- Я знаю, що Ви тримаєтеся осторонь літературної «тусовки», хоча раніше були більш залучені в цей процес, чим викликане Ваше теперішнє відсторонення?
- Я б не назвав це «відсторонення», скоріше це творче усамітнення. До нього так чи інакше приходять з досвідом багато людей. У принципі, це досвід самозаглибленого пошуку відповідей на серйозні світоглядні питання — тому якась літературна метушня тут просто стає зайвою. Минув час юного самоствердження і настав час серйозного пошуку. А пошук цей відбувається, природно, не в рамках літературної «тусовки», а на більш широкому просторі, він пов´язаний з освоєнням життя, таким як воно є, а також з великим обсягом літератури.

- Денис, ви член Московського спілки письменників, що дає Вам це членство, чи накладає якісь зобов´язання?
- Зараз я збираюся вийти зі Спілки письменників Москви. Просто ніяк не можу знайти час, щоб доїхати до секретаріату і написати заяву. Виходжу, оскільки ті світоглядні основи, на яких я зараз стою, несумісні з історією цієї письменницької організації.
Особисто мені членство в Спілці не дало нічого. Ніякої підтримки. Якихось серйозних зобов´язань у зв´язку з цим на мене теж ніхто не накладав. Навіщо взагалі ця Спілка потрібена, я не знаю. Вступав туди тому, що хотів опинитися в колі колег та користуватися тими ж правами, якими користуються вони. Після деякого часу зрозумів, що ніяких особливих прав таке членство і не дає.

- Яка роль сучасного письменника в суспільстві?
- Роль письменника в сучасному суспільстві зараз скромна. Письменник не може стати зараз виразником суспільних настроїв, оскільки суспільство ігнорує його працю. Тому письменникові залишається бути носієм, джерелом. Джерелом джерельної води російської письмової словесності — від  людини до людини. Так у XXI столітті трансформувався некрасовський образ сіяча. Інші насіння, інші сходи.

- Ви займаєтеся перекладами болгарських поетів, чим цікава сучасна болгарська поезія? Чим вона приваблює особисто Вас?

- Мене Болгарія взагалі притягує як магніт, хоча я там жодного разу не був. Я досить великий період життя присвятив роботі з давньоруськими текстами церковнослов´янською мовою. Як Ви знаєте, ця мова була спеціально сконструйована в Болгарії для богослужінь і записів літературних текстів. І мені захотілося поцікавитися, що ж у подальшому стало з країною, яка зробила нам такий подарунок — більшість книжок, що завозилися до нас в XI-XII століттях, різні ізборники, вони всі складені з текстів, що прийшли до нас з Болгарії, і містили досить великий пласт грецької культури — аж до фрагментів з Платона і Аристотеля. І тому я зайнявся сучасною болгарською мовою та болгарської літературою. Мені відкрився дивовижний світ, щедрий і добродушний. Я спробував перекласти кілька класичних віршів, опублікував їх в інтернеті, і ця публікація отримала досить великий резонанс і в Росії і в Болгарії — стали надходити пропозиції розмістити ці переклади в інших виданнях, аж до ювілейного альбому, присвяченого творчості перекладеного мною поета. Це, безумовно, підігріло інтерес і викликало бажання займатися перекладом болгарської поезії далі.
Сучасна болгарська поезія цікава тим, що ставить схожі питання в сучасних умовах життя суспільства і намагається якось їх вирішити, не вдаючись, на відміну від російської поезії, до пласту відомої нам класичної спадщини. Сучасна болгарська поезія дуже національна і спирається на досвід літератури своєї країни. Саме тим і цікава. Зокрема, іноді сучасні поети там так ставлять питання, як у Росії їх ще ніхто не ставив. Наприклад, є поема болгарського поета Таньо Клісурова «М´ясо» —  це поема про те, що при різкій зміні суспільного ладу мобілізуються людські ресурси і все впирається в людський фактор. Цією стороною подібне питання не ставив ніхто з російських поетів, хоча думка, взагалі-то, лежить на поверхні. Ось саме тим сучасна болгарська поезія мене і приваблює —  несподіванкою постановкою питання.

- Розкажіть про проект «Органон», про рубрику «Осколки», яку Ви там куруєте. Чи можна вважати подібні літературні проекти альтернативою «товстим» журналам? Яким був Ваш досвід спілкування з «товстунами»?
- «Органон» — літературний журнал в інтернеті, що збирає сучасну прозу, поезію, публіцистику, дослідження і критику. Він відрізняється від паперових видань своєї мобільністю, оперативністю, доступністю. Завдяки колу авторів, які погодилися співпрацювати з цим проектом, журнал набув певної популярності. Рубрика «Осколки» виникла на основі журналу молодої літератури «Осколки», який виходив у 2000-2002 роках на папері. Зараз в цій рубриці публікуються як молоді невідомі автори, так і автори старшого покоління, які внаслідок певних обставин опинилися на «узбіччі» літературного процесу. У той час як інші рубрики журналу прагнуть представляти «мейнстрім» сучасної літератури.
Навряд чи «Органон» стане серйозною альтернативою «товстим» журналам. У цих журналів більш ніж піввікова історія, і, як каже головний редактор «Дружби народів» А. Л. Ебаноідзе, це «виноградники, що культивується десятиліттями». Швидше, «Органон» — це сучасний майданчик для сучасних авторів. У «Органону» немає завдання представляти зріз літературного процесу. Швидше, завдання журналу — максимально оперативно донести твори сучасних авторів до зацікавлених читачів.

У мене був дуже позитивний досвід співпраці з товстими журналами, який повинен бути у кожного молодого поета. Зараз дещо змінилися пріоритети, і зовсім немає ніякого бажання чекати роками, коли вийде та чи інша добірка — мені простіше запустити рукопис в інтернет, і той, хто захоче, сам знайде ці вірші і прочитає. Хороший читач завжди шукає, а в інтернеті тільки й займаються тим, що щось шукають. Ось ця інертність, неповороткість і відрізняє товсті журнали від інтернет-видань. Хоча інтернет-журнали ніколи не займуть нішу «Дружби народів», «Москви» чи інших «товстунів», в той же час, як «товсті» журнали ніколи не стануть оперативно реагувати на процеси, що відбуваються в літературній громадськості.

- На відкритті останнього поетичного фестивалю «Київські лаври» було трохи більше двохсот чоловік, при цьому було заявлено про приїзд близько 120-ти поетів. Тобто приблизно кожному поетові по одному слухачеві виходить. Як Ви думаєте, чому людей зараз не цікавить поезія? Хто сучасний читач віршів?
- У нас теж на поетичні читання приходить мало слухачів. Мені здається, феноменальний успіх поезії більш ніж півстоліття тому можна пояснити тим, що в радянському суспільстві не відбувалося жодних змін і ніхто їх не чекав. Тому люди і знаходили віддушину в особистому житті, в родинному побуті, у творчості, в мистецтві, в тому числі і в поезії. Зараз же життя змінюється щодня, і люди втомилися боротися за виживання. Що може зараз поезія? Втішити, дати надію? Запалити серця? Але сама форма поетичного слова вже не доходить до широкого кола читачів. Просто поезія перейшла на той рівень сприйняття, на якому давно вже знаходиться академічна музика. І має своє коло любителів. В основному, це люди молодого покоління — учні шкіл, студенти, в першу чергу, гуманітарії. Є родини, в яких передається ця культура. З віком поезію читають все менше і менше. Або накопичують певний горизонт знайомих творів і не виходять за його рамки. У цілому, поезія як явище має пріоритетне значення для тих читачів, яким вона необхідна як повітря, як середовище проживання. Це завжди пов´язано з особливостями особистості. І таких людей зараз не менше, ніж, скажімо, 15 років тому. 15 років — достатньо великий термін, щоб говорити про якусь стабільність. Тому стабільний інтерес до мистецтва поезії все-таки є.

Денис Карасьов народився в 1979 році. Навчався на філософському факультеті МДУ ім. М. В. Ломоносова за фахом «Історія зарубіжної філософії». Автор поетичних книг «На голос» (1997) і «Холод и Запад» (2006).
Член Спілки письменників Москви з 2003 року. Перекладає поезію з англійської, німецької, болгарської та церковнослов´янської мов.
Живе в Зеленограді.