Re: цензії

08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зазирнути в задзеркалля
06.10.2025|Ігор Зіньчук
Цікаві історії звичайних слів
28.09.2025|Петро Гармасій
Перестати боятися…
24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професор
Прихисток душі
24.09.2025|Михайло Жайворон
Патріотизм у розстрільному списку
14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. Дніпро
За якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро
«Був на рідній землі…»
02.09.2025|Віктор Вербич
Книга долі Федора Литвинюка: ціна вибору
01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Одухотворений мегавулкан мезозойської ери
25.08.2025|Ярослав Поліщук
Шалений вертеп

Літературний дайджест

19.02.2018|10:40|"День"

Прийняти минуле й рухатись далі

Роман Степана Процюка «Травам не можна помирати» — переможець конкурсу «Найкраща книжка Прикарпаття-2017».

«Ви недооцінюєте впливу тієї отрути, яку вони запустили в людські душі. Виросло кілька поколінь радянських кріпосних! Із них ніхто не захоче жертвувати градинкою свого спокою та відром олів’є», — слова, що лунають з вуст героїв роману Степана Процюка «Травам не можна помирати». Це 1970-ті роки, коли вже немає Сталіна, але все одно українська нація знову на межі свого існування. Тож перше враження від цього роману таке, що його складно назвати оптимістичним: у книжці багато болю, страждань, зламаних людських доль. Однак все-таки він таким є. У чому ж полягає оптимізм Степана Процюка?

Роман «Травам не можна помирати» можна назвати діагнозом українського суспільства 1970-х років. Перед читачами постають долі «отруєних» радянським режимом людей. Дехто з них витрачає свій талант на написання од вождям (Крилатий та Крислатий), а дехто взагалі став вірним радянським спецагентом (Ніколай Дурбачов). Не краще становище й для української мови, її майже не чутно на вулицях Києва. Та й, загалом, українська нація «помирає в центрі Європи».

Стан справ, м’яко кажучи, невтішний. І він справді був би таким, якби не відданість Україні окремих людей, котрі якраз і стали тими, хто невпинно підтримував, на жаль, іноді ціною свого життя вогнище українського опору режимові. І саме про таких українців, лицарів духу, як стверджує сам письменник, він і писав. Такими є й Олександер Світлий, котрий і в ув’язненні влаштовував голодування, й Василь Макух, який у прямому сенсі згорів заради України, та інші.

Ця тема є особливо актуальною, тому що не раз у суспільному дискурсі можна натрапити на думку про те, що незалежність українцям 1991 року дісталася ледь не випадково. І здається, таке твердження доволі вкорінилося в українську свідомість, що доводить: радянська «отрута», складником якої було «забуття», діє й досі. Адже насправді боротьба за нашу незалежність розпочалася кілька століть тому. І якщо порахувати всіх лицарів духу, кожен з яких на своєму місці тримав оборону рідної ідентичності, то вийде величезна армія. Саме її переможний поступ і відбувається наприкінці книжки: «Поруч із ним ішов Олександер Світлий. Дорогою приєднувалися полеглі під Крутами й незламні з УПА... Василь Макух та Олекса Гірник говорили про те, як можна боротися з варварами тоді, коли майже всі склали руки».

Тож оптимізм автора можна зрозуміти, піднявшись над текстом і провівши паралелі з сучасністю. Та Україна, яку ми маємо, де вже не панують страх і постійні підозри, — це вже неймовірна перемога. Це значить, що жертва наших лицарів духу не була марною. Їм таки вдалося зламати режим і досягнути вільної України.

Насамкінець додам, що «Травам не можна помирати» — роман, який доводить також, наскільки непроговореною досі є колективна травма минулого. Тож недарма, мабуть, роман завершується дощем-потопом, під час якого над Києвом висіли «ридання і смерть». Його можна сприйняти як символ очищення від радянської «отрути», та для мене він набуває ще одної функції — повернути і проговорити нашу історію, щоб нарешті прийняти минуле й рухатись далі. Бо «ще не вмирає Україна. Трави мусять проростати навіть крізь асфальт».+

Марія ЧАДЮК



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

09.10.2025|19:19
Ласло Краснагоркаї — Нобелівський лауреат із літератури 2025 року
07.10.2025|17:37
“Тисяча осяйних сонць”: бестселер про долі жінок в Афганістані вийшов українською
06.10.2025|15:47
«Основи» готують до друку три романи Самюеля Бекета до 120-річчя автора
06.10.2025|15:34
Стартував прийом заявок на Премію Читомо-2025 за видатні досягнення у книговиданні
03.10.2025|10:47
В Ужгороді вийшла книжка відомого українського поета Олександра Олеся про Карпатську Україну
03.10.2025|10:44
Кохання, війна і вибір між двома світами: Ірена Карпа представить свій новий роман у Луцьку
30.09.2025|19:02
Український ПЕН оголосив 20 проєктів-переможців стипендійної програми
30.09.2025|18:58
Вʼятрович на Форумі видавців презентує новинку «Генерал Кук. Біографія покоління УПА»
29.09.2025|09:04
Я матір попросив: – ось тут мене вроди!
29.09.2025|09:01
Що читають українські діти: ТОПи видавництва «Ранок» на «Книжковій країні»


Партнери