Головна\Події\Культура

Події

04.02.2018|17:09|Буквоїд

Перший справжній сатирик між сербськими реалістами



Радоє Домановичу виповнюється 145 років

Сербський письменник Радоє Доманович (по-сербськи: Радоје Домановић, Radoje Domanović) народився 4 лютого 1873 року в селі Овсиште Крагуєвацького повіту (тоді – Князівство Сербія) в сім’ї вчителя. Дитинство провів у сусідньому селі Ярушиці, де закінчив початкову школу. Гімназію закінчив у Крагуєвці, студіював філософію та історію у Великій школі в Белграді, яку закінчив у 1894 році. Працював учителем сербської мови й літератури та історії в гімназіях Вранє, Пирота, Лесковаца. Його вчителювання тривало недовго – у 1898 році за критику уряду на з’їзді вчительського товариства Радоє Домановича разом із дружиною, яка також була вчителькою, звільнили з державної посади. Він переїхав до Белграда, був політично активним, виступав як публіцист, співпрацював із опозиційними газетами. Викладацька й чиновницька робота Радоє Домановича є типовою для прогресивного інтелектуала того часу: його постійно звільняли зі служби, переміщали з місця на місце; закінчилася його «кар’єра» посадою коректора державної друкарні. На початку своєї літературної діяльності Радоє Доманович був дуже активним і динамічним, входив до богемного кола Мілована Ґлишича та Янка Веселиновича. Після повалення режиму короля Александара Обреновича у 1903 році, коли до влади прийшли радикали, Радоє Доманович незадоволений їхньою політикою, заснував газету «Страдія» («Страдија»), у якій намагався боротися проти нового режиму. Розчарувавшись у всьому, вів богемне життя, багато пив, помер 4 серпня 1908 року в Белграді (тоді – Королівство Сербія) у злиднях, покинутий усіма, на тридцять п’ятому році життя.

Вирішальний вплив на характер і літературну творчість Радоє Домановича справили два чинники. Його владний батько Мілош і його мати, внучка відомого повстанця (соратника Карагеогргія) Павла Цукича. Його батько Мілош спочатку був сільським ґаздою, потім став учителем; був упертим і свідомим своєї сили. Мати, ніжна та сповнена любові до сина, привила йому любов до сербської народної поезії, людяність і гордість сербського селянина-революціонера. Тому Радоє Доманович став безкомпромісним і хоробрим. Його мислення було гостре та провокативне. Він є першим справжнім сатириком між сербськими реалістами. Здатність висвітлювати дійсність у сатиричному ключі є головною особливістю його таланту.

Радоє Доманович є найвидатнішим представником сатиричної малої прози в сербській літературі епохи реалізму. Найвідомішими його оповіданнями є «Проводир» («Вођа»), «Тавро» («Данга»), «Страдія» («Страдија»), «Мертве море» («Мртво море»), «Кралєвич Марко вдруге між сербами» («Краљевић Марко по други пут међу Србима»), «Роздуми одного звичайного сербського вола» («Размишљање једног обичног српског вола»), «Скасування пристрасті» («Укидање страсти»), «Театр у провінції» («Позориште у паланци»), «Голосую за сліпця» («Гласам за слепца»), «Не розумію» («Не разумем»), «Наші справи» («Наша посла»), «Сон міністра» («Сан министра»). За життя Радоє Доманович опублікував два томи «Оповідань» («Приповетке І–ІІ», 1899), книжки «Киця Миця з народу» («Цица Мица из народа»), «Скасування пристрасті й інші оповідання» («Укидање страсти и друге приче»), «Кралєвич Марко вдруге між сербами», «Тавро» і «Проводир» (1902), «Три оповідання для молоді» («Три приче за омладину», 1903), «Оповідання» («Приповетке», 1905).

Літературну діяльність Радоє Доманович розпочав оповіданнями із сільського життя, в яких, як і в його попередників, відчувається гостра поляризація між ідеалізацією та критичним викриттям, але без їхньої сили та свіжості. В оповіданнях із сільського життя Радоє Доманович впадає у дві крайності. З одного боку ідеалізує життя, а з другого – змальовує його потворність; з одного боку він є оптимістом, а з другого – песимістом, змальовуючи розчарування та руйнацію особистості. Радоє Доманович культивував реалістичне оповідання з міського життя, намагаючись проводити психологічний аналіз. Політичні обставини часів правління короля Александара Обреновича визначили напрямок політичної та суспільної сатири Радоє Домановича, він створив декілька досконалих сатирично-алегоричних оповідань, які стали помітим явищем у сербській реалістичній прозі. Його сатира політично актуальна, вбивча та нещадна. Її об’єктом є не лише влада та її тиранія, але й безхребетність, підлабузництво та сервілізм. Із цих оповідань найкращими є «Тавро», «Проводир», «Кралєвич Марко вдруге між сербами» та «Страдія». Ця проза Радоє Домановича є найвищою фазою критичного реалізму в сербській літературі.

Радоє Доманович є продовжувачем гумористично-сатиричної традиції сербського реалізму, засновником якої є Мілован Ґлишич. Найкраща частина доробку Радоє Домановича, його сатиричні оповідання, виникли протягом декількох останніх і найчорніших років обреновичівського абсолютизму, між 1898 і 1903 роком. Син сільського вчителя-опозиціонера, вихований в дусі народної поезії та «Гірського вінця» Петара Нєґоша, пізніше переслідуваний за політичні переконання вчитель гімназії, Радоє Доманович, попри полум’яну волелюбність, був одержимий гіркою ненавистю до всіх видів тиранії, яка інспірувала його найкращі політичні сатири.

Радоє Доманович писав гумористично-сатиричні оповідання, в яких усе, що відбувається, залишається в рамках реально можливого («Театр у провінції», «Голосую за сліпця», «Не розумію»), гумористично-сатиричні оповідання з елементами ґротескної фантастики («Кралєвич Марко вдруге між сербами», «Роздуми одного звичайного сербського вола»), але найбільшого успіху досягнув у жанрі алегорично-сатиричного оповідання, яке запровадив у сербській літературі («Скасування пристрасті», «Тавро», «Проводир», «Мертве море», «Страдія»). Сатирична візія дійсності зазвичай обрамлена оповіддю про уявну мандрівку. Автор, або його заступник в оповіданні, наратор, мандрує по світі, наяву чи у сні, і потрапляє в далеку, невідому країну, яка відрізняється від всього, що він до й після того бачив. Все, що в ній відбувається, відрізняється від нормального та природного. Люди отримують ордени та визнання за дії, варті в’язниці; міністри цікавляться всім, тільки не тим, за що відповідають; депутати, обрані міністром внутрішніх справ, виконують домашні завдання, щоб виступати в парламенті, як учні на уроках («Страдія»). Найвищою громадянською чеснотою є рабський послух перед представниками влади. Громадяни гоноруються тим, що на них їздять війти й поліціянти, з радістю приймають наказ влади, щоб кожному ставити на чолі тавро задля відрізнення від іноземців, процес таврування перетворюється на велике святкування, маніфестацію національних почуттів («Тавро»). Шкільним вихованням і спеціальними заходами влади громадян відгороджують від будь-якої небезпеки, будь-якого ризику, будь-якого сміливого починання. Вони живуть тихим дрімотливим життям, без амбіцій і пристрасті, без чеснот і пороків, життям, у якому дієвою є тільки ненависть до тих, хто хоче чогось більшого досягнути, піднятися над середнім рівнем («Скасування пристрасті», «Мертве море»). У цих сатирах Радоє Доманович майже ніколи не приховує своїх справжніх намірів. Іронічними ремарками на кшталт «про милу нам і стражденну матір Сербію», особливо вступними частинами оповідань, Доманович явно вказує, що завуальовано під личиною дивної країни, про яку він розповідає, це додає актуальності та дошкульності, але деколи й порушує алегоричність оповідання і зменшує універсальність його значення. Повного балансу між сатирою й алегорією, між локальним і загальним значенням досягнуто в оповіданні «Проводир», найкращій сатирі Радоє Домановича, захоплюючій розповіді про колективну одержимість проводирем. Зі стрункою внутрішньою архітектонікою, це оповідання і формально відрізняється від інших його сатир, композиція яких є мозаїчною, складеною з більш чи менш незалежних одиниць в рамках одного оповідання.

За творами Радоє Домановича було знято художній фільм «Бій на Косові» («Бој на Косову», 1964), телефільм «Кралєвич Марко вдруге між сербами» (1968), серіал «Розповіді Радоє Домановича» («Приповедања Радоја Домановића», 1980), художній фільм «Якась дивна країна» («Нека чудна земља», 1988).

Українською мовою окремі твори Радоє Домановича переклали Сидір Сакидон, Іван Ющук. Окремим виданням вийшла книжка «Страдія. Подарунок королю: Вибрані твори» (Київ, 1978).

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери