В інтерв´ю ВВС Україна він розповідає про те, чому йому захотілося написати про довгоносих дівчат, хто з письменників справив на нього вплив, а також про що буде його наступна книжка.

BBC Україна: Розкажіть кількома реченнями про вашу книгу? Чим вона особлива?

Олег Поляков: Якщо коротко, то головна дійова особа мого роману – доля. Це дуже вередлива "пані" зі своїм настроєм, звичками, логікою, естетикою. З нею дуже складно мати справу, оскільки вона постійно насміхається над автором, вводить в оману, а то й підсовує замість себе справжньої якісь жалюгідні подоби – такі собі псевдодолі, якими аж кишать всілякі серіали. Мої головні герої постійно відчувають цей пресинг долі, недарма один з них повторює слова Сенеки: "Доля веде покірного, бунтівника доля тягне".

Якщо сказати іншими словами, то це книжка про зустріч через 20 років колишніх закоханих однокласників – Артема і Томи. Ця зустріч, по ідеї, не мала би відбутись. Та коли вже доля щось вирішила, то цьому ніщо не завадить: ані соціальна нерівність, ані колишні образи, ані час і відстань, ані… тридцять три довгоносі красуні.

BBC Україна: А як з’явилась ось ця ідея – про довгоносих дівчат?

О.П.: Саму ідею підкинув випадок: у київській "Пузатій хаті" на Подолі я стояв у черзі за кавою за однією молодою особою, що вирізнялась своєю гарною фігурою. Та коли вона повернулась до мене обличчям – я закляк від якогось священного трепету: це була напрочуд вродлива дівчина з величезним носом, який, утім, не лише не псував її, а й робив неперевершеною красунею. Енергетика цього образу виявилась настільки сильною, що довелось викладати все це на папері.

А далі відбувся своєрідний ефект доміно: одна з головних героїнь твору – Векла, замість того, щоб писати роман про себе, зібрала поруч 32 довгоносі красуні і почала змінювати світ. Спочатку у неї все добре виходило – багато було радості й завзяття, а потім доля показала, що з нею треба поводитися дуже обережно, як з вибухівкою, інакше руйнівні наслідки – неминучі. І справді, у другій частині роману з героями стається багато потрясінь і випробувань…

BBC Україна: … і все закінчується печально?

О.П.: Принаймні – неоднозначно. Однозначні фінали – і нецікаві, і нечесні перед читачем. Теорію відносності ніхто не відміняв.

BBC Україна: А що взагалі спонукало Вас приступити до написання дебютного роману?

О.П.: Хтось з моїх колег висловив припущення, що в інших вимірах існують не лише "і мертві, і живі, і ненароджені", а й літературні персонажі. Якщо автору пощастить до них достукатись, то вони можуть зробити йому ласку і матеріалізуватись на сторінках книги. Однак якщо вже це станеться, то тоді герої книги почнуть потребувати посиленої уваги до себе, вимагаючи наповнити себе повноцінним книжним буттям. У цьому, власне, й полягає головне завдання автора.

Я брався за роман неодноразово, але цього разу таки догрався: персонажі взяли мою волю у полон і не відпускали аж до самої фінальної крапки.

BBC Україна: Один із колоритних персонажів роману – така собі Нелька з довгою косою, у котрій хтось може упізнати відому особу з українського політичного бомонду. Ви ввели її у твір з міркувань кон’юнктури?

О.П.: Я зовсім не використовував Нельку у звичному політичному амплуа, як це роблять медіа, тому про кон’юнктуру тут навряд чи йдеться. З одного боку, мені було цікаво подивитися на Нельку по завершенні політичної кар’єри, коли з неї спав священний обов’язок за будь-яку ціну підтримувати власний імідж: я побачив її в Іспанії, з жіночим журналом і склянкою соку, вона рухалась, наче годинникова стрілка, ховаючись від сонця під навісом, а вечорами дивилась документальні фільми про тварин… А з іншого боку, влада – це певний екзистенційний кредит, що бере людина у світу, і рано чи пізно його доведеться віддавати. У моєму випадку влаштовуються міні-вистави, на яких кілька молодих двійників Нельки розігрують сценки з її біографії, намагаючись не лише відтворити цікаві деталі її життя, а й перевершити його. Я можу лише уявити, як боляче справжній Нельці було би спостерігати за цим театральним дійством!

BBC Україна: Хто ваші улюблені автори і чи вони впливають на вашу творчість?

О.П.: Час від часу рейтинг улюблених авторів змінюється, колись це були Сервантес, Джойс, Кафка, Сартр, Платонов, Селін, Гамсун, Маркес, Борхес, Павич, Бруно Шульц. Перед написанням "Векли…" трійка лідерів виглядала так: Мейлер, Уельбек, Велш. Мейлер мене полонив епічним безумством американської провінції, Уельбек – нездійсненною тугою за вічністю, Велш – легкістю й добрим шотландським цинізмом. Деякі читачі зауважували, що між рядками мого роману можна побачити тіні цих авторів.

Нещодавно відкрив для себе Девіда Мітчелла, який, окрім відомого і екранізованого "Хмарного атласу", написав й інші чудові романи. Він – неперевершений оповідач з блискучим почуттям гумору!

BBC Україна: Ви пишете наступну книгу? Вона буде чимось схожа на "пані Веклу…"?

О.П.: На сьогодні вже завершена перша редакція нового роману, котру надіслав десятку добрих знайомих. Попрохав їх підказати, що в цій книзі гарного, а що варто змінити чи взагалі викинути. Обов’язково вкажу імена цих людей у рубриці "Подяки", яка має бути такою ж звичною у кожній книжці, як, скажімо, "Зміст", адже це свого роду співавтори роману.

Щодо схожості-несхожості… Героїв першого і другого роману об’єднує Київ, прагнення пізнати істину про себе і світ, любов, самовіддача, боротьба зі злом, присутність таємниці. Відмінність у тому, що дія "Рабинь й друзів пані Векли" відбувається у 2025 році, а головні події другого роману розгортаються у 2010-му з ретроспекціями у 1980-й. Якщо у "Веклі…" мені було цікаво зазирнути в недалеке майбутнє й розгледіти ті зміни, які незабаром стануться з людиною, то другий роман досліджує недалеке минуле, яке не менш загадкове й незбагнене. Даруйте за парадокс, але герої другого роману начебто є далекими нащадками героїв першого.

BBC Україна: Чи важлива для вас премія Книга року ВВС? Якщо так – то чим?

О.П.: Мені приємно вперше долучитися до цього поважного конкурсу. Оскільки премія Книга року ВВС має європейське походження, а я, у свою чергу, здебільшого вчився на європейських книжках, то ми повинні були рано чи пізно зустрітися!

Включивши мій роман до довгого списку, організатори конкурсу засвідчили цим свою повагу до прози, яка не має чіткого жанру, передбачуваних сюжетних ліній і вчинків героїв, в якій марно переповідати сюжет, бо він існує лише в тому словесному варіанті, який пропонує книжка, а не якось інакше. Сподіваюсь, наша співпраця з Книгою року ВВС насамперед принесе користь і радість читачам!

Альбій Шудря