Тож перекладні бестселери у цій “арсенальній” добірці контрастують із захопливими історіями українських авторів, доросле чтиво доповнюють підліткові пригоди, а все разом складає яскраву мозаїку сучасної літератури. 

Томас Пінчон. Веселка тяжіння. – К.: Видавництво Жупанського, 2021

Героєм цього культової історії є ракета “Фау-2”, чий політ – від першої сторінки до фіналу – нагадує траєкторію успіху самого роману. Адже його автор - однин з найскладніших і найзагадковіших прозаїків сучасності, який, будучи відлюдником, за все життя ще не дав жодного інтерв’ю, не був на вручення власних премій, ретельно приховуючи будь-яку особисту інформацію. Так само його роман “Веселка тяжіння” - один з найзаплутаніших американських романів, справжня перлина інтелектуальної літератури, яка розкривається лише для любителів крутих постмодерністських текстів-кросвордів. Насправді цей грандіозний постмодерністський епос, який має кілька сюжетних ходів і величезну кількість персонажів - найбільший антивоєнний роман, сатира, трагедія, фарс і психоделічна подорож в пекло Європи часів Другої світової війни. Для другої половини XX століття “Веселка тяжіння”  стала тим же, чим перші півстоліття був “Улісс” Джеймса Джойса. І наразі один з найважливіших романів світової літератури XX століття - вперше українською.

 

Елена Ферранте. Історія втраченої дитини. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021

Чи могли знати давні подруги, про яких розповідається у цій епохальній неаполітанській історії, що страшна подія змінить все у їхньому житті? Адже обидві пережили чимало. Ліла й Елена за всі часи невтомно ламали стереотипи, намагаючись вирватися зі світу злиднів і насилля. Вони кохали та втрачали, підіймалися та падали. Їх розділяли кілометри, але попри все вони не забували своєї дружби. За сюжетом роману, через тривалий час Елена, засліплена коханням до Ніно, повертається до Неаполя. Вона вже успішна й шанована письменниця. Натомість Ліла засновує комп’ютерну фірму й стає лідеркою кварталу, посунувши могутніх братів Солар. Шляхи давніх подруг знову тісно переплітаються, і Ліла й Елена стають близькими як ніколи. Що сталося наприкінці? — От побачиш, Ліла сама дасть про себе знати, коли надумає, - запевняють одну з подруг, яка має власну думку щодо останніх в часі подій: - Але від неї не залишилося й сліду. Під час тих двох сумних відвідин Неаполя я походила по району й порозпитувала з цікавості, але ніхто нічого не знав і не пам’ятав або вдавав, що не знає і не пам’ятає. Навіть із Кармен поговорити не вдалося. Роберто помер, а вона залишила бензоколонку й переїхала жити до когось із дітей до Формії. Навіщо тоді я писала всю цю історію? Сподівалася при­вернути Лілину увагу, повернути її до себе, але, мабуть, так і помру, не дізнавшись, чи вийшло в мене».

Мирослав Шкандрій. Авангардне мистецтво в Україні, 1910-1930: пам’ять, за яку варто боротися. – Х.: Фабула, 2021

Ця книжка знайомить читачів з українським авангардом, а також показує, яким саме був досвід цілого покоління, що охоплює довоєнні роки в Парижі та інших столицях Західної Європи, хаос 1917-1922 років і кінець радянських 1920-х, час, коли лідер українських футуристів «палив свій “Кобзар” і період “реабілітації” Шевченка. Так само автор повертає українським авангардистам українське обличчя, викрадене колоніальним минулим, адже чимало митців, які вважали себе українцями, народились і працювали на території України, нині відомі у світі як представники російської чи європейської культури. 
“Дещо парадоксально, що митці з України стають відомими, але рідко коли звертається увага на їхнє коріння й ідентичність, - нагадує автор. - Цей аспект інтерпретативної матриці щодо них не застосовується, чого не скажеш, до прикладу, про Бурлюка та Малевича, які ідентифікували себе українцями, а також про Соню Делоне, Олександру Екстер, Олександра Архипенка та Володимира Татліна, які заявляли про зв’язок між їхніми роботами та українським натхненням”. Тож Україна у цій книжці вкотре постає мультинаціональною країною з багатою культурою, яка надихала сміливі мистецькі порухи, при цьому автор досліджує життя і творчість митців 20–30-х років ХХ століття, зокрема Давида Бурлюка, Казимира Малевича, Івана Кавалерідзе, Дзиґи Вертова, Вадима Меллера, Михайла Бойчука. 

Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого Ордену. Дніпроленд. – К.: КМ-Букс, 2021

За сюжетом цієї фантастичної історії, у загадковий Портал між двома світами, який утворився на перетині славетних рік - Дніпра й Тисорії, стали потрапляти люди з нашого світу. А це неприпустимо, адже Терра Інкогніта, звідки чистильники викидають зайшлих гостей, не має ні минулого, ні майбутнього, у ній викривлений простір і час, і зависнути у ній можна на все життя. “Вид був фантастичний, як і всюди в Дніпроленді, лише гіперболізований, - дізнаємося ми про тамтешню Долину Здійснення Мрій. - Усе здавалося немов у безмежному достатку, якого можна досягти лише у мріях. Якщо квітів - то безкраї поля. Якщо спів птахів - то в терцію і у виконанні гігантських хорів. Якщо гірське джерело утамувати спрагу - то неодмінно з лимонаду. Якщо гриби на пеньку - то, звісно, із солодкого імбирного пряника». Закрити Портал, вирушивши у паралельну реальність назвою Дніпроленд – саме зі станції метро “Дніпро” - береться малий Ярослав, якому допомагає його хрещений і славнозвісний котик Вовко-Славко. Авторкою створений цілий дивосвіт, в якому живуть і друзі – професор Голдрик, старійшина Горс – і вороги, яким протистоїть Лицар Смарагдієвого ордену, знайомий нам з попередніх книжок серії, які свого часу увійшли до довгих списків “Книга року BBC” та Всеукраїнського рейтингу “Книга року”.

Лінда Муллалі Гант. Скоро розпогодиться. -  Х.: Віват, 2021

Героїня цієї історії живе на півострові Кейп-Код разом зі своєю бабусею, але мріє про “звичайну” сім’ю. Давня подруга відтепер чомусь соромиться проводити з нею час, та й інші зміни не радують. А дівчинка дуже не любить сюрпризи й неочікувані повороти. Триматися їй допомагає несподіване знайомство з новачком на півострові, який має за плечима власний гіркий досвід. Разом вони вчаться, як вистояти в шторм і подолати самотність, біль, злість, перші розчарування в близьких людях, а також дізнаються, що таке справжня дружба, доброта й толерантність. “Розмахнувшись, він кидає краба у воду — подалі від курячих ніжок на мотузках. Шубовсть! І краба вже як і не було. Ронан намагається не всміхатись, але це йому не дуже-то й вдається. — Ти що? Навіщо ти його викинув? — Вибач, — усміхаючись, він знизав плечима. — Такий гарний краб. Та й вояка хоч куди. От я і вирішив урятувати його від сковорідки. — Усе гаразд. Це краща ідея, ніж їсти млинці з крабів щодня. Вимовляючи ці слова, я думаю про те, як сильно сподобався б Ронан моєму татусеві Джо. Він сказав би, що в Ронана добре серце. І я неодмінно погодилася б”.

Ігор Бондар-Терещенко