– Ростиславе, банальне запитання: що ви порадите почитати?  

- Почитайте, приміром, Сергія Пилипенка:) Його проза стала для мене відкриттям. Усталені стереотипи навіть натяку не давали, що в незмінного голови Спілки селянських письменників «Плуг» такий цікавий прозовий доробок. У видавництві «Смолоскип» вийшла книга його «Вибраних творів». А загалом – пропозиція на книжковому ринку сьогодні надзвичайно розмаїта, тож кожен може щось знайти для себе – варто лишень піти до книгарні.

– Ви любите виступати публічно? Контакт з аудиторією і т.ін?:) 

– В останнє десятиріччя було дуже мало нагод, щоби я міг визначитися із відповіддю на Ваше за питання:)). Я вже навіть слабко уявляю - яка вона «моя аудиторія»; скажімо так: нині Ростислав Мельників - абсолютно не публічна постать, що спілкується зі світом переважно за посередництва Інтернету (викладацьку діяльність до уваги не беремо) 

– Скажіть чесно, Ви себе вважаєте класиком молодої літератури?:). Ах, жаль, що у чаті не можна встановити детектор брехні....:) 

- :))) я не прихильник ані класицизму, ані неокласицизму, тож у жодному разі не можу себе вважати якимось «класицистом» або «класиком»; стосовно – «ролі й місця» в сучасному літпроцесі чи в «молодій літературі», то це буде обов’язок майбутніх істориків літератури і ще не факт, що ім’я Ростислава Мельникова когось зацікавить, тож я тим більше не можу з цього приводу нічого сказати. 

– Мне нравится творчество Пелевина. Скажите, в украинской литературе кто-то может с ним сравниться? 

– Я не схильний когось із кимось порівнювати: у кожного своє місце під сонцем і своє ім’я; погодьтесь: кумедно виглядають словосполучення на кшталт – український Маркес, російський Гемінґвей, молдованський Памук etc 

– Скажіть, а Вам, як викладачеві доводиться розповідати про творчість своїх друзів?:). І як Ви відділяєте дружнє ставлення до письменників і аналіз їхніх творчих здобутків? 

– Я завжди попереджаю студентів, що в характеристиці творчості письменників може бути частка суб’єктивізму:))), але прагну бути максимально об’єктивним :), до того ж, розглядаються твори й аспекти перебігу літературного процесу, а не літературний побут чи приватне життя якоїсь особи, а це посутньо зменшує роль суб’єктивних чинників. хоч, зізнаюсь, інколи не обходиться без несподіванок - суто інтерпретаційних: не далі як учора на семінарському занятті студентка, аналізуючи творчий доробок одного мого давнього приятеля, прийшла до висновку, що він «латентний мазохіст»:)) 

- І все ж таки: кого Ви порадите почитати?:). 

– Перечитайте Генріха Беля - дуже кайфовий письменник. 

– 1. коли чекати нової книжки? 2. багато поетів з часом починають писати прозу - чи стосується це Р.Мельникова? 3. за Обаму чи Маккейна?;) 

– От з новою книжкою засада – «Поїзди Моєї Республіки» вже кілька років чекає на свого видавця (видавництво «Факт» - підозрюю: з якихось невідомих мені міркувань - відмовилось друкувати, Тарас Федюк - так само (мабуть, через статтю «Музей воскових фігур»), а так - особливо й запропонувати нікому, а може – я не знаю кому...); думаю, що наступного року таки побачить світ ця книжка, а також хочу наступного року видати книгу нарисів про письменників 1920-х років. 2. наразі питання - сісти й виписати виношені сюжети, але не буду загадувати. 3. я громадянин України. 

– Пане Ростиславе! чи правда, що Ви із Андрусяком засуджуєте «моду на верлібри»?
–  Йой, де Ви таке чули?!! - я навпаки переконаний, що верлібр дає більше простору для побудови художнього образу (звісно, що питання у вправності, доречності тощо), хоч при тому зовсім не применшую можливості силабо-тоніки:). 

– 1. Кого із сучасних письменників Ви любите читати? Кого порадите? 2. На Вашу думку, українська література може конкурувати із російською? Дякую за відповіді. 

– Люблю дуже Прохаська й Винничука, із задоволенням читаю Андруховича й Неборака. А це днями нарешті знову маю вдома твори Олександра Жовни (попереднє видання хтось зачитав років 10 тому) - тепер оце в очікуванні: чи так само він мені сподобається чи ні:) Що ж до порад - то повторюсь: варто піти до книгарні й Ви обов’язково щось знайдете на свій смак (а це, до речі, свідчить, що українська література цілком конкурентноспроможна). 

–  Ростику, коли ти вже нарешті сядеш писати велику прозу?
– Відчуваю, що скоро :)) а там як Бог дасть. 

– Які поради дасте поетам-початківцям? Як не загубитися серед більш агресивних і нахабних конкурентів?
– Бути так само: агресивними й нахабними:) Хоч, звісно, хто чого прагне… 

–  Що Ви думаєте про наш літературний Олімп - Забужко, Андрухович та ін.? Чи можна вважати сучасну українську літературу вважати європейським феноменом? 

– Як на мене, Андрухович і Забужко цілком заслужили, щоби їхні імена асоціювалися саме з літературним олімпійством. Принаймні, жодного сумніву в тому я не маю. Мені може не подобатись, приміром, занадто раціональна поезія Оксани Стефанівни, але це не означає, що це вплине на мою загальну оцінку, оскільки її поезія для мене є високоестетичним зразком художньої творчості. Так само я можу негативно ставитися до її поведінки в літературному побуті, для мене, скажімо, не прийнятне те, як вона повелася з Марком Царинником (одним із видавців її творів на Заході), але, поза тим, її літературна й публіцистична праця викликає повагу. Що ж до Юрія Ігоровича, то він у мене ніколи не викликав негативних емоцій:), я його творчість просто люблю без жодних застережень. 2. Мені здається, що будь-яка національна література Європи апріорі є «європейським феноменом» :), просто українці мають аж занадто багато комплексів щодо своєї «європейськості». Але що вдієш, коли наш політичний і економічний істеблішмент має занадто низький культурний рівень. Власне, саме в цьому принципова різниця поміж періодом «червоного ренесансу» й нашим часом. По-перше, в імперії Романових був таки кращий культурний вишкіл, аніж у Союзі, по-друге, націонал-більшовики прагнули розбудовувати державу, а нині при владі компрадорська буржуазія тощо. І все ж сучасна українська література – доволі цікаве явище, хоч і не має того читача, який мав бути в національної літератури 50-тимільйонного народу. 

– Запитання до Вас як до людини, причетної до видавничої політики «Смолоскипу». Зараз я працюю з архівами Ю.А. Лавріненка у архівах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Деякі ще не описані для його іменного фонду матеріали (і, відповідно, недоступні для опрацювання дослідниками) викликають, як на мене, великий інтерес. Йдеться, насамперед, про машинописи-записи текстів радіопередач Ю.Лавріненка і В.Барки: «Літературного світу» та «Історичного світу» (радіо «Свобода», 60-ті роки ХХст.). Написані у доступній, науково-літературознавчо-популярній формі, вони і зараз є актуальними до прочитання і вивчення. Моє запитання до Вас полягає у наступному. Чи можливим є друк у найближчому майбутньому (2009-2010 рік) подібних матеріалів (у вигляді принаймні 200-300сторінкового видання з назвою на кшталт «Портрети «Літературного світу» Ю.Лавріненка») у видавництві «Смолоскип»? 

– У Вас дещо викривлене уявлення про мої стосунки із видавництвом «Смолоскип» – я співпрацюю з ними, але жодного впливу на видавничу політику не маю. Поза тим, радив би Вам викласти свою пропозицію на папері – з докладним описом проекту – й подати на розгляд видавництву. До речі, цікаві також були передачі й Ігоря Качуровського. Хоча мені здається, власне, як колишньому редактору радіомовлення й радіожурналісту, що ці матеріали можуть бути не завжди прийнятними для текстуального сприйняття, адже радіо має свою специфіку.