Словенський письменник Алеш Чар (по-словенськи: Aleš Čar) народився 6 березня 1971 року в місті Ідрія на сході Словенії. Студіював порівняльне літературознавство на філософському факультеті Люблянського університету. Ще в 1994 році отримав премію за найкраще студентське оповідання. У 1997 році здобув премію Словенського книжкового ярмарку за найкращий дебют за роман «Гра ангелів і кажанів» («Igra angelov in netopirjev», 1997), за цей же роман у 1998 році здобув премію за найкращий дебют двох років. За роман «Псяче танґо» («Pasji tango», 1999) у 2000 році був номінований на Креснікову премію часопису «Delo» за найкращий словенський роман минулого року. За збірку короткої прози «Несправне» («V okvari», 2003) у рік виходу книжки був номінований на премію Фонду Прешерна. Потім вийшли прозові книжки Алеша Чара «Мухи» («Muhe», 2006), «Made in Slovenia» (2007), «Про терпимість» («O znosnosti», 2011).

Працює Алеш Чар у багатьох галузях літератури та гуманістики загалом. Був редактором рубрики культури у газеті «Dnevnik», зараз є редактором її суботнього додатку «Objektiv». У 2001 році заснував перший словенський мультикультурний часопис «Balcanis», в якому друкуються твори авторів із країн, які постали на теренах колишньої Югославії. Певний час вів культурницьке ток-шоу «П’ятий елемент» на національному телебаченні. Для дітей написав п’єcу «Кекец» («Kekec»), яка йде в Люблянському ляльковому театрі. Написав сценарії про письменника та директора Індрійської психіатричної лікарні Йоже Фельца, про музиканта Ігоря Леонарді, про розширення Шенґенського кордону. Художні твори та дописи Алеша Чара часто друкуються у різноманітних словенських газетах і часописах.

Перекладає Алеш Чар з хорватської та сербської мов. Його твори перекладені англійською, німецькою, румунською, чеською, польською, сербською, хорватською, угорською, бенгальською мовами.

Для прози Алеша Чара характерна надзвичайна сконденсованість зовнішніх подій. У вузьких часових і просторових рамках відбуваються події, що виражають внутрішній світ протагоністів. Крайнощі та контрасти є одним із улюблених прийомів автора. Пристрасна любов переходить у потворну та мстиву ненависть, вітальний ентузіазм переростає у пасивність, на зміну ейфорії приходить депресія, а творчості – деструкція. Всі ці екстремальні настрої описані дуже суґестивно, дія відбувається рвучкими ривками, які призводять до несподіваного, шокуючого або трагічного кінця. Конфлікт між особистістю та суспільством ніколи не закінчується примиренням. Домінантною у творах Алеша Чара є метафора кола. Сподівання героїв на порятунок, проходячи наче по колу, замикаються у резиґнації, відчутті спустошеності, коли вони так чи інак опиняються в тій чи іншій пастці.

Дія творів Алеша Чара відбувається в наш час, часто в Любляні. Героями його творів зазвичай є тридцятилітні люди, які вибудовують свою кар’єру, але також і представники покоління п’ятдесятилітніх, які шукають свого місця в житті після розпаду Югославії. Для оповідань Алеша Чара властиве використання вульґарної лексики, вони вдосталь насичені сексом.

Роман Алеша Чара «Псяче танґо» вийшов у перекладі хорватською «Pseći tango» (Загреб, 2002), сербською «Pasji tango» (Белград, 2004) та угорською «Kutyatangó» (Будапешт, 2005), а польською мовою вийшла книжка «Awaria» (Ольштин, 2006).

Твори Алеша Чара уміщені в різноманітних антологіях, зокрема таких: «Čas kratke zgodbe» (Любляна, 1998), «Trampolin» (Любляна, 1999), «Die Zeit der kurzen Geschichte» (Кляґенфурт, 2001), «Slovenska kratka erotična proza» (Любляна, 2002), «Krunski svedoci» (Белград, 2002), «Književni voz Evropa 2002» (Белград, 2002), «Vně hranic» (Брно, 2002), «Gea, hic et nunc» (Целє, 2003), «The key witnesses» (Любляна, 2003), «Ljubljana anropar» (Любляна, 2003), «Martori suverani» (Бухарест, 2004), «O čem govorimo» (Любляна, 2004), «Fragments from Slovene literature» (Любляна, 2005), «Sodobna slovenska krajša proza» (Любляна, 2006), «Slovenia se electri quitar aur anya kahanya» (Калькутта, 2006), «Zu zweit nirgendwo» (Франкфурт-на-Майні, 2006).

Українською мовою оповідання Алеша Чара «Спуск у глухий кут» переклали Іван Лучук і Наталя Чорпіта («Кур’єр Кривбасу», 2002, № 152, липень). Це чи не єдиний у моїй дотеперішній практиці досвід співавторства. Навесні 2000 року для проекту «Літературний потяг 2000» я перекладав українською твори балканських учасників того проекту, вірші і прозу, як кого. Переклав усе, про що домовлялися. А от із тим оповіданням Алеша Чара «Спуск у глухий кут» не вкладався в термін, тож попросив докінчити переклад свою майбутню куму Наталю Чорпіту, вона ж як славіст широкого профілю і досвідчений перекладач, впоралася вчасно, я вичитав, поправив що треба, авторизував і здав у реченець.