній смолі зав’язли.

Ані шпарини в цій пітьмі суцільній,

зрослись докупи зі стіною двері,

якщо й блукають по підлозі тіні –

то вислизнули з прив’язі химери.

Тут дух людський

не видержав, зів’янув.

Давно в повітрі помертвілім цім

загинув усміх радісний останній.

Невидима рука чаклунки-ночі

печаль і перли приплела до щік,

я все зроблю, чого вона захоче,

вона ж глузує і бере на сміх.

Усі картини, що удень завершив,

украла ніч і в кіпоть замастила,

ескізи, що за ніч накидав стержень,

день віднайшов і постирав набіло.

Вже вічність так – для мене і для інших.

Малюнок вуст забарвила мовчазність,

немає ані поруху у тиші.

Долоні, ступні – в ніч-смолу зав’язли.

Залучені до «Антології сучасної іранської поезії» найкращі сили Львова та Києва. Над її створенням найактивніше працюють київські іраністи Олена Мазепова, Ганна Бочарнікова та львівський іраніст Надія Вишневська.