Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Літературний дайджест

10.11.2019|18:01|Deutsche WElle

Катерина Бабкіна: Дрижи, але форс держи

"За закритими дверима було багато жорстокості, страху, знецінення - всього того, що варто було б не лише винести з хати, як виносять сміття, а й залишити десь поза своїм життям", - Катерина Бабкіна, спеціально для DW.

Нещодавно я прочитала на Facebook-сторінці молодої гарної жінки: "Як казала моя бабуля, якщо погано - вбирайся красиво та йди помiж людей, відчувай життя, не давай суму полонити тебе". І далі щось про те, як хочеться плакати, але хай бабуля собі зауважить - молода жінка красиво вбрана і поміж людей. Поки бабулю і її точку зору та життєві стратегії підтримували інші коментарями на кшталт "плакати шкідливо для жіночої краси", я пригадала й свою бабусю.

Моя бабуся також дуже часто повторювала дві приказки: "сміття з хати не виносять" та "дрижи, але форс держи" - так, мовляв, казала ще її мати. Сім´я моєї бабусі була про людське око нормативна, успішна та щаслива: чоловік - військовий у високому чині й викладач наукового комунізму в ВНЗ, сама бабуся при зв´язках та роботі, двоє донечок, чотирикімнатна квартира. Всередині ж, за закритими дверима, було багато жорстокості, страху, знецінення - всього того, що варто було б не лише винести з хати, саме як виносять сміття, а й залишити десь поза хатою - і головне поза своїм життям.

Сльози псують красу?

Бабуся дуже рано померла, мені було усього десять і я вже майже не можу її згадати, але точно знаю - вона  до кінця держала форс. Це вартувало їй багато сил, взаємин з доньками й, зрештою, здоров´я. На мою думку, вона робила це абсолютно дарма.

Всіх нас, а надто жінок, виховували удавати - виховувало саме життя, система, в якій ми довго існували. Бути незадоволеними, незгідними було небезпечно. Бути щасливими по-справжньому, по-своєму, а не стандартним щастям "про людське око" було ще більш небезпечно. Радянський Союз хотів покірних, задоволених малим, терпеливих і мовчазних людей, це ж бо найкращий матеріал для пригнічення і маніпулювання.

З цієї ж причини століттями сформовані під чоловічі потреби та вигоди соціуми робили такими саме жінок. Сказати, що жінку зґвалтовано, ображено, не поважають, не люблять, не рахуються з нею, б´ють - було неприйнятно і непристойно і кидало тінь сумніву, неповаги на… саму жінку. Сміття з хати не прийнято було виносити саме тому, щоби ті, хто в цьому зацікавлений, і надалі могли поводитися в себе в хаті з іншими, слабшими (жінками, дітьми), як зі сміттям. Дрижачи, треба було держати форс, щоби не втратити схвалення соціуму, його прийняття - інакше знову ж таки можна було опинитися серед сміття, поза хатою, а то й зовсім без неї. А без хати воно, знаєте, якось так собі.

По-чесному, дуже страшно читати і чути дотепер речі на кшталт "сльози псують красу", "якщо жінка пережила ганьбу, краще їй про це мовчати". Коли багато жінок висловлювалися в рамках #metoo, майже всім їм прилітало - часто від рідних, зокрема жінок - бабусь, матерів: як можна писати публічно, що тебе було зґвалтовано/ображено, це ж читають люди, твій чоловік, твій бойфренд, як після цього можна розраховувати на повагу? Те саме кажуть жінкам, які нещасливі в шлюбі, яких пригнічують чоловіки, які зазнають психологічного чи економічного насилля, яким зраджують тощо - хоронителькою ж бо домашнього вогнища є жінка, а якщо вогнище так собі, то значить жінка ж і не впоралася. Не надихнула. Не створила. Не зберегла.

Коли тобі погано

Сміття, яке не виносять з хати, люди загалом, і жінки - значно більшою мірою, - в наших широтах вони просто роками носять в собі. З ним потерпають, страждають, зневажають - себе, розчаровуються - в собі. До останнього дрижать, але держать форс. Коли погано - йдуть поміж люди і роблять вигляд, що їм весело. З повсюдним поширенням соцмереж для цього, власне, навіть не треба більше йти поміж люди - просто можна згорати від внутрішнього болю і на щодень робити вигляд, як все гаразд. Це дотепер вважається не лише прийнятним, а й правильним.

Потім, раз на день щороку, в тих же соцмережах набирає оберту флешмоб #faceоfdepression - де люди постять веселі на позір зображення зі сторінок тих, хто потерпає від важких форм клінічних депресій, або ще більш веселі фото самогубців за день чи два до, власне, самогубства - мовляв, все виглядало в Facebook так добре, чому ж, що ж це було, як же ми могли знати, як зарадити. 

Іноді мені здається, якщо придивитися до цих щасливих фото, то кутики губ в осяйних посмішках дрижать. Всі ми знаємо, чому. Потім флешмоб згасає і всі ми знову забуваємо про це і продовжуємо держати форс.

Я думаю, важливо говорити про те, що якщо тобі погано, треба сказати - в першу чергу собі, а також тим, хто може допомогти, - що тобі погано. Тому що перший і обов´язковий крок до вирішення будь-якої проблеми - це її формулювання.

А далі замість йти між люди і удавано розважатися в надії, що награне щастя прилипне до серця, приросте й стане справжнім, треба вжити заходів, щоби захистити себе від того, від чого погано, попросивши, за потреби, допомоги, а потім - добре подумати, зосереджено і стратегічно, як і що тепер робити, щоби більше погано не було.

За цим, думаю, з´явиться і привід посміхнутися - щиро, з полегшенням, без дрожі. Тоді можна і сфотографуватися в Facebook.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери