Re: цензії
- 20.01.2025|Олександра СалійПароль: Маньо
- 16.01.2025|Ігор ЧорнийБориславу не до сміху
- 09.01.2025|Богдан СмолякПодвижництво, задокументоване серцем
- 07.01.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськВолодимир Полєк – жива енциклопедія
- 03.01.2025|Віктор ВербичОбітниця Олександра Ковча: «Любити, вірити, чекати»
- 02.01.2025|Галина Максимів, письменницяПро вибір ким бути: ножицями чи папером
- 31.12.2024|Михайло ЖайворонМіж рядками незвіданих тиш
- 31.12.2024|Галина Максимів, письменницяПодорож, яка змінила світ на краще
- 30.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськFemina est…
- 30.12.2024|Віктор ВербичКоли любов триваліша за життя
Видавничі новинки
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович: І навіть не помоляться...
"Відмовляючи реальній та потенційним жертвам агресії в озброєнні, деякі західні країни не припиняють озброювати самого агресора", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.
Із самого початку російської агресії (до речі, днями їй виповнився рівно рік) ми в Україні чули тверді запевнення країн Заходу в тому, що їхні армії воювати за нас не будуть. Зрозуміло, що Путіна цей регулярно повторюваний месидж не міг не надихати на все зухваліші дії. Воєнна ескалація на Донбасі та терористично-підривні акти в інших реґіонах нашої країни стали можливими головним чином тому, що Захід не відреаґував з достатньою рішучістю ще рік тому. "Ми захищали б вас, якби Україна була членом НАТО", - казали нам. "То прийміть нас до НАТО", - казали ми. "Не приймемо, бо тоді нам доведеться вас захищати", - чули ми у відповідь.
Що ж, цілком непогана логіка. Її наслідки на сьогодні - це передусім десятки тисяч загиблих як з українського, так і з російського боку і - окрема стаття - три сотні пасажирів і членів екіпажу малайзійського Boeing. А ще - близько мільйона втікачів і зруйнована вщент інфраструктура дуже важливого реґіону на Сході Європи.
"Пряме заохочення до дальшої агресії"
У травні минулого року я брав участь у публічній дискусії на одній з берлінських сцен поруч із Адамом Міхніком. Мені дуже добре запам´ятались Адамові слова про те, що "Захід має право і може не висилати в Україну свої танки, але не мусить на цьому так часто і вперто наголошувати - Путін сприймає це як пряме заохочення до дальшої агресії". Адам Міхнік, звісно, як у воду дивився.
За нами вже цілий рік воєнного конфлікту з Росією. Тема участі західних армій у бойових діях на Донбасі давно закрита. Натомість відкритою залишається тема зброї, тобто її можливих поставок Україні. У своєму прагненні завжди і всюди стелити якомога м´якше західні політики вдалися навіть до лексичного фейку "нелетальна зброя". Розуміти його слід, напевно, так, що це такі види зброї, якими неможливо вбивати. Оксюморонність вислову в тому, що зброя (якщо вона зброя, а не фейк) не вбивати не може. Зброя вбиває за визначенням. Усе інше - амуніція, спорядження і так далі. Називати "нелетальною зброєю" намети чи плащі - це приносити Путінові з оточенням ще один привід для гомеричних зловтішань.
Щойно після кривавих обстрілів росіянами Маріуполя на Заході врешті заговорили не про якусь "нелетальну зброю", а про зброю в правильному її розумінні. Тепер я з великою тривогою чекаю на рішення президента Обами. Не треба бути Адамом Міхніком, щоб ясно усвідомлювати: якщо це рішення буде негативним, на Донбасі станеться черговий виток ескалації, й росіяни почнуть черговий наступ по всьому фронту, скерувавши головний удар на той-таки Маріуполь. Ескалація вже стала автоматичною відповіддю Путіна на кожен прояв західної "м´якої сили" (до речі, ще один оксюморон).
Деякі країни Заходу й далі озброюють агресора
Путін на те й Путін, щоб користуватися нагодами. Тож коли Німеччина відмовляє Литві в постачанні бронетранспортерів Boxer, то це, по-перше, в рази підвищує ризик вторгнення росіян у Литву, а по-друге, залишає не зовсім приємне враження, що НАТО насправді вже не існує.
Тим часом, відмовляючи реальній та потенційним жертвам агресії в озброєнні, деякі західні країни не припиняють озброювати самого агресора. Так, усі ми знаємо, що Франція начебто заморозила проект із "Містралями". Але "Містралі" - це тільки найпомітніша, сказати б, найваговитіша французько-російська збройна оборудка.
Знайомий оглядач пише про те, що Франція ні на хвилину не припиняла постачати російській армії десантні човни і високоточне обладнання для новітніх танків. Щойно підписано французько-казахську (з доступом росіян, ясна річ) угоду про виробництво підводних дронів. Президент Олланд, повернувшись із Мінська, сповіщає, що "приніс мир", навіть не зауважуючи, що це насправді цитата, й не відчуваючи в цьому формулюванні ані краплі чемберленської ганьби.
"Не можемо, не хочемо, не сміємо"
Отже, допомоги нам швидше за все так і не дочекатися. Мені при цьому спадає на думку епізод із львівськими волонтерами. Серед інших міст-партнерів Львова чи не найактивнішим є Фрайбурґ у Брайзґау. Якось улітку минулого року фрайбурзькі друзі написали львів´янам листа із запитанням, чого ті потребують, чим можна їх підтримати. Львів´яни відповіли, що непогано б отримати партію бундесверівських польових уніформ. Вони, мовляв, вогнезахисні, не горять. А в нас дуже багато бійців загинуло у вогні від загоряння одягу.
Друзі Львова на це відповіли, що уніформ не нададуть, хай львів´яни просять про щось інше. Кожен наступний запит - військові намети, бронежилети, медикаменти - завершувався тим самим результатом: не можемо, не хочемо, не сміємо, не надамо. Львів´яни, щиро кажучи, дещо понервовані таким спілкуванням, урешті написали: "Ну тоді наше єдине й останнє прохання: моліться за нас". Не відчитавши в цьому зверненні сарказму, добрі друзі з Фрайбурґа й тут відповіли негативно: "Не можемо, бо ми атеїсти".
Ось так і виглядає нині наша українська самотність.
Коментарі
Останні події
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків
- 12.01.2025|08:23«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
- 11.01.2025|21:35«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
- 11.01.2025|09:00«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»