Re: цензії

18.08.2025|Володимир Гладишев
«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Полтавська хоку-центричність
07.08.2025|Ігор Чорний
Роки минають за роками…
06.08.2025|Ярослав Поліщук
Снити про щастя
06.08.2025|Валентина Семеняк, письменниця
Час читати Ганзенка
16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Правда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
Антивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса

Літературний дайджест

Ані дня без дна

Іноді література змінює не світ, а стать.

Кажуть, усе в житті буває вперше, а якщо йдеться про літературу, то й поготів. Тут просто необхідно свого часу — тобто вчасно, що вкрай важливо — впасти на самісіньке дно жанрово-стилістичного провалля, щоб звідти поглянути на своє подальше майбуття. Принаймні у сучасній українській літературі майже всі так роблять, дебютуючи зi скандальними текстами, щоби потім стати запеклими моралістами на посаді якого-небудь радника з культури.

Хай там як, але зазирнути в очі чудовиськ iз радянського минулого буває легше, аніж щодня дивитися в дзеркало давно вже заднього виду на своє власне життя. Скажімо, у збірці «Безодня» Марисі Нікітюк (Л.: Видавництво Анетти Антоненко) з героями її одинадцяти оповідань-катастроф відбувається майже те саме. І добре, якби з дорослими героями, що раз по раз занурюються в безодню рідного менталітету, але ж тут iще є діти. І навіть підлітки, що згризають до крові руки і гукають у щасливе майбутнє: «Куди ви, космонавти?» «На Марс, будувати утопію», — відповідають звідти.

Судячи з усього, авторка будує свою власну утопію деінде, не лише в сучасній літературі, займаючись iще якимись візуальними практиками. Зрештою, це нормально — ставитися з однаковою увагою до всіх видів свого дозвілля, не гребуючи основною роботою. Що ж до візуальності у самій збірці, то оформлена вона художником з іменем, винесеним аж на обкладинку, цілком стильно. Чи пак, стилізовано — чи то під Отто Дікса (адже у збірці суцільні інваліди дитинства, юності, духу — як у німецького маляра — війни), а чи під Пауля Клеє. У будь-якому разі ламкі лінії малюнка вплітаються, як-то кажуть, у канву не менш покрученої оповіді цілком органічно. Це загалом дуже рідкісна риса сучасного книговидання, коли важко зрозуміти, хто кого ілюстрував: художник автора чи навпаки. Крім того, у графічному образі з обкладинки навіть збережені національні стандарти, і якщо в західній традиції у того ж Мунка весь крик назовні, то у нас усе всередині, на дні, в ембріоні невимовленого слова.

До речі, про безодню. Герметичних, розхристаних і навіть драматургічних оповідок (у збірці є навіть міні-п’єса) авторці не бракує. Зрештою, дисципліну писання ніхто нікому не нав’язує. Натомість оповідання з назвою, що дало ім’я всій збірці, мабуть, найкраще. Воно велике і тепле, наче море, тобто горе, або звичайнісінька повість. У ньому вся суть, розумієте? Не така, як в однойменному романі Єгора Радова, де суцільний гротеск зi згаданим абсурдом, а як у Жадана у «Ворошиловграді». Тільки тут, здається, Кривий Ріг. Але все одно страшно, коли навколо всуціль новітні технології з непідкупними ЗМІ, а герої живуть, немов за проклятого соціалізму, їй-богу. Та й не в героях, якщо чесно, справа у цій хроніці нашого лихоліття, у цій «Безодні» часів недорозвиненого сучукрліту і взаємозамінного виробництва.

І хіба не Жадан, скажіть на милість, гукає до нас звідти, заплутавшись у лахмітті фемінізму? «Патлатих, наче ненависні Валєрі гіпі, космах кукурудзи зміїлись рухливі доріжки — так тікали в рослинну безвість малі вовчата, тягнучи за собою, наче вужа, сталевий трос. Валєра вихопив табельного пістолета й почав стріляти в поля. Саню скрутило від громоподібних пострілів, він прикрив голову руками й ставши кричати «бідний, бідний Чіполіно!» і «аааа!» і «оооо!» — і струси в діафрагмі. «Паф! Піф! Знай наших, довбана школото! Суча звірото!» Нарешті у Валєри закінчились патрони, він стрибав у полі кукурудзи, наче кіт у високій траві, він кидався скаженим звіром то в один бік, то в інший, туманно тямлячи, де в цій зелено-жовтій висушеній безконечності схід, захід, північ чи південь. Голова крутилася у Валєри, і йому хотілось кричати. Він вдихнув на повні груди, видихнув і зрозумів, що світ міняється».

Насправді ж у цьому новому світі старої прози, як мовив нарком у «Голубому салі» Сорокіна, давно вже нічого не змінюється. І це, напевно, на краще, бо що може бути гірше за літературу, яка змінює не світ, а стать?

Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО   



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.08.2025|19:33
«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
19.08.2025|13:29
Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині
18.08.2025|19:27
Презентація поетичної збірки Ірини Нови «200 грамів віршів» у Львові
18.08.2025|19:05
У Львові вперше відбувся новий книжковий фестиваль BestsellerFest
18.08.2025|18:56
Видавнича майстерня YAR випустила книгу лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
18.08.2025|18:51
На Закарпатті відбудеться «Чендей-фест 2025»
17.08.2025|11:36
«Книжка року’2025». ЛІДЕРИ ЛІТА. Номінація «ВІЗИТІВКА»
16.08.2025|08:45
«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Дитяче свято»
15.08.2025|07:22
«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Обрії»
14.08.2025|15:07
На BestsellerFest Юлія Чернінька презентує трилер «Бестселер у борг»


Партнери