Райтшустер 10 років прожив у Москві, очолює московське бюро німецького журналу "Фокус". Книжка вперше побачила світ у 2006 у Німеччині і була перевидана там. В Україні вийшла російською і українською мовами і очолила рейтинг "Книга року 2014". У Росії книжки Райтшустера заборонені, а його самого вважають ворогом Путіна. На презентації у Києві німецький журналіст півтори години відповідав на запитання читачів, потім роздавав автографи. Говорив через перекладача німецькою, хоча досконало володіє російською мовою. З Москви виїхав наприкінці 2011, коли зрозумів, що залишатися у Росії надто небезпечно.

- Розказувати людям у Західній Німеччині про режим Путіна, все одно що намагатися пояснити кубинцеві, що таке сніг, - каже Борис Райтшустер. - Вони просто не вірять, бо ніколи не жили за подібних умов, тож мою книгу сприймають як казочки, а мене - за барона Мюнхгаузена. У Німеччині живуть близько 6 мільйонів російськомовних людей. Усі вони сплачують спеціальний податок на громадське телебачення, але не отримують російськомовних каналів. Тому дивляться російські пропагандистські передачі. Багато хто каже: так я читав цю книжку, але це не правда, бо мій сусід-росіянин розповідав протилежне.

У Німеччині далеко не усі усвідомлюють, що Україна існує окремо від Росії. Німецька інтелігенція розчарувала мене значно більше, ніж Путін.Від Путіна я очікував чогось подібного, а від нашого суспільства - ні. Коли Америка почала війну в Іраку, сотні тисяч, якщо не мільйони німців вийшли на вулиці на знак протесту. А коли іде війна по-сусідству, у Берліні виходять 50-100 людей. Винятком є Герта Мюллер (письменниця, лауреатка Нобелівської премії 2009 року - прим.) — вона чітко висловилася щодо подій в Україні. Вона із східної Німеччини, тож знає про що йдеться. А решта німців - вони не проти України, вони проти Америки.

Зараз відбувається підміна понять. Якби замість "конфлікт", казали "війна", а замість "сепаратисти", казали "російські війська", тоді важко було б просто піти ввечері попити пива. Можу порівняти це із ситуацією, коли поруч нападають на вашого сусіда: ви можете пройти повз, або втручаєтеся у цю ситуацію і берете на себе відповідальність, а це певна небезпека.

Теперішні санкції не здатні зупинити Путіна. Більше того, санкції, застосовані до Росії у лютому-березні після анексії Криму, були на стільки незначними, що заохочували агресора до подальших дій. Європа обирає санкції за таким принципом: щоб їх можна було якомога краще подати на Заході, і щоб вони завдали якомога менше шкоди Путіну. Зараз він і сам не знає, як далеко він піде в Україні. Зрозуміло одне - він прагне змінити уряд в Україні і запобігти її демократичному розвитку.

Що може зробити російська опозиція? Уявіть собі Кличка, якого спецназівці зв´язали по руках і ногах і повалили на ринг. У такому становищі нині і російська опозиція - зв´язана і із заткнутим ротом. У такому ж стані був і Нємцов - не мав доступу до телебачення, нічого не міг зробити. Але навіть такого Нємцова Путін боявся. Тому абсурдно говорити, що влада у Росії сильна. Я говорив із Жанною, донькою Нємцова. Вона розповіла, що її бабуся була обурена телеграмою від Путіна, у якій він висловив свої співчуття, бо він адресував її на ім´я Айтман. Хоча за паспортом вона уже багато років Нємцова. У цьому явний антисемітський жест, але цього майже ніхто не зрозумів на Заході.

Путін скористався антисемітськими настроями у своїх інтересах. Путін ухвалює рішення сам. Народ його підтримує: він лідер нації, який повернув Крим. Елітою керує через страх. У цьому контексті і треба розглядати вбивство Нємцова. Зараз найбільш активні і інакодумні люди тікають з Росії. Він не чинить спротиву, а навіть виштовхує багатьох — немає людини, немає проблеми.

Найважливішим для Путіна є провалити демократію в Україні. Новий уряд України, здається, залишає ракові пухлини минулого — корупцію, олігархів. Нелегко зараз у Німеччині захищати новий уряд України. Люди запитують про розслідування злочинів на Майдані, у Одесі тощо. Поки я був в Україні три дні, мені здається, тут повторюють помилки Єльцина у Росії. Тоді зосередилися на макроекономічних проблемах, а людям просто бракувало їжі. У готелі, де я зупинився, офіціант за місяць заробляє 15 доларів. Водночас, президент пообіцяв продати свій величезний концерн, але так цього і не зробив, і нині процвітає. Вам треба критично стежити за діями влади і не доставляти Путіну задоволення від помилок уряду. Маю віру у народ України, бо ви не раз доводили свою громадянську мужність.

Катерина КИСЕЛЬОВА