
Re: цензії
- 21.06.2022|Марина СушкоШамани слова
- 20.06.2022|Євген Баран«Я нічого більше не хочу, лише писати…»
- 17.06.2022|Тетяна Дігай, ТернопільДиво в тому, що життя, попри все, триває
- 10.06.2022|Михайло ЖайворонЛакмусовий індикатор моралі та ученості
- 24.05.2022|Любов Ільницька, педагог, науковецьВшанування Максима Левіна в поетичних кольорах Василя Зима
- 16.05.2022|Євген БаранСюжет з багатьма можливостями
- 14.05.2022|Валентина Семеняк, письменницяВід «срібла» думок — до «Ладанки»
- 14.05.2022|Ганна Клименко-СиньоокЧеркаське літературне краєзнавство: від локального до світового
- 12.05.2022|Ганна ОсадкоЧому Україна переможе у цій війні? Відповідь дав французький мандрівник іще 170 років тому
- 06.05.2022|Любов Ільницька, педагог, науковець«Сповідь ветерана» – "невимірюваний досвід" війни Віталія Павловського
Видавничі новинки
- Як подружити дитину з емоціями розповість нова книга психологині Світлани Ройз «Ключі сили»Книги | Буквоїд
- Між укриттями і ракетами: в Україні виходить антологія "Поезія без укриття"Книги | Буквоїд
- Віра Валлє. «У пошуках Людини. Homo emoticus»Книги | Буквоїд
- Мар’ян Ґолька. «Суспільна пам’ять та її імпланти»Книги | Буквоїд
- Євгенія Завалій. «Міста, в які ти поїдеш»Книги | Буквоїд
- Леля Покотиполе. «Спартанська дівчинка»Книги | Буквоїд
- Іван Франко. «Терен у нозі»Проза | Буквоїд
- Олександр Бойченко. «Гра на вибування»Книги | Буквоїд
- Оксана Пухонська. «Поза межами бою. Дискурс війни в сучасній літературі»Історія/Культура | Буквоїд
- Петро Гаврилишин, Роман Чорненький, Ярема Кваснюк. «Військові некрополі Станиславова–Івано-Франківська (1809-2020)»Історія/Культура | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович: І навіть не помоляться...
"Відмовляючи реальній та потенційним жертвам агресії в озброєнні, деякі західні країни не припиняють озброювати самого агресора", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.
Із самого початку російської агресії (до речі, днями їй виповнився рівно рік) ми в Україні чули тверді запевнення країн Заходу в тому, що їхні армії воювати за нас не будуть. Зрозуміло, що Путіна цей регулярно повторюваний месидж не міг не надихати на все зухваліші дії. Воєнна ескалація на Донбасі та терористично-підривні акти в інших реґіонах нашої країни стали можливими головним чином тому, що Захід не відреаґував з достатньою рішучістю ще рік тому. "Ми захищали б вас, якби Україна була членом НАТО", - казали нам. "То прийміть нас до НАТО", - казали ми. "Не приймемо, бо тоді нам доведеться вас захищати", - чули ми у відповідь.
Що ж, цілком непогана логіка. Її наслідки на сьогодні - це передусім десятки тисяч загиблих як з українського, так і з російського боку і - окрема стаття - три сотні пасажирів і членів екіпажу малайзійського Boeing. А ще - близько мільйона втікачів і зруйнована вщент інфраструктура дуже важливого реґіону на Сході Європи.
"Пряме заохочення до дальшої агресії"
У травні минулого року я брав участь у публічній дискусії на одній з берлінських сцен поруч із Адамом Міхніком. Мені дуже добре запам´ятались Адамові слова про те, що "Захід має право і може не висилати в Україну свої танки, але не мусить на цьому так часто і вперто наголошувати - Путін сприймає це як пряме заохочення до дальшої агресії". Адам Міхнік, звісно, як у воду дивився.
За нами вже цілий рік воєнного конфлікту з Росією. Тема участі західних армій у бойових діях на Донбасі давно закрита. Натомість відкритою залишається тема зброї, тобто її можливих поставок Україні. У своєму прагненні завжди і всюди стелити якомога м´якше західні політики вдалися навіть до лексичного фейку "нелетальна зброя". Розуміти його слід, напевно, так, що це такі види зброї, якими неможливо вбивати. Оксюморонність вислову в тому, що зброя (якщо вона зброя, а не фейк) не вбивати не може. Зброя вбиває за визначенням. Усе інше - амуніція, спорядження і так далі. Називати "нелетальною зброєю" намети чи плащі - це приносити Путінові з оточенням ще один привід для гомеричних зловтішань.
Щойно після кривавих обстрілів росіянами Маріуполя на Заході врешті заговорили не про якусь "нелетальну зброю", а про зброю в правильному її розумінні. Тепер я з великою тривогою чекаю на рішення президента Обами. Не треба бути Адамом Міхніком, щоб ясно усвідомлювати: якщо це рішення буде негативним, на Донбасі станеться черговий виток ескалації, й росіяни почнуть черговий наступ по всьому фронту, скерувавши головний удар на той-таки Маріуполь. Ескалація вже стала автоматичною відповіддю Путіна на кожен прояв західної "м´якої сили" (до речі, ще один оксюморон).
Деякі країни Заходу й далі озброюють агресора
Путін на те й Путін, щоб користуватися нагодами. Тож коли Німеччина відмовляє Литві в постачанні бронетранспортерів Boxer, то це, по-перше, в рази підвищує ризик вторгнення росіян у Литву, а по-друге, залишає не зовсім приємне враження, що НАТО насправді вже не існує.
Тим часом, відмовляючи реальній та потенційним жертвам агресії в озброєнні, деякі західні країни не припиняють озброювати самого агресора. Так, усі ми знаємо, що Франція начебто заморозила проект із "Містралями". Але "Містралі" - це тільки найпомітніша, сказати б, найваговитіша французько-російська збройна оборудка.
Знайомий оглядач пише про те, що Франція ні на хвилину не припиняла постачати російській армії десантні човни і високоточне обладнання для новітніх танків. Щойно підписано французько-казахську (з доступом росіян, ясна річ) угоду про виробництво підводних дронів. Президент Олланд, повернувшись із Мінська, сповіщає, що "приніс мир", навіть не зауважуючи, що це насправді цитата, й не відчуваючи в цьому формулюванні ані краплі чемберленської ганьби.
"Не можемо, не хочемо, не сміємо"
Отже, допомоги нам швидше за все так і не дочекатися. Мені при цьому спадає на думку епізод із львівськими волонтерами. Серед інших міст-партнерів Львова чи не найактивнішим є Фрайбурґ у Брайзґау. Якось улітку минулого року фрайбурзькі друзі написали львів´янам листа із запитанням, чого ті потребують, чим можна їх підтримати. Львів´яни відповіли, що непогано б отримати партію бундесверівських польових уніформ. Вони, мовляв, вогнезахисні, не горять. А в нас дуже багато бійців загинуло у вогні від загоряння одягу.
Друзі Львова на це відповіли, що уніформ не нададуть, хай львів´яни просять про щось інше. Кожен наступний запит - військові намети, бронежилети, медикаменти - завершувався тим самим результатом: не можемо, не хочемо, не сміємо, не надамо. Львів´яни, щиро кажучи, дещо понервовані таким спілкуванням, урешті написали: "Ну тоді наше єдине й останнє прохання: моліться за нас". Не відчитавши в цьому зверненні сарказму, добрі друзі з Фрайбурґа й тут відповіли негативно: "Не можемо, бо ми атеїсти".
Ось так і виглядає нині наша українська самотність.
Коментарі
Останні події
- 23.06.2022|16:23Фільм «Щоденник гопника» виходить на великі екрани
- 21.06.2022|17:50«Для підтримки духу воюючої України»
- 21.06.2022|12:16У Києві відкривається виставка про злочини Росії проти медіа в Україні
- 20.06.2022|15:33Відбудеться форум «Музи не мовчать!»
- 16.06.2022|16:21Дорж Бату презентує продовження «Моцарта 2.0» – роман «Коко 2.0»
- 15.06.2022|15:51«Літературний Чернігів» схуд, але надолужує з надією
- 15.06.2022|15:50Соціально-освітній проєкт «Читаємо разом» зібрав 150 000 глядачів
- 09.06.2022|17:00Фільм «Щоденник гопника» вийде в українських кінотеатрах наприкінці червня
- 07.06.2022|17:11Помер автор бестселерів «Москва ординська» та «Країна Моксель, або Московія»
- 07.06.2022|15:28Український ПЕН розпочинає третій сезон проєкту "Мереживо"