Мені дуже шкода, що я відрізана від щохвилинного спілкування з вами і тільки сьогодні маю можливість вступити в наш з вами бій. 

Зовсім невипадково сто років тому Михайло Грушевський писав: біда України в тому, що нею керують люди, яким ця Україна не потрібна. 

За останнє століття мало що змінилося. У нас біля влади знову ті, яким ця країна з її мовою, культурою, історією, з її великим духом чужа, незрозуміла і непотрібна. Як варвари і дикуни, вони прагнуть знищити все те, що не вміщається в їх маленькі та зморщені мізки. 

Ганебне голосування 3 липня у Верховній Раді за так званий "мовний" законопроект показало, що Янукович оголосив війну вже не опозиції і не окремим демократичним цінностям, а незалежній Україні як такій. Він кинув виклик цілій нації. 

Голосування було таким, як вони самі. Вони, мов злодії, мов карткові шулери, протягли це питання за правилами, які більше були б доречні у якомусь гральному кублі. 

Усі люди побачили, кого насправді вони обрали до парламенту: шулерів та аферистів. 

Закон від 3 липня - це не закон про мову. Це закон про їхню підлість та негідність, про відсутність у них честі та гідності. Це закон про тимчасове право мерзотників на глум - не більше... 

За два роки вони створили "ефективну вертикаль" - вертикаль печерної етики та вбивчої примітивності. Ту саму вертикаль, яка і поховає їх під своїми уламками, якщо всі ми не схибимо на цей раз. 

Бо Україна долала і не таких ворогів, як Янукович, проходила і не через такі випробування, як Партія регіонів. 

Бо можна кинути за ґрати громадянське суспільство та опозицію, але неможливо ув´язнити українську мову і культуру. 

Першим рішенням, яке повинна прийняти опозиція у новому складі парламенту, - це анулювати всі злочинні дурниці, які вони понаприймали в тимчасово їхньому парламенті. 

Сьогодні не можна відступатися, бо питання рідної мови - це не умовна смуга, за яку можна мовчки відповзти та стерпіти ще раз. Рідна мова - це залізобетонна стіна, останній бастіон, межа, за які відступати не можна, бо далі - тотальна пустеля. 

Сьогодні, знаходячись тут, я жалкую, що я не з вами біля Українського дому, що я не можу вночі та вдень стояти поряд з тими людьми, які мають в першу чергу нездоланну потребу бути разом у такий жорстокий час, які не можуть по-іншому і які роблять вкрай важливу роботу для тих мільйонів українців, які теж за Україну, але у них, на жаль, в цей час є більш важливі проблеми. Я хочу, щоб всі, хто зараз знаходиться біля Українського дому, усвідомлювали, що вони, як ті легендарні хлопці під Крутами, тримають незалежність та наше майбутнє у своїх серцях. 

Я з вами. Боріться. А всі, хто має можливість, збирайтеся біля Українського дому - на лінії фронту за Україну! 

Слава українській мові! Слава Україні! 

Юлія Тимошенко 
Харків, лікарня "Укрзалізниці"