Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Юрій Андрухович: І навіть не помоляться...
"Відмовляючи реальній та потенційним жертвам агресії в озброєнні, деякі західні країни не припиняють озброювати самого агресора", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.
Із самого початку російської агресії (до речі, днями їй виповнився рівно рік) ми в Україні чули тверді запевнення країн Заходу в тому, що їхні армії воювати за нас не будуть. Зрозуміло, що Путіна цей регулярно повторюваний месидж не міг не надихати на все зухваліші дії. Воєнна ескалація на Донбасі та терористично-підривні акти в інших реґіонах нашої країни стали можливими головним чином тому, що Захід не відреаґував з достатньою рішучістю ще рік тому. "Ми захищали б вас, якби Україна була членом НАТО", - казали нам. "То прийміть нас до НАТО", - казали ми. "Не приймемо, бо тоді нам доведеться вас захищати", - чули ми у відповідь.
Що ж, цілком непогана логіка. Її наслідки на сьогодні - це передусім десятки тисяч загиблих як з українського, так і з російського боку і - окрема стаття - три сотні пасажирів і членів екіпажу малайзійського Boeing. А ще - близько мільйона втікачів і зруйнована вщент інфраструктура дуже важливого реґіону на Сході Європи.
"Пряме заохочення до дальшої агресії"
У травні минулого року я брав участь у публічній дискусії на одній з берлінських сцен поруч із Адамом Міхніком. Мені дуже добре запам´ятались Адамові слова про те, що "Захід має право і може не висилати в Україну свої танки, але не мусить на цьому так часто і вперто наголошувати - Путін сприймає це як пряме заохочення до дальшої агресії". Адам Міхнік, звісно, як у воду дивився.
За нами вже цілий рік воєнного конфлікту з Росією. Тема участі західних армій у бойових діях на Донбасі давно закрита. Натомість відкритою залишається тема зброї, тобто її можливих поставок Україні. У своєму прагненні завжди і всюди стелити якомога м´якше західні політики вдалися навіть до лексичного фейку "нелетальна зброя". Розуміти його слід, напевно, так, що це такі види зброї, якими неможливо вбивати. Оксюморонність вислову в тому, що зброя (якщо вона зброя, а не фейк) не вбивати не може. Зброя вбиває за визначенням. Усе інше - амуніція, спорядження і так далі. Називати "нелетальною зброєю" намети чи плащі - це приносити Путінові з оточенням ще один привід для гомеричних зловтішань.
Щойно після кривавих обстрілів росіянами Маріуполя на Заході врешті заговорили не про якусь "нелетальну зброю", а про зброю в правильному її розумінні. Тепер я з великою тривогою чекаю на рішення президента Обами. Не треба бути Адамом Міхніком, щоб ясно усвідомлювати: якщо це рішення буде негативним, на Донбасі станеться черговий виток ескалації, й росіяни почнуть черговий наступ по всьому фронту, скерувавши головний удар на той-таки Маріуполь. Ескалація вже стала автоматичною відповіддю Путіна на кожен прояв західної "м´якої сили" (до речі, ще один оксюморон).
Деякі країни Заходу й далі озброюють агресора
Путін на те й Путін, щоб користуватися нагодами. Тож коли Німеччина відмовляє Литві в постачанні бронетранспортерів Boxer, то це, по-перше, в рази підвищує ризик вторгнення росіян у Литву, а по-друге, залишає не зовсім приємне враження, що НАТО насправді вже не існує.
Тим часом, відмовляючи реальній та потенційним жертвам агресії в озброєнні, деякі західні країни не припиняють озброювати самого агресора. Так, усі ми знаємо, що Франція начебто заморозила проект із "Містралями". Але "Містралі" - це тільки найпомітніша, сказати б, найваговитіша французько-російська збройна оборудка.
Знайомий оглядач пише про те, що Франція ні на хвилину не припиняла постачати російській армії десантні човни і високоточне обладнання для новітніх танків. Щойно підписано французько-казахську (з доступом росіян, ясна річ) угоду про виробництво підводних дронів. Президент Олланд, повернувшись із Мінська, сповіщає, що "приніс мир", навіть не зауважуючи, що це насправді цитата, й не відчуваючи в цьому формулюванні ані краплі чемберленської ганьби.
"Не можемо, не хочемо, не сміємо"
Отже, допомоги нам швидше за все так і не дочекатися. Мені при цьому спадає на думку епізод із львівськими волонтерами. Серед інших міст-партнерів Львова чи не найактивнішим є Фрайбурґ у Брайзґау. Якось улітку минулого року фрайбурзькі друзі написали львів´янам листа із запитанням, чого ті потребують, чим можна їх підтримати. Львів´яни відповіли, що непогано б отримати партію бундесверівських польових уніформ. Вони, мовляв, вогнезахисні, не горять. А в нас дуже багато бійців загинуло у вогні від загоряння одягу.
Друзі Львова на це відповіли, що уніформ не нададуть, хай львів´яни просять про щось інше. Кожен наступний запит - військові намети, бронежилети, медикаменти - завершувався тим самим результатом: не можемо, не хочемо, не сміємо, не надамо. Львів´яни, щиро кажучи, дещо понервовані таким спілкуванням, урешті написали: "Ну тоді наше єдине й останнє прохання: моліться за нас". Не відчитавши в цьому зверненні сарказму, добрі друзі з Фрайбурґа й тут відповіли негативно: "Не можемо, бо ми атеїсти".
Ось так і виглядає нині наша українська самотність.
Коментарі
Останні події
- 19.04.2024|19:24"Бородатий Тамарин" готує до друку книжку Роберта Пíрі "Північний полюс"
- 19.04.2024|18:17Галину Крук номіновано на Griffin Poetry Prize
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"